Кому мешали крымские татары
За кілька днів до київського концерту Джамали, на якому співачка представила публіці свій знаменитий альбом Qirim, що став справжнім явищем в українській та кримськотатарській музиці і був удостоєний Шевченківської премії, я прогулювався вінницькою садибою Михайла Коцюбинського. І подумав про те, що цей письменник – глибоко український, здатний перетворювати фольклор на епос, як це відбулося у "Тінях забутих предків", – так яскраво й осмислено відчув саму душу кримськотатарського народу у своїх кримських оповіданнях.
Це при тому, що Коцюбинський не претендував на Крим – півострів був для нього окремим неймовірним світом, яким він насолоджувався під час своїх подорожей. Але водночас він намагався зрозуміти народ, який зустрів на цій землі. Бо розумів, наскільки близькою є доля, переживання і поневіряння цього народу для того народу, для якого він писав і перетворював літери на музику.
А от російські письменники, які вважали Крим "нашим", "завершенням Росії", кримських татар мовби й не помічали. Для них Крим був не просто завойованою, а врятованою Росією територією, про яку можна було говорити хіба що в контексті російської культури, своєї землі. Бо в історії та культурі Криму – принаймні кримськотатарській – їм вбачалася сама цивілізаційна катастрофа.
Вдумаймось: велика рабовласницька імперія, яка позбулася кріпацтва лише в середині XIX століття і яка після того так і не зібралася ділитися землею зі звільненими селянами, зображувала Крим як великий "заповідник невільників". І це при тому, що в часи, коли Крим був частиною османського світу, такими "заповідниками невільників" були більшість тогочасних держав. А сама Росія залишалася "заповідником невільників" вже тоді, коли про кріпацтво в Європі майже забули.
Але мова навіть не про історичні рахунки – держава-завойовниця завжди описує країну, яку хоче завоювати, як уособлення зла. І саме це сьогодні путінська Росія намагається зробити з нами. Мова – насамперед про байдужість. Російських письменників цікавив Крим як дача й військова база, а кримські татари самим фактом свого існування заважали сприймати півострів як курорт.
Максимум, на що наважувалася російська культура у сприйнятті кримськотатарського світу – це готовність розповісти про його екзотику, щодо якої можна було хіба що поблажливо посміхнутись. Намагання побачити у Криму іншу цивілізацію суперечило самій російській державній і культурній філософії. І саме тому росіяни й досі не бажають бачити іншу цивілізацію в народів самої Росії, ба більше – намагаються цю цивілізацію витравити.
Саме тому для російського глядача, впевненого, що він знає про Крим усе, бо пив каву в Ялті чи піднімався на Ай-Петрі, концерт Джамали був би чимось абсолютно екзотичним і неймовірним – тим, чого, на його думку, не повинно бути. Невже це в Криму живе така музика? Такий політ душі і традиції? Та ні, це щось вигадане, щоб відібрати у росіян їхнє "природне" право на чужу землю.
А для мене альбом Qurim не міг бути екзотикою – бо він був частиною мого власного світу. І я був на концерті Джамали як вдома не тільки тому, що під час своїх подорожей до ще вільного Криму я цікавився цивілізацією, а не дачами.
А ще й тому, що я читав Коцюбинського.