Сенсація у заяві китайського МЗС: який сигнал Пекін послав світові
Заява голови китайського МЗС Ван Ї про те, що Китай не може допустити поразки Росії, бо в такому разі Сполучені Штати зосередяться на Пекіні, стала справжньою сенсацією. Хоча насправді саме такої позиції Китай дотримується з першого дня російсько-української війни.
Головне — не сама позиція, а те, чому її вирішили оприлюднити, хоч і зробити це неофіційно. Сумнівів у тому, що ми маємо справу саме із сигналом, а не випадковим витоком інформації, немає: новина про заяву Ван Ї з’явилася у South China Morning Post — гонконзькому виданні, яке Пекін традиційно використовує для передачі непрямих меседжів.
Сі Цзіньпін уже усвідомив: хороших стосунків із Дональдом Трампом не буде. Водночас Трамп виявився нездатним реалізувати економічний тиск на Пекін — це стало очевидно після фактичної відмови від тарифних загроз. У Китаї зробили висновок: Захід потребує їхньої економіки більше, ніж Китай потребує Заходу. Тож тепер у Пекіні вважають, що можуть диктувати умови.
Але цікаво не лише це. Китай підтримує Росію — але не з метою знищення України. Ціллю Путіна є повна ліквідація української державності й приєднання її територій до РФ. Китай такої мети не поділяє. Для Пекіна важливо зберегти Україну як державу — але таку, що перебуває в добрих відносинах з Росією. Без цього не буде китайських інвестицій, не буде можливостей для контролю над місцевою владою і елітою.
Китай не цікавить ні російська мова, ні російська церква. Його цікавить керованість українського керівництва і його орієнтація на Пекін як гаранта збереження влади й фінансових потоків — так, як це працює з Лукашенком.
Путін хоче завершити війну лише після приєднання нових територій. Китай готовий до завершення війни хоча б тоді, коли Київ і Москва досягнуть згоди про співіснування. І саме це свідчить про різні інтереси Пекіна і Кремля.
Та водночас китайське керівництво має усвідомити: пострадянський простір змінюється. Країн, готових зберігати особливі стосунки з Москвою, стає дедалі менше — але майже всі з них прагнуть гарних відносин із Китаєм. І Пекін зрештою буде змушений переглянути свою політику й припинити ставитися до колишніх радянських республік як до держав з обмеженим суверенітетом.
Україні слід зрозуміти: з Китаєм треба говорити так само, як з Росією. Там розуміють лише мову сили. Будь-які спроби компромісу сприймаються виключно як прояв слабкості. Неможливо домовитися з державою, яка вважає крах твоєї незалежності умовою власного економічного процвітання.
Саме тому Україна має разом із Заходом тиснути на Пекін, щоб зменшити рівень його економічної співпраці з Москвою. І — водночас — поглиблювати зв’язки з Тайванем. У разі війни в Тайванській протоці Україні варто бути на боці тих, хто чинить опір агресору. Позиція союзника — навіть неформального — може змінити китайські розрахунки щодо підтримки Путіна.
Але якщо ми просто сподіватимемося переконати китайське керівництво у нашій доброзичливості й заробити на китайських грошах — зазнаємо поразки.