Кирил хоче до Києва. "Нехай їде, у нас є Javelin" - протоієрей Олександр (Дедюхін) про "захист" православних в Україні

04 лютого 2019 14:48 1.3т

Путін пообіцяв "захищати" свободу віросповідання в Україні, не уточнивши, як саме він збирається це робити на території сусідньої держави. Патріарх Кирил висловив надію на те, що зможе помолитися в Києво-Печерській лаврі. Коли і за яких обставин – також не уточнив.

Що значить "захист" УПЦ МП по-путінськи? Що значить ностальгія за Києвом по-кирилівськи? Наскільки і Путін, і Кирил здатні впливати на те, що відбувається в церковному житті України?

Своєю думкою з цього приводу в бліц-інтерв'ю UAportal поділився настоятель Свято-Миколаївської церкви Православної церкви України (м.Полтава), протоієрей Олександр Дедюхін.

- Як ви розцінюєте заяву глави сусідньої держави про те, що він збирається захищати віруючих в Україні?

- Російськомовних він уже прийшов "захищати" в 2014 році. Вони можуть "захищати" тільки до повного знищення. Війна до останнього українця – це їхня головна ідея. Що Путіна, що Кирила.

Цікаво, що останнього разу 2013 року Кирил приїжджав до Києва на бронепоїзді. Ми ще тоді жартували, що наступного разу він заїде на танку або на асфальтоукладнику, і ми це зрозуміємо.

Тому зараз для нього, в принципі, вихід тільки один: їхати на танку. Але проблема в тому, що у нас є достатньо "Джевелінів" і іншого сучасного озброєння. Але нехай їде.

- Ми розуміємо, що в церковному плані Кремль Україну втратив. Проте, на що вони все ще здатні? Ми бачимо, яка сьогодні позиція УПЦ МП – виконувати закон про перейменування і перереєструватися вони не збираються, тримають оборону. Якщо їм сприятиме особисто Путін і РПЦ, чим ця ситуація може загрожувати?

- Ця ситуація може загрожувати збройним конфліктом. Зверніть увагу: весь час з вуст спікерів Московського патріархату, з вуст спікерів РПЦ звучать слова про те, що, мовляв, в Україні ось-ось може пролитися кров.

Вони намагаються на це провокувати. Звичайно ж, Україна на це не йде ані в особі віруючих, ані в особі влади. Це абсолютно неприйнятний варіант. Отже, в РФ чекають провокацій, щоб прийти і "захистити" віруючих.

Наскільки серйозні їхні наміри "захищати" зі зброєю в руках, я не знаю. Але "Воронежу", напевно, треба приготуватися в будь-якому випадку, якщо вони "захищатимуть" українських віруючих ("бомбити Воронеж" - фразеологізм, що означає застосування проти когось заходів, які спричиняють більше шкоди собі, а не тому, проти кого вони спрямовані, - UAportal).

І все-таки мені здається, що подібні заяви робляться не стільки для нас, скільки для внутрішнього російського споживання. По-моєму, вони вже самі в це не вірять.

- Отже, ви вважаєте, що нам в Україні не варто приймати ці слова всерйоз?

- Ні, я думаю, що не варто. Якби хотіли "захищати", вже давно б прийшли і "захищали".

- І з приводу 10-річчя інтронізації Кирила. Власне, все сказане було сказано саме до цієї дати. Зокрема, Путін сказав, що правління нинішнього глави РПЦ сприяло зміцненню довіри між країнами і народами, а церква за нього проявляла "дієву миротворчу силу". На вашу думку, що було головним у 10-річному правлінні Кирила, і чи впорався він зі своєю роллю предстоятеля великої церкви?

- Дивлячись, що розуміти під цією роллю. Якщо розуміти перетворення церкви на іще одне міністерство Російської Федерації, то, звичайно, впорався. А якщо говорити в плані проповіді Христа, в плані духовного зростання церкви, в плані того, щоб зробити церкву максимально близькою до народу, в плані того, щоб зробити церкву по-справжньому об'єднуючою силою – абсолютно ні.

Читайте також: Путін здохне, недоімперія розвалиться. Протоієрей Олександр Дедюхін про патріархат ПЦУ

10 років тому церква в Росії була церквою інтелігенції. Але за ці 10 років інтелігенція стала головним ворогом Кирила. Інтелігенція, люди, що здатні думати, усіма силами видушувалася з церкви.

І за Кирила церква стала ще одним міністерством РФ. Ось цього він домігся.

До речі, зверніть увагу: на 10-річчя патріаршества Кирила практично ніхто не приїхав – було лише 3 предстоятелі Православних церков, патріарх Антіохійський, який живе в Москві, Сербський і Американський. Мені здається, замало для помпезної дії.

Читайте також: "До вечора помрете все". Настоятелем Києво-Печерської лаври час зайнятися прокурорам – протоієрей Олександр (Дедюхін)

- А скільки предстоятелів було на нещодавній інтронізації митрополита Епіфанія?

- Тут приблизно паритет. Плюс мінус.

Ми не міряємося кількістю тих, хто приїхав, але факт полягає в тому, що на сьогодні жодна православна церква в світі не висловилася різко про те, що вона не визнає Православну церкву України. Тобто процес триває.

До речі, ігумен Єфрем, який з благословення Вселенського патріарха приїхав до Києва для участі в інтронізації митрополита Епіфанія, має досить великий вплив в Москві. На саму інтронізацію він не потрапив, він опинився в лікарні нібито з інфарктом – це досить темна історія. Але факт полягає в тому, що він не зміг не послухатися патріарха Варфоломія і таки приїхав до Києва. Цей факт ми можемо вважати позитивним.

- На вашу думку, наскільки сильний сьогодні вплив особисто патріарха Кирила на митрополита Онуфрія і на священноначалля УПЦ МП? Наскільки він сьогодні здатний їх контролювати?

- Я в цьому абсолютно некомпетентний, але давайте говорити так: він їх контролює. За рахунок чого? Чи то за рахунок особистого впливу, чи то за рахунок якогось компромату, який є на них у ФСБ – я не знаю. Але їхній контроль – повний.

Читайте також: Кирил в'їде до Києва на танку Путіна: митрополит Олександр (Драбинко) про "захист" УПЦ МП

- Отже, коли Кирил закликає УПЦ МП "твердо триматися віри" і "не піддаватися спокусам", швидше за все, МП триматиметься РПЦ?

- Так, буде триматися. Але потрібно розуміти різницю в свідомості РПЦ і українців. Вона принципова.

Коли Кирил заявляє про те, що Українська церква буде "твердо триматися", він має на увазі, в першу чергу, єпископат і вище духовенство. Але, як би там не було, Українська церква – це, перш за все, люди. Люди, які підтримують церкву. Люди в Росії абсолютно не беруться до уваги.

Тому вибір в Україні все одно залишається за людьми, а не за керівництвом. І в цьому полягає принципова різниця між Росією і Україною.

Автор:
Читайте також
×