Меркель відповідальна за війну в Україні, як і Путін
Декілька днів тому колишня німецька канцлер Ангела Меркель виступила у дворі Шверінського замку на панельній дискусії на теми агресивної війни Росії проти України, війни в Газі та нової цілі НАТО щодо збільшення військових витрат. Про це передало Північно-Німецьке радіо (Norddeutscher Rundfunk, NDR).
Ангела Меркель (ХДС) навмисно дистанціювалася від міністра оборони Бориса Пісторіуса (СДПН) однією заявою. Вона сказала, маючи на увазі російську агресивну війну проти України: "Ми повинні стати здатними до миру завдяки військовій силі". Пісторіус раніше заявляв, що Німеччина повинна стати "здатною до війни".
У своїй розмові з радіо NDR Меркель наголосила на важливості дипломатії в агресивній війні Росії проти України. Нападкам найкраще запобігти, розвиваючи стримуючий ефект та одночасно намагаючись підтримувати дипломатичні контакти, сказала колишній канцлер: "Саме так ми пережили холодну війну, і саме так ми повинні пережити майбутню". Добре, що люди знову розмовляють з Росією. "Без розмов ця війна точно не закінчиться", – підкреслила Меркель.
Як бачимо, Ангела Меркель не змінює свою риторику. Її абсолютно не хвилює те, які розмови ведуться з Москвою. Для неї головне, щоб вони велися. Як і не хвилює й те, що жодними розмовами війну Російської Федерації ніколи не зупинити. Про "миротворчі" перемовини Меркель з Путіним ми добре пам’ятаємо, як і про те, до чого вони у підсумку призвели для України.
І щоразу, після страшних обстрілів російськими імперцями Києва та України, згадується про колишнього канцлера Німеччини Ангелу Меркель. Яка так само відповідальна за війну Путіна в Україні, як і її подільник – російський диктатор. Адже саме вона, на Бухарестському саміті у 2008 році, заблокувала, разом з президентом Франції Ніколя Саркозі, вступ України до НАТО.
Тепер ця пані на "заслуженій" політичній пенсії, і, час від часу, розповідає медіа, що це її рішення було правильним. Але для нас, українців, ця особа відіграла дуже зловісну роль. Підігравши Путіну, вона відкрила йому дорогу для нападу на Українську державу. І очевидно, що ворога, який прийшов тебе убивати, умиротворити жодними словами – неможливо. Його можна тільки знищити.
На її совісті сьогодні сотні тисяч смертей українських громадян. І дуже важливо, щоб ця "Фрау Миротворка" понесла всю повноту відповідальності за свої зловісні рішення щодо України. Адже вона перекрила нашій державі можливості потрапити в зону безпеки, яку надає членство в Північноатлантичному альянсі. Цим надіславши Москві чіткий сигнал, що Україна тепер залишається один на один з Російською Федерацією.
Ця персона з минулого не дала шансу українцям на мирне життя, натомість підіграла своєму другу з Кремля, цинічно діючи в його геополітичних інтересах. З того часу, як її вперше обрали на посаду канцлера у 2005 році, Ангела Меркель стала для Путіна дуже цінним політичним активом. Адже вона зробила все для того, щоб критично зменшити збройні сили Німеччини, а закривши всі атомні електростанції, перевела Федеративну Республіку Німеччину на майже повну залежність від Росії у постачанні газу та нафти. Готуючи цим неможливість для німців зіскочити з газонафтової голки Російської Федерації.
Також варто пригадати, що фрау Меркель просувала та захищала необхідність прокладання і функціонування німецько-російських трубопроводів "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2". Які давно потрібно було б демонтувати, оскільки Кремль й досі не відмовився від планів реанімації цієї енергетичної загрози для об’єднаної Європи.
А зробивши Північноатлантичний альянс вразливим до примх противника, яким і після закінчення холодної війни була й залишалася Росія, Меркель цим самим показала Путіну, що до його вимог будуть прислухатися. І Москва може вирішувати, кого можна приймати до Альянсу, а хто не має права на колективний захист. Хоча саме для оборони Європи від СССР НАТО й було створене.
Проте ця фрау вважала, що членство в НАТО "зашкодило" б Україні. Тепер же ми наочно переконалися, якими трагічними кривавими наслідками вилилися рішення цієї людини для українського народу. Хоча ця проросійська політикиня такого високого рангу не могла не знати того, що якби Україна була членом НАТО, захищеним статтею 5 Північноатлантичного договору, і членом Європейського Союзу, захищеним пунктом про взаємну оборону (стаття 42.7) Договору про Європейський Союз, то 24 лютого 2022 року Путін ніколи б не наважився вторгнутися на українські землі.
Майже 30 довгих років Україну тримали на порозі НАТО і Євросоюзу, провокуючи цим Путіна на напад. Адже, в такому разі, логіка Москви була наступною: якщо Європа не залучає Україну до європейських структур, значить вона, як і ми, не вважає її повноцінною державою. А значить, що не існує жодних перешкод для вторгнення. Чим ще пояснити, що всім європейським державам можна було до НАТО і ЄС, а для України постійно вигадували байки про її неготовність до вступу?
Диктатори не розуміють мову дипломатії – лише мову сили. І тепер вже для більшості європейських лідерів стає очевидним, що всі спроби умиротворення російського деспота, були марними та абсолютно провальними. А якщо Україні не допомогти, і дозволити Путіну захопити її території, то наступними вже точно будуть вони. Бо якщо впаде Україна – впаде Європа.
Зрозуміло, що небагато хто з політиків готові визнавати свої помилки та неправоту. Але часто після виходу на пенсію, на порозі вічності, вони стають трохи чеснішими. Та це зовсім не стосується Меркель, котра за свого правління та після нього, впритул не бажала помічати корупцію та злочини проти людяності тоталітарного путінського режиму клептократів. Її помилки та хибні уявлення про реальність посилили наміри Путіна застосувати силу, та проклали шлях до всіх його воєнних злочинів проти України.
Дії Меркель щодо Путіна свідчать або про політичну неповноцінність, або про неприкрите її залучення до обслуговування політичних забаганок Москви. Алогічно, що людина, яка завдяки своїй посаді, мала від німецьких спецслужб всю необхідну їй інформацією, та колись проживала в НДР під радянським контролем, не розуміла того, яку небезпеку становить Путін.
Політичні підходи Ангели Меркель дуже нагадують позицію прем’єр-міністра Великої Британії 1937-1940 років Невілла Чемберлена. Він також ніколи не брав на себе відповідальності за свої дії, але завжди умиротворення диктаторів призводить до війни. Якщо колишній канцлер не розуміла неминучого результату своєї "миротворчої" діяльності та загравання з російським диктатором, то вона весь час не відповідала посаді, на якій так довго перебувала.
Меркель є ганьбою для Німеччини. Працюючи на посту канцлера, вона відверто обслуговувала інтереси Путіна та Російської Федерації. За що "Фрау Миротворка" мусить понести заслужене покарання. В самій Німеччині це питання вже неодноразово порушувалося, але воно й досі так і не знайшло свого логічного продовження.
Попередник Меркель, Шредер, отримував майже 1 мільйон доларів на рік від контрольованих Росією енергетичних компаній. Схоже, що це зло глибоко вкорінене серед політичного класу в Німеччині. Тому навряд чи в Берліні зацікавлені у тому, щоб "політичне меркельство" в їхній країні надалі отримало своє продовження.
Адже непокаране зло є запрошенням для інших європейських політиків працювати на інтереси Росії, наперед чудово знаючи, що їм за це нічого не буде. Звісно, можна розглядати різні варіанти. Та зараз вимальовується рішення, котре могло б спростити ситуацію, яка виникла з фрау Меркель.
За зраду інтересів німецького народу, антинімецьку діяльність та бажання допомогти російським ворогам, позбавити Ангелу Меркель, як і іншого колишнього канцлера Герхарда Шредера, громадянства Німеччини. З подальшою можливою депортацію цих осіб до Російської Федерації.
Бо якщо ви так любите Росію та працюєте на її інтереси, то переїздіть туди і приєднуйтеся до компанії Башара Асада, Віктора Януковича та інших політичних васалів диктатора Путіна, що прогоріли. Зло неодмінно мусить бути покаране.
Адже перемога Росії війні в Україні означала б розпад НАТО та ЄС, оскільки залякування та втручання у вибори покладуть край демократії в Європі.
А коли Україна зможе виграти цю війну, путінізм та рашизм зазнають закономірного краху. Адже російсько-українська війна – це випробування не лише для України та Європи. Це випробування для всього колективного Заходу та демократичної цивілізації.