Чи дійсно мобілізація в ОРДЛО є примусовою

Окупуючи українські території, росія одразу починає використовувати їхній ресурс. Підприємства, підприємців, надра, й, звісно, людей, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".

Звісно, про це ніхто не думав на Донбасі у 2014 році, коли горлав "путин введи". Нагадаю, не усі, а критична більшість мешканців Луганської та Донецької області у їх проросійської чи прорадянської позиції.

Здивуєтесь, але кількість носіїв прорадянських наративів та мрій "назад в ссср" в будь-якій області України майже однакова зі Сходом, просто їх не видно, бо немає відповідних умов. "Республіки" у більшості своїй будували не ті, хто мріяв "пожить, как в москве", а ті, хто мріяв "назад в ссср". Прорадянськи налаштованих більше, ніж проросійських.

Оце у Центральній Україні я зрозуміла цей феномен. Прорадянські люди можуть говорити українською, носити вишиванки, але мріяти про "усіх розстріляти, все забрати, їм наділити", мріяти про блат, про владу маленької людини, про сильну руку, про рівність над рівними.

Ми спочатку не розуміли цього, вважали усіх, хто грав на руку росії, проросійськими. Це була помилка. Лише аналізуючи кілька років війну по крупинках, побачивши прорадянських людей по іншим областям, я дійшла висновку, що треба їх розділяти. Особливо коли йдеться про контрпропаганду та розвінчання фейків.

Проросійські мріяли про просте життя: "росія прийде й усе дасть, усе зробить, все буде й за це нічого не буде".

Їх мрії були найпростішими. "Пабагатому" – росія усе дасть. "Соціальна справедливість" – росія усе дасть безкоштовно. "Жити, як в москві" – росія дасть усім квартири у москві.

А ось прорадянські були більше складними по мріям.

У своїх мріях вони складали до купи життя в срср – це ті, хто в срср мав блат, мав привілеї, мав владу, гроші чи щось безкоштовне. При чому, вони виключали з життя в срср ті періоди, які їм не подобалися з історичних книг, або вони там не жили. Тобто період, в який вони хотіли це 70-80 роки, а не 33-37-41-45. Ось так.

Ми питали обидва табори, й про те, чому росія має їм щось давати, й чому на росії люди не отримують безкоштовно світ-газ, а Донбасу це буде, й про те, чому вони хочуть в срср, але не в 33-37-41-45, й чому вони впевнені, що ці роки вони не повернуть в їх радянський рай?

Багато питали, й про те, як вони збираються зупинити росію, щоб не почалася Третя світова, й що буде з ними, якщо росія награється ними, як вони будуть дивитися в очі українцям, коли росія їх кине й виявиться, що ніяких "наворосій" не буде. Й особливо прискіпливо ми питали про те, як відбудувати те, що росія знищить й як забрати у людей тисячі одиниць зброї.

Ми, проукраїнські, намагалися хоч щось зробити з тою критичною більшістю. Думали, вірили, що розумні питання будуть стимулювати їх думати, порівнювати, шукати відповіді.

Однак ми не врахували, що диплом та освіта – це різні речі. Люди мали дипломи про освіту, але не мали освіти, тобто знань з економіки, фінансів, державоустрою, цивільного та конституційного права та іншого. Більш того, ці люди в своїх мріях про утворення життя опиралися лише на свій досвід та мрії, виключивши з цього переліку закони й державу.

Плебс не вважав себе державою. Він репетував "пабагатому", "забрати і поділити" і бачив себе "громадянами росії" без включення їх у обов’язки та права громадян.

На всі питання махали рукою – "а, станемо частиною РФ, саме розсмокчеться, росія ж знає, як усе розрулити, якщо взялася". Особистої відповідальності та особистої участі у всьому цьому не проглядалося, не визнавалося, не усвідомлювалося.

Ми намагалися розповісти про "як росія розрулить" на прикладі Південної Осетії, Абхазії, Чечні, Грозного, Бесламу… і навіть Афгана, але… все це було порожнечею. Ейфорія проросійських та прорадянських мешканців Донбасу робила їх сліпими та глухими до аргументів. Все, що було проти росії і світлого майбутнього Донбасу, яке малювала пропаганда одразу сприймалося в багнети, як українська пропаганда. З посиленням окупації та збільшенням вседозволеності на Донбасі у проукраїнських збільшувалась кількість питань, які проросійські та прорадянські мешканці залишили без відповідей. Потім за такі питання почали викликати у комендатуру, вбивати, катувати, виганяти з "вільної народної республіки". Це називалося "народна демократія" та "влада народу".

Ніхто з цих людей, які свято вірили у росію, не поєднував себе з росією, як з державою, а себе бачив громадянином виключно в якості споживача усіх благ.

Тому коли виявилося, що газ, світло, вода та їжа в "республіках" не буде надаватися росією безкоштовно, підприємці повинні платити податки, а у шахтарів та пенсіонерів не буде жодних пільг, у "народу Донбасу" був шок, який вони швидко вилікували мантрою "москва не сразу строилась". Тобто вступив у дію радянський наратив "жить будем хорошо, но в будущем". Й усе усіх влаштувало.

Суспільство перейшло у режим очікування, що росія ось-ось щось дасть, зробить, покращить, вб’є усіх українців, а потім й усю Європу.

А потім почалося цікаве. От саме про це й поговоримо.

Один з обов’язків громадян є військовий. Це не влаштовувало прорадянських та проросійських мешканців Донбасу, й вони були проти виконання свого військового обов’язку, більш того, вони вважали, що коли стануть громадянами росії, цього обов’язку вони не отримають.

Тобто за них воювати будуть росіяни, охороняти їх "республіку" будуть росіяни, а конституційні обов’язки громадян "республіканські" чи російські будуть лише про отримувати пільги.

Наразі "народи Донбасу" покірно й тихо йдуть до військомату, мобілізуються, йдуть на фронт й воюють проти України. А як же "росія все зробить сама"?

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими заявили, що росія примусово мобілізувала 46 тисяч 327 українців із тимчасово окупованих територій. На Донеччині росіяни мобілізували 5 368 українців, у Луганській області — 4 650, у Запорізькій — 560, у Херсонській — 478. У Криму мобілізували 35 272 осіб, у Севастополі — ще 5 368.

Мене тригернуло слово "примусово". Бо це не правда. Примусово було мобілізовано десь 5% від загальної кількості. Більшість прийшла самі. Більшість не уникала мобілізації. Більшість погодилась з мобілізацією, навіть, якщо була проти.

Щодо Запорізької та Херсонської, я б винесла їх за рамки цього допису, бо окупація там різниться з окупацією ОРДЛО.

Що ще головне, в цифрах відсутні гендер та вік. Але це важливо.

Тому почну саме з цих питань, а потім перейду до того, чому я вважаю, що примусово, це не є правдою.

У так званій армії ОРДЛО, "народної міліції" та "народної поліції" ОРДЛО досить багато жінок різного віку. Воювати в ОРДЛО йдуть із 7-ми років.

12-річні "ополченки" вже мало кого дивують, якщо ще 2014 року Богдана (Доча) Нещерет викликала здивування, то зараз це вже норма. Ті, хто був дитиною на початок війни, став дорослий і зростав він у війні, пропаганді, ненависті до України. Не всі встояли, бо ж пропаганда в школі продовжувалась вдома, серед соціуму та друзів. Тому діти ОРДЛО зараз це дорослі, які пройшли кадетську школу, військове навчання й спокійно сприймають участь у війні.

За 10 років війни росія отримала гарно вивчений та слухняний контингент молодих бійців.

З класу моєї молодшої доньки – це 2000-2001 рік народження, як ви пам’ятаєте, ми виїхали, моя молодша ще вчилася у школі – більшість хлопців загинули на війні. Підкреслю, щоб ви зрозуміли усю суть трагедії, це був україномовний клас, де діти навчалися українською з дитсадка.

З класу старшої доньки – це 1996-1997 року народження, вона випуску 2014 року й теж з україномовного класу – загиблих менше, бо більшість дітей виїхало у 2014 році, тобто на початку окупації.

Саме тому я завжди виношу окуповані райони Херсонської та Запорізької областей за рамки своєї аналітики про війну, бо це зовсім інші умови окупації.

Жінка на війні. Чомусь в 2014 році участь жінок на війні проти України в ОРДЛО приховували. Навіть у "Миротворець" "слабка" стать ОРДЛО потрапляє рідше, ніж чоловіча, хоча в ОРДЛО жінка в броніку давно не рідкість, є підрозділи, які складаються тільки з жінок, або на 80% з жінок.

Військову кар’єру в ОРДЛО жінці збудувати легко. Можна почати з дитинства, бо дівчат радо беруть у військові кадетські чи козачі корпуси, які є в кожній школі ОРДЛО. Можна піти добровольцем з військової кафедри "ВНЗ" чи технікуму. Можна просто піти на контракт або наполягти на мобілізації, з’явившись у військкомат. Це добровільно робить велика кількість жінок віком до 35 років.

Ну, а тепер про чоловіків ОРДЛО, які "примусово" були мобілізовані росією для війни з Україною.

Найголовніше, що ви маєте знати, це добровільна участь в мобілізації й повна впевненість, що ніякого злочину вони не зчиняють, просто захищаються від нас.

З 2016-го року в ОРДЛО йдуть навчання резервістів. Добровільно люди приймають участь у навчаннях. Ці навчання організують підприємства та навіть приватні підприємці.

З 2015 року чоловіки ОРДЛО з 18 років усі добровільно оновили данні в військкоматах. Ті, хто досягає повноліття, автоматично стають на облік ще у школі.

Більшість чоловіків наполягали на оновлення військового квитка з радянського зразка на "республіканський" або російський.

Думаю, що проросійські та прорадянський людині байдуже кого вбивати та з ким воювати.

Родини підтримують навчання, але ці навчання резервістів оплачують додатково до зарплати. Тому у соцгрупах дружини резервістів обговорюють плюси та мінуси військових зборів – скільки заплатять, як годують, чи дадуть на родину гуманітарку.

На військові збори в ОРДЛО забирають чоловіків і жінок-медпрацівників поза їхніми політичними поглядами. Багато хто із задоволенням йдуть на військові збори, тому що за добу нараховують 500 рублів, плюс зберігається зарплата. Так що подвійний кеш.

За 10 років війни на полігонах ОРДЛО побувало кілька тисяч мирних громадян, які пройшли навчання стріляти українцями. Хто виїхав на заробітки, то, звичайно, уникнув "закликів". Хто ні, той потенційний резервіст.

Мобілізацію, як на росії так й в ОРДЛО, путін проводить без введення воєнного стану та оголошення війни.

Усі про усе знають, розуміють, тільки мовчать. Як в ОРДЛО так й на росії.

Така собі тиха, добровільна згода на війну. Звісно, путін буде воювати таким ресурсом дуже довго. В ОРДЛО та на росії мобілізовані можуть обурюватися лише поганим забезпеченням зброєю, харчами чи формою, але щоб хтось обурився мобілізацією – ні.

Більш того, тільки й розмов про плюси мобілізації – виплати по контракту, гуманітарка, можливість мародерити.

В ОРДЛО дуже багато загиблих, зниклих без вісті, але винна в цьому Україна, вони ні в чому не винні.

Чи є в ОРДЛО ті, хто уникає мобілізації, так звані ухилянти. Є! Більше скажу, в 2022 році в ОРДЛО було запущено пілотний проект під назвою "бусифікація", це коли люди у військовій формі ловлять цивільних й примусово мобілізують.

То звісно ж, були й жахливі сцени, коли людей били на вулиці, відловлювали на прохідній, стріляли по людях, а "бусифікаторів" усюди називали "людолови". За кількість спійманих поліції та працівникам військкомату надавали премію.

Потім це явище зникло, й оце була хвиля в цьому році влітку, але швидко згорнули, через "негативный резонанс с синхронизацией с Украиной". Тобто за цим теж слідкують, ось так!

Чи розуміють люди, що їхня мобілізація, смерть їх рідних на війні, це їхня плата за "путін введи" у 2014-му, розчарую – ні.

В ОРДЛО нормально відносяться до мобілізації та кількості загиблих, бо це "дела житейские", тобто нормальний стан речей при війні. Мантра "Украина напала на Донбасс, а россия помогает" працює на усі 100.

Щодо новоокупованих територій – Запорізької та Херсонської областей – там росіяни вбивають чоловіків, бо розуміють, що мобілізації а-ля Донбас не вийде. При окупації Донбасу людський ресурс берегли, бо знали, що це "пополняшки" для війни з Україною.

Щодо 46 тисяч 327 "примусово" мобілізованих українців із тимчасово окупованих територій. Мені цікавіша була б статистика, скільки з цих людей заявили про своє право відновлення громадянства України та виконання свого військового обов’язку, більш того, я б сказала, навіть особистої вендети. Бо ж мобілізували їх в ОРДЛО примусово, вони потрапили в полон до України, логічно було б, що вони виявили бажання воювати проти ОРДЛО та росії, але… більшість з цих людей заявляє про бажання обміну й повернення в ОРДЛО.

Тому "примусова" тільки в дужках, бо насправді мобілізація в ОРДЛО йде планово, тихо та добровільно. Не треба робити жертву з вовка, тобто гуманізувати хижака, ба такими темпами ми скоро будемо виправдовувати росіян, їх же теж путін "примусово" мобілізував на війну з Україною, поза рамками закону та без мобілізації, та й забирали їх на "сво", а не на війну, а це ж інше, то обдурили бідненьких.

Правда, яка б гірка вона не була, належить вільним. Краще знати гірку правду, ніж жити в ілюзіях, бо рожеві окуляри завжди б’ються склом всередину.