Подвійна провокація: Тарас Чорновіл про Тимошенко, церковні фронти і руку Кремля

19 січня 2019 22:15 3.6т

В ухваленні закону про порядок переходів релігійних громад не було нагальної потреби. І, тим не менш, документ суттєво знижує ризик протистоянь і насильницьких захоплень храмів. Опір цим процесам з боку проросійських сил в Україні відбувається по 4 "фронтах", один з яких вже програно, другий – програється, а перемогу або поразку по двох інших визначить Конституційний суд.

В ході прийняття двох церковних законів – де-факто про перейменування УПЦ МП і про порядок переходу парафій – була допущена подвійна провокація, через що вони можуть бути скасовані Конституційним судом, - заявив в коментарі UAportal політичний експерт Тарас Чорновіл.

Пункт перший. Закону "про перехід в ПЦУ" не існує. Є закон, який регламентує будь-які переходи в будь-якому напрямку. До ПЦУ, з ПЦУ, греко-католиків в ПЦУ, ПЦУ до греко-католикам. Більш того, часто ми забуваємо про те, що у нас є величезна кількість протестантських громад, в яких дуже активно відбуваються певні внутрішні процеси. Якийсь розподіл, якісь зміни, і там теж відбувається перетікання парафій.

Пункт другий. Цей закон був придуманий тоді, коли, крім Порошенка і ще 5-6 чоловік про Томос не знав ніхто. Його зареєстрували на початку 2016 року, але в зовсім іншій редакції. Там було буквально два пропозиції, які регламентували певні нюанси щодо перереєстрації статутів, коли відбувається зміна юрисдикції громади, і про те, хто в громаді має право вирішувати – що це не якесь зібрання населення, а саме релігійна громада населеного пункту або релігійна громада якогось храму. Цей законопроект був досить невисокого рівня.

І буквально кілька днів тому з'явилася нова редакція закону того ж автора Єленського, яка була набагато більшою, більш об'ємною, в якій з'явилися значні юридичні нюанси. Зокрема, в проекті визначено, що для переходу необхідно не просте більшість, а дві третини, що приналежність до релігійної організації визначається відповідно до статутів цієї організації, тобто держава не втручається в процес.

Ще один важливий пункт – що після такого переходу накладається мораторій на відчуження майна цієї громади. Наприклад, громада перейде в ПЦУ, а поруч – якісь старі спонсори, олігархи, той же Новінський або якісь його представники, і вони швидко за допомогою якихось юридичних маніпуляцій відбирають у громади церква. Так ось, законом встановлюється певний період, за який відібрати майно у громади не можна, і за цей час вони розберуться зі своїми юридичними проблемами.

Що стосується тієї частини громади, яка виявилася в меншості, закон теж чітко пише: ті, хто проголосували проти і програли, мають повне право зареєструвати нову релігійну громаду тієї юрисдикції, якій вони хочуть.

Чи була крайня необхідність в цьому законі, щоб відбулися переходи? Ні. Переходи і так відбуваються, тому що власниками храмів є релігійні громади – не єпархії. Закон введено для того, щоб знизити ризик протистояння, щоб не було насильницьких захоплень храмів тощо.

По суті, він знижує рівень протистояння, він вводить перехід в більш чіткі юридичні рамки і дає можливість уникнути масових судових позовів.

Чи може бути ефективним опір прокремлівських сил в українському політикумі, з огляду на прийняття цього закону?

Опір може відбуватися за чотирма напрямками. Перший напрямок вони програли. Всі сили були кинуті на те, щоб заблокувати отримання Томосу. Томос надано.

Друге – це сам процес мирних переходів. Тут вони ще будуть пробувати щось робити, але процес пішов, і він відбувається без екстриму. Ніякий "Правий сектор", ніякі нацдружини не вдираються в церкви, не витягують за бороди ніяких московських священиків. Вони тут програють. Я розумію, що буде певний бій. У селах вони вплинути практично не можуть, а в містах будуть робити все, щоб ускладнити і не допустити перехід, тому що в містах важко визначити територіальні громади. Буде позиційна війна, але все одно буде зростання кількості парафій ПЦУ.

Є ще два фронти – це фронти проти двох законів. Один закон – про перейменування церков, які мають свої духовні центри в країні-агресорі. Фактично УПЦ МП повинна називатися Російською православною церквою в Україні. Проти цього закону йде війна. І війна проти цього закону про переходи.

Причому, щодо другого я не можу зрозуміти логіки, адже для Московського патріархату він в чомусь навіть вигідний. Він трохи ускладнює перехід, оскільки вводить його в більш жорсткі рамки і вносить норму про дві третини. Це знизить кількість парафій УПЦ МП, особливо в центрі України, які перейдуть в ПЦУ.

Будуть вони боротися тільки за допомогою Конституційного суду. Іншого способу у них немає. Я думаю, в частині конституційності самого тексту законів, вони програють. Якщо чітко прочитати статтю 35 Конституції, в якій визначаються взаємовідносини церкви і держави і свобода совісті в Україні, то якимось чином використовувати його в свою користь не можна. Там не написано, що держава не має права регламентувати зовнішню діяльність церкви, міжконфесійні контакти тощо.

У Конституції написано, що церква відокремлена від держави. Знаєте, що це означає? Що церква не може втручатися в державні справи і диктувати державі, якою має бути державна політика. Держава теж не повинна втручатися у внутрішньоцерковні справи. Ось що це означає. Тобто в КС по суті закону вони програють.

Але Конституційний суд розглядає питання і про процедуру прийняття закону. Якщо прийняття було з дуже грубими порушеннями, то Конституційний суд може скасувати таке рішення. І в цьому проблема.

На жаль, ми маємо певні процедурні огріхи. Наскільки вони серйозні, наскільки Конституційний суд буде їх сприймати як прийнятні або неприйнятні, допустимі або неприпустимі, я не знаю.

Але навіщо треба було в четвер поспішати з тим останнім законом і гнати його відразу в цілому? Що, не можна було його проголосувати в першому читанні, а через два тижні проголосувати в цілому за скороченою процедурою? Можна було. Я не розумію, навіщо робляться помилки, які відкривають можливості потім скасовувати такі закони через Конституційний суд.

Плюс була здійснена подвійна провокація з неособистим голосуванням. За перший закон, про перейменування, голосує картка Юлії Тимошенко, яка відсутня в залі. Вона демонстративно виходить із залу, її карткою голосують, після чого вона демонстративно показово повертається. На тлі її особистих переговорів і домовленостей з Новинським це виглядало досить дивно.

Зараз Юлія Володимирівна точно так само демонстративно покинула Україну, не працювала у Верховній Раді весь робочий тиждень, була в Парижі, але під час голосування саме за цей релігійний закон раптово її картку вставляють і нею голосують. Відверте кнопкодавство.

І Новинський і Долженков прямо говорять: ми будемо подавати в Конституційний суд, тому що були порушення, було кнопкодавство.

Тому, думаю, за цими двома законами історія, можливо, ще й не закінчена. Можливо, Верховній Раді доведеться ще раз повертатися до них і вже без порушень, чітко стежачи за ручками, щоб ніхто не зробив провокації, ще раз за них голосувати.

Автор:
Читайте також
×