Как завершить войну?

Название этого текста – это название конференции "Ялтинской Европейской Стратегии" (ее английская аббревиатура – "YES"), которую ежегодно проводит Фонд Виктора Пинчука. До 2013 года эта конференция проходила в Ялте, в известном Ливадийском дворце (где состоялась еще более известная Ялтинская конференция), с 2014 года она проходит в сентябре в Киеве.

Далее текст на языке оригинала

Вже четвертий раз поспіль ця конференція відбувається під час повномасштабної війни з Росією. І кожен раз назва цієї конференції, а особливо зміст, проблематика дискусій є певним діагнозом, індикатором поточної політичної ситуації і з самої війною і навколо цієї війни, і ключових політичних завдань, пов’язаних з цією війною.

Дуже добре пам’ятаю вересень 2022 року. Тоді конференція проходила під назвою "Україна: На захисті нашої спільної свободи". Але так сталося, що саме в ці дні почався український наступ в Харківській області. І це були шалені позитивні емоції. Мені здається, що саме в ці дні у багатьох українців сформувалося відчуття, що ще трохи і ми переможемо в цій війні, особливо якщо нам допоможуть наші партнери.

Вересень 2023 року приніс нам трохи інші емоції. Назва конференції теж була показовою: "Майбутнє вирішується в Україні". Це був своєрідний заклик до наших міжнародних партнерів. Нам вже стало зрозумілим, що без вагомої допомоги наших міжнародних партнерів навряд вдасться перемогти у війні проти росії.

Назва зустрічі минулого року – "НЕОБХІДНІСТЬ ПЕРЕМОГТИ". Теж заклик, і теж про перемогу. Але вже відчувалося певна інерційність і ритуальність цих гасел, особливо за змістом дискусій. За зовнішнім пафосом проявлялося відчуття накопичення серйозних проблем, пов’язаних з війною. А ще було тривожне очікування перемоги Трампа на президентських виборах у США.

І ось зараз – "Як завершити війну?" Знак запитання не випадковий. Є найбільш актуальне для всіх нас і наших партнерів запитання, на яке поки не має однозначної відповіді. Власне це підтвердили і дискусії на майданчиках конференції.

Далі мої суб’єктивні нотатки про те, що я почув на цій конференції.

Традиційно, головна подія першого дня конференції – виступ Президента України. З цьогорічного виступу Президента Зеленського найбільшу увагу ЗМІ привернули дві тези:

- Закінчити війну можливо завдяки спільному сильному тиску на росію та побудові разом із Європою та США багатокомпонентної системи захисту неба в Україні.

- Неприпустимість будь-яких розмов про поступки росії у вигляді українських територій.

В Офісі Президента України підкреслили заяву Президента Зеленського про те, що російська машина війни зупиниться тільки тоді, коли в неї закінчиться пальне.

Звісно, і в ЗМІ і в соціальних мережах звернули увагу на жарт Президента Зеленського про те, що генерал Кіт Келлог (спецпредставник Президента США Трампа по Україні) є не гіршою ППО, аніж Patriot.

Але я особисто помітив, що в своєму виступі Президент Зеленський 5 раз звертався до теми Китаю, впливу Китаю на російсько-українську війну. Раніше такого не було. Якщо узагальнити те, що сказав Президент Зеленський на цю тему: Китай може вплинути на Росію, але чомусь не хоче припинити цю війну. Чимало учасників дискусій на майданчиках конференції "YES" також торкались цієї теми і приблизно також, як і Президент Зеленський.

Серед учасників конференції найбільший інтерес і резонанс викликали, на мій погляд, два персонажа – Кіт Келлог і Президент Фінляндії Александер Стубб.

Кіт Келлог, безумовно, наш головний, а може і єдиний друг в адміністрації Трампа. Один з дуже поінформованих західних журналістів розповідав мені, що Трамп з повагою ставиться до Келлога, і що генерал майже єдиний в адміністрації Президента США, хто може висловлювати критику позиції іншого спецпредставника Трампа – Стіва Віткоффа. Але коментарі і відповіді Келлога під час його виступів на конференції показали, що доступ генерала до Трампа є обмеженим і епізодичним, і що суперечити Трампу напряму Келлог не буде.

Стубб був цікавим в іншому вимірі. Його зараз сприймають як майже друга Трампа і одного з небагатьох європейських лідерів, кого Трамп сприймає і до чиєї думки може прислухатися. Спільна гра в гольф дається взнаки, але не лише це. Мені здається, що Президенту Фінляндії, як і Генсеку НАТО Марку Рютте вдалося знайти оптимальну тональність в спілкуванні з Трампом. Стубб теж є нашим другом, і в Києві дуже цінують його роль не лише як одного з наших міжнародних партнерів, а особливо як дієвого контактера з Трампом.

Виступ Стубба привернув увагу ще з однієї причини. Він згадав драматичний досвід власної країни, коли заради збереження свого суверенітету і незалежності Фінляндія була змушена поступитися Радянському Союзу частиною своєї території. Він, правда, підкреслив, що не хоче, щоб Україна повторила цей шлях. Але в деяких наступних дискусіях проблему вибору між збереженням суверенітету і боротьбою за повернення окупованих територій згадували як дилему, яка стоїть і перед Україною (хтось навіть говорив і про оновлену версію "фінляндизації" як варіант завершення війни для України).

Одною з головних тем дискусій на конференції "YES" була проблема міжнародних гарантій безпеки для України. Цікаво, що в одній з дискусійних панелей виступили (правда, дуже стримано і дипломатично) практично всі основні учасники реальних переговорів з цього питання – радники лідерів країн з питань міжнародної і національної безпеки. Українські учасники дискусій з цього питання – очільник Офісу Президента України Андрій Єрмак і його заступник Ігор Жовква назвали чотири основні позиції української сторони в цьому питанні:

- Потужна українська армія, здатна стримувати ворога.

- Розміщення військового контингенту наших міжнародних партнерів на території України після завершення війни.

- Членство України в Євросоюзі.

- Збереження санкцій проти росії, використання заморожених російських активів на користь України.

Скрізь виважені дипломатичні оцінки гарантій безпеки для України іноді проривалася дискусія щодо дуже неоднозначної проблеми – як тлумачити обіцянки надати нам гарантії безпеки на рівні 5-ї статі договору про НАТО. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський чесно сказав, що йому не віриться, що міжнародні партнери України будуть готові воювати за Україну в майбутньому. Він в цьому контексті згадав про сумний досвід Польщі в 1939 році. З українського боку лунала достатньо прагматична позиція – про необхідність посилення статусу безпекових угод України з нашими міжнародними партнерами, щоб вони стали юридично зобов’язуючими.

В контексті інциденту з проникненням групи російських дронів у повітряний простір Польщі також лунала пропозиція про створення спільної європейської системи ППО, до якої б входила і Україна. До речі, цей інцидент викликав дуже жваву і достатньо критичну дискусію і на офіційних панелях, і в кулуарах конференції.

Війна дронів називалась визначальною рисою нинішнього етапу війни в Українї, і взагалі сучасної війни, в тому числі і головним потенційним викликом для безпеки Європи, до якого НАТО ще не готова повною мірою, що засвідчив і повітряний інцидент в Польщі. Дуже символічно, що в кулуарах конференції була практична демонстрація майстерні з виготовлення повітряних дронів.

На останок згадаю цікаву дискусію про те, "що історики вважатимуть перемогою України"? Які тільки історичні прецеденти не згадували учасники дискусії – південнокорейський, ізраїльський, фінський, тощо. Насправді, на мою думку, як свідчить історичний досвід, жоден історичний прецедент не повторюється. Не буде ні нової "Ялти", ні нового "Мюнхена", не повториться в Україні ні "корейський" ні фінський сценарій, як не буде і нового Ізраїлю. Відзначу думку, яку висловив відомий україно-американський історик Сергій Плохій: частиною перемоги України має стати перепрошивка свідомості росіян щодо України. Це означає, на мою думку, що в росії мають нарешті визнати об’єктивність і неминучість існування України як окремої самостійної нації і суверенного державного суб’єкта.

Щодо головного питання конференції - Як завершити війну? – однозначної відповіді на даний момент не має. Точніше, як на мій погляд, найбільш влучну колективну відповідь на це запитання дали наші воїни на заключній сесії конференції – як і в 2022 році, так і зараз доля війни буде вирішуватись на полі бою.