Нам потрібна Європа за столом. Інакше нас знову намагатимуться вписати в чужу велику угоду

Два виступи - Дональда Трампа і Володимира Зеленського на Давосі протоптали стежку до "тристороннього формату" перемовин, де за столом сидітимуть представники Росії, України та США. Це була нав'язлива позиція Вашингтона, яку вони артикулювали ще минулого року. Викресливши з учасників перемовин Європу. Пам'ятаю, як ще рік тому уповноважений США Келлог в Мюнхені відмахувався від будь-якого розширеного формату.

По суті, це крок назад у переговорному треці. Так, можна погодитись, що Європа рік більше говорила, ніж діяла. Вірніше, діяла хаотично, а не системно. Більше остерігаючись, що її "кине" Трамп, ніж те, що війна може опинитися на її порозі.

Чому я пишу про ризики тристороннього формату? В першу чергу, тому, що коли з нами за столом залишаються лише Вашингтон і Москва, завжди існує спокуса обміняти українське питання на ширші геополітичні домовленості - про стратегічну стабільність, Китай чи контроль ескалації.

Другий ризик - формат без Європи не може бути ані фінальним, ані стабільним. Бо ЄС - це санкції, гроші, відбудова і довгострокові гарантії. Формат "трійки" - неповний за визначенням. Ця конструкція все одно може бути тільки тимчасовою.

Третє. Чергова реабілітація Росії. Для Москви принципово важливо повернутися в статус "переговорної сторони", а не агресора. І такі формати цьому частково підіграють.

Четвертий ризик - це перехід від "консультацій" до потенційного тиску щодо рішень. Пєсков знову заговорив про неприйнятність переговорів без виводу українських військ з усього Донбасу. Наступним кроком, вочевидь, будуть вимоги і щодо інших областей, якщо апетит прийде під час їжі.

Тому висновок простий - нам потрібна Європа за столом. Інакше нас знову намагатимуться вписати в чужу велику угоду.