Любовний трикутник. Як борються за Трампа Москва і Київ
Переговори про припинення російсько-української війни починають нагадувати бразильський серіал, у якому жертва та агресор борються за серце Дональда Трампа, а той ніяк не може зробити свій вибір, пише Павло Казарін для slawa.tv.
Дональд Трамп увійде в історію як справжній господар свого слова. У тому сенсі, що він сам вирішує, які свої обіцянки виконувати, а які — ні. Починаючи з кінця травня президент США погрожує запровадити санкції проти Росії, якщо вона не піде на припинення вогню. І кожного разу Владімір Путін знаходить для Трампа пояснення, чому той не повинен виконувати свої обіцянки.У травні таким поясненням була нібито готовність Москви до переговорів. До Стамбула прилетіли делегації обох країн, але єдине, про що їм вдалося домовитися, — це обмін полоненими. Трамп використав це як привід відмовитися від запровадження вже узгоджених з Євросоюзом синхронних санкцій проти російської економіки.
У липні Дональд Трамп оголосив Москві ультиматум — і пообіцяв санкції проти країн, які купують у РФ нафту, якщо та не припинить вогонь. Але потім американський президент зустрічається з очільником Кремля на Алясці, і той переконує його, що замість припинення вогню потрібно працювати над комплексним мирним договором. Одна з умов — Україна йде з Донецької області, а в обмін отримує від РФ окуповані фрагменти Сумської та Харківської областей.
Санкції знову відкладені, Трамп кличе до Вашингтона Зеленського і всі очікують, що Україну змушуватимуть до територіальних поступок.У результаті до Вашингтона разом із Зеленським приїжджає цілий десант європейських лідерів, основне завдання яких — привести Трампа до тями і не дати йому реалізувати сценарій, який піде на користь Москві і на шкоду Києву. І, судячи з усього, проукраїнській делегації вдалося змістити фокус обговорень з територіальних поступок на більш конкретні теми. Гарантії безпеки Україні (у разі замороження війни). Закупівлі американської зброї для України. Обмін полоненими і повернення викрадених українських дітей. А тему територіальних поступок домовилися обговорити пізніше — на прямих переговорах Зеленського з Путіним.
Початкові цілі сторін не змінилися. Україні важливо домогтися припинення вогню. Європі важливо переконати Трампа запровадити нові санкції проти Путіна. Путіну важливо продовжувати війну, яку, як він переконаний, він зможе виграти на полі бою. А Трампу важливо отримати Нобелівську премію миру і оголосити на весь світ про черговий миротворчий тріумф. Тому Путін і намагається змістити акцент з припинення вогню на підписання мирної угоди. З тієї простої причини, що мирна угода може готуватися роками — на тлі війни, що триває. До того ж у процесі підготовки угоди можна висунути неприйнятні для України умови, а після її відмови — звинуватити Київ у зриві процесу і тим самим підштовхнути Трампа припинити допомогу жертві агресії.Тепер, після декількох ітерацій переговорного серіалу, можна зробити висновок. Дональд Трамп обрав для себе роль переговорника в конфлікті, в якому він співчуває агресору. Але при цьому "злити" жертву йому заважає політична традиція Сполучених Штатів і позиція Європи.
В результаті Трамп раз по раз потрапляє під чари невигідних Україні російських пропозицій, і слідом Україна з Європою змушені відігравати свою частину політичного спектаклю, мета якого нагадати президенту США, що це саме Москва не зацікавлена в мирному процесі.Ось і тепер Путіну вдалося зірвати запровадження санкцій, запланованих на 8 серпня. Вдалося поселити в голові американського президента ідею, що мирна угода краща за припинення вогню. А Володимир Зеленський, у свою чергу, запропонував обговорити мирну угоду на безпосередній зустрічі з самим Путіним.
Мабуть, розрахунок робиться на те, що Путін, який неодноразово заявляв про нелегітимність Зеленського, відмовиться від безпосередньої зустрічі з ним і тим самим викличе обурення Дональда Трампа.Фактично, весь світ став свідком спектаклю, який розігрують для одного єдиного глядача — президента США. У цій виставі Росія та Україна докладають зусиль, щоб переконати Трампа, що в незавершенні війни винна інша сторона. З тією лише різницею, що Україна зацікавлена у припиненні вогню і пропонує обговорювати саме це. А Росія зацікавлена в продовженні війни — і тому намагається підмінити припинення вогню темою розробки "мирної угоди".
Все це стало результатом того, що у Дональда Трампа немає звичної нам етичної системи координат. В рамках якої жертва та агресор мають різні права і несуть різну міру відповідальності за війну. Дональд Трамп так сильно мріє записати собі в актив припинення війни, що йому, власне, все одно, чиїм коштом ця війна закінчиться. І тому головне змагання тепер триває за те, кого саме він вважатиме винуватцем того, що його мрія не збулася — Москву чи Київ.
Поведінка Дональда Трампа нагадує поведінку трирічної дитини. Переговори з трирічною дитиною ніколи не відрізнялися довгостроковістю досягнутих зобов'язань. І тепер європейські лідери приречені виконувати роль няньок, які вмовляють примхливого малюка не їсти з підлоги і не кидатися посудом. Підігрують йому в його самозамилуванні та ексцентричності — принагідно намагаючись скоригувати його уявлення про реальність. Намагаються натякнути, що бізнес-логіка погано працює у світі політичних величин, і все це — на тлі гучних компліментів мудрості та величі людини, якій дісталася найбільша економіка планети і найбільша армія світу.Якби десять років тому комусь у Голлівуді спало на думку зняти фільм на таку тему, його сценарій відхилили б із формулюванням "занадто нереалістично". У 2025 році весь світ приречений жити в рамках цього сценарію.До кінця каденції Дональда Трампа залишається ще три з половиною роки.