Європа ставить Москву перед вибором – переговори чи трибунал
Слова тієї самої Маші Захарової про те, що "європейці повинні сидіти під столом і не в'якати", - безсумнівно увійдуть до підручників з російської дипломатії. До анналів історії вже увійшли. Але європейці, на жаль Захарової і всіх московитів, після її слів нікуди не поділися. Також як українці, вірмени, угорці та американці з Трампом. Навіть словак Фіцо не забився з переляку під стіл і попер на Москву. Британці зі Стармером взагалі довели Захарову 11 травня до заклику відправити їх до психіатричної лікарні.
Свою історичну заяву про те, що європейців не можна пускати за стіл, тільки під стіл, Захарова зробила 26 лютого, але 9 травня за столом у кремлі вже сидів Роберт Фіцо і зводив "путіна", що сидів навпроти. Потім Фіцо та словаки навіть горілку в кремлі пили. Кремлівці не вірили Фіцо, але подітися їм було нікуди, оскільки між 26 лютого і 9 травня розташовуються "Епічна лють" Трампа, "перекидальні" вибори в Угорщині та інші події.
Тому кремлівцям довелося змиритися з тим, що Фіцо та словацька делегація не будуть на параді, а розташуються у кремлівському буфеті, де чекатимуть "путіна" з братвою. Це був компроміс кремлівців із реальністю, в якій Фіцо запевняв інших членів ЄС та весь світ, що йому треба терміново до Москви, щоб квіти на солдатські могили покласти, але на парад – ні ногою. У росЗМІ це викликало невдоволене бурчання - як загнув, але довелося змиритися, так як масштабніше Фіцо нікого не намічалося.
У ЄС виявили політкоректність – не стали питати у Фіцо, чи покладе він у московському храмі слави квіти до кашкета Гітлера, завдяки якому з'явилася на карті держава Словаччина, але 1945 р. була стерта Сталіним. Дозволили їхати, і в кремлі Фіцо скаржився "путіну", з якою величезною працею він добирався до Москви через Чехію, Німеччину та Швецію, через що спізнився на парад. "Путін" дивився на нього як Станіславський, але не міг сказати: "Не вірю!". Тому збагнув, що на конях було б швидше. Лавров, що сидів розвалячись праворуч від "путіна", не прийняв про коней на свій рахунок, і теж усім своїм виглядом говорив, що не вірить Фіцо.
Але розмову треба було підтримати і "Путін" назвав приїзд Фіцо явищем суверенної політики Словаччини. Фіцо у відповідь почав захоплено розповідати, як він відновлює в місті Михаловець російські цвинтарі. "Путін" пожвавився і перепитав назву міста так, ніби воно було не слов'янським, а на суахілі. Фіцо підбадьорився і сказав, що готовий зробити у Словаччині ще багато цвинтарів для росіян. Як реклама повідомив, у нього на цвинтарях лежать не тільки росіяни, а й румуни.
Фіцо мав рацію – у звільненні Словаччини брали участь 10 румунських дивізій як члени Антигітлерівської коаліції. Але це створює Москві три проблеми. По-перше, ламає її дуту монополію на перемогу над Гітлером. По-друге, повстання у Словаччині почалося 29 серпня 1944 р., а Румунія вийшла із союзу з Рейхом лише тиждень до цього – 23 серпня. По-третє, у пропаганді Москви на Молодову румуни – це завжди фашисти.
Фіцо з цвинтарями був щирий, але з румунами ненароком дав кремлівцям під дих. Тому з цвинтарів розмова перейшла на енергоносії для Словаччини, "путін" зробив гримасу – треба поторгуватись, і на цьому місці відеозапис для публіки обрізали. Зовсім без неї було не можна – ефект від приїзду Фіцо випарувався б безвісти, подібно до того, як він швидко випарувався від приїзду інших.
Кремлівці дивилися на Фіцо як на "козачка засланого" від Єврокомісії та Каллас, не вірили жодному його слову, крім про спільний цвинтарний бізнес та про знижки на нафту та газ, якщо постачання другого вдасться відновити. Пропозиція Брюсселя про те, що Фіцо в Братиславі може стати модератором за столом переговорів між Європою та РФ, їм треба ще переварити.
У процесі такого перетравлення вони і запропонували екс-канцлера Герхарда Шредера, який живе в Ганновері і все ще вважається головою акціонерного товариства "Північний потік". Фіцо здається їм фігурою дрібнуватою – "путін" підкреслено називав його "голова уряду". Вони хочуть також потягнути час, показати московську пиху та підбадьорити своїх адептів у Німеччині. Ходи рашистів у Німеччині цього року були явно нечисленними і як на останньому подиху.
Масове скандування у квітні угорцями "Російські, додому!" справило враження - додому в РФ ніхто не хоче. При цьому у росіян ймовірність залишити Німеччину вища, ніж у сирійців чи палестинців. Не тільки через пробудження совісті та адекватність у Європі, а й через назрівання війни РФ з нею. Захарова також доклала свій голос до цього.
Тема такої війни вже мейнстрім. Якщо європейців опитують: буду вони боротися чи поїдуть до Америки, Африки чи Австралії, то для російських колонізаторів Європи це питання виглядає інакше – вирушати на батьківщину або в ізоляційні табори. Табори для них неминучі, оскільки всі європейці не поїдуть, і відправлення груп ризику в ізоляцію – це загальна практика воєн щонайменше за 150 років.
Радянські пролетарські інтернаціоналісти 1941 р. за лічені дні виселили всіх німців з Автономної РСР німців Поволжя, а також з України та Криму. При тому, що готи в Криму корінніший за етнос, ніж слов'яни та татари. На згадку про цю Республіку німців залишилися два міста - Енгельс, до 1931 р. Покровська слобода, заснована в 1747 р. українцями, і місто Маркс, засноване близько 1765 р. німцями як Катериненштадт, на честь цариці-німкені Катерини II. У 1915 р. через війну з Німеччиною його перейменували на Катериноград. У 1920 р. перейменували на Марксштадт і зробили першою столицею німців Поволжя, але потім її функції передали Енгельсу. У 1942 р. Марксштадт перейменували на Маркс. Енгельс залишився Енгельсом, але, як і Маркс, вже без німців. Київ без українців – це загалом давня національна російська ідея.
Сучасна Німеччина не може вислати росіян на Алтай чи Казахстан, подібно до того, як ті висилали німців і греків. Але у разі війни це "російське питання" вирішувати однозначно доведеться, і знаючи схильність німців до планування, Мерц може зайнятися ним дуже скоро. Росіяни в Німеччині про це масово здогадуються і вважали за краще менше світитися навіть на своїй головній ході. Можуть почати записуватись у євреї, тих німці точно навіть в Ізраїль не надішлють.
У кремлі такі настрої помітили і "путін" поспішив заявити, що захищатиме співвітчизників, де б вони не жили. Він такі заяви робить періодично, але якщо раніше це стосувалося колонізаторів та засланців в Україні, то зараз явно не до них. У цьому контексті проштовхування Шредера в модератори знаходить особливий зміст, і пояснює, чому в кремлі на Фіцо дивилися напівпрезрительно зверху вниз. Кремлівці хочуть вести переговори в Берліні, а краще в символічному Потсдамі, але не в Братиславі, ім'я якої нічого не каже російському вуху.
Але зовсім відкидати наполегливого Фіцо недоцільно. Тому він після прибуття до Братислави дав кремлівцям звістку – заявив 11 травня, що розповів президенту Австрії про свою бесіду з "путіним". Але зміст її ЗМІ не розкрив, тому що для Фіцо зараз головне просто участь, як у спорті.
Кремлівці, попри слова Захарової, змушені не лише сідати з європейцями за стіл, щоб поговорити про Україну, а й визнати Європу суб'єктом геополітики. У цьому є і заслуга Трампа з Венсом, які півтора роки шпигують ЄС, і демонструють цим Москві суб'єктність Європи. Якщо Європа готова захищати Гренландію від США, то зобов'язана захистити Україну від РФ. Не лише Україну, а й країни Південного Кавказу, якщо стверджує, що вони також є частиною Європи і проводить в Єревані свій саміт.
У кремлі це розуміють і 11 травня Пєсков зажадав від Пашиняна пояснень, чому він дозволив Зеленському сказати в Єревані про українські дрони над Червоною площею на 9 травня. Московити замахали кулаками після бійки, бо 7 червня у Вірменії вибори і треба сідати за стіл переговорів із Європою. Рух у Європі за спецтрибуналом для РФ за злочини проти України теж дуже сильний стимул, не менший, ніж Трамп з вимогою перемир'я.
Європа, знаючи схильність Московії до тягомотини та інших збочень, ставить її перед вибором – що раніше суд чи переговори? У кремлі віддали перевагу переговорам, але за звичкою хамлять у стилі табуна лаврова і вимагають Шредера в модератори. Схоже, зійдуться на Франку-Вальтері Штайнмайєрі, але важливіше питання про терміни, і воно багато в чому залежить від результатів візиту Трампа до Пекіна.