Росія програла День перемоги
Москва святкує перемогу у війні, яку вона перетворила на свою головну духовну скрєпу. Проблема в тому, що ця скрєпа втратила термін придатності.
У календарі кожної країни є день суб’єктності народу. Головне свято, сенс і зміст якого вкладається у формулу "ми домоглися". День незалежності у США — це історія про те, як американські поселенці домоглися незалежності від королівської влади. День взяття Бастилії розповідає світові про те, як французи прогнали короля. Дев'ятому травня в Росії випало виконувати аналогічну роль, а тому довгі десятиліття ця дата в країні була сакральнішою за будь-яке інше свято, включаючи "день народної єдності" і "день Росії".
Перемога над нацизмом стала для Радянського Союзу та РФ головним "зате", яке мало виправдовувати все, що було в країні до того. "Масові репресії" — "зате Гітлера перемогли". "Люди вмирали від голоду" — "зате Третій Рейх подолали". Дев'ятим травня виправдовували депортації та заслання, розстріли та терор. Будь-які спроби відрефлексувати радянський режим раз у раз натикалися на цей аргумент. Дата перетворилася на гирю на морально-етичних терезах режиму та країни — і дозволяла Москві роками виступати з позицій моральної правоти.
Дев’яте травня містило в собі такий заряд моральної переваги, що радянська, а згодом і російська держава вирішили привласнити його собі. У результаті ця дата стала не "днем суб’єктності народу", а "днем суб’єктності держави". Нічого дивного, якщо згадати про те, що СРСР і РФ живуть у логіці етатизму. У російській традиції неможливо уявити собі нічого, що було б не тільки "проти держави", але й нічого, що було б "поза державою". Будь-яка активність можлива лише за згодою режиму. Будь-яка неузгоджена ініціатива сприймається як загроза. Навіть патріотом ти можеш бути в суворо узгоджених рамках — а "несистемний патріотизм" вважається не меншою загрозою, ніж опозиційність. Тому впродовж усіх повоєнних десятиліть Москва боролася з тими, хто намагався оскаржити її монополію на це свято.
У радянсько-російській традиції існувало два підходи до святкування 9 травня. Перший — державний. З парадами, прапорами, гучними промовами та великими зірками на погонах. У рамках цього підходу війну виграли держава та командування. Атрибутами святкування були цифри, масштаби, вертикаль та система.
Альтернативою цьому був інтимно-особистий підхід, який спирається на сімейні спогади. Лейтенантська проза та щоденникові записи. У цьому підході не завжди було місце Сталіну, зате було місце для чиїхось бабусь та дідусів. І з цим другим підходом радянсько-російська система намагалася боротися.
Мало хто пам’ятає, але акція "Безсмертний полк" зародилася у 2012 році як альтернатива офіційному пафосу. Її придумала томська телекомпанія "ТВ-2" — людям запропонували замість прапорів і гасел нести портрети своїх рідних. Але вже у 2015 році російська держава закрила телекомпанію, а акцію "Безсмертний полк" взяла під своє крило.
Дев’яте травня було надто потужним джерелом легітимності, щоб Кремль був готовий ним з кимось ділитися. І тому ще у 2010 році Путін заявляв, що війну виграли б і без участі України. Москва оголосила себе головним володарем цього активу і була готова обмінювати доступ до нього лише на політичну лояльність. Присягни на вірність — і тоді ми розповімо тобі про твій внесок у перемогу над Німеччиною. Впишемо власноруч у список переможців. Якщо відмовишся — оголосимо соратником сторони, що програла, і спадкоємцем тих, хто був переможений у травні 1945-го.
Друга світова перетворилася на території СРСР/РФ на справжню "громадянську релігію" під назвою "Велика Вітчизняна". У неї є обов’язкові атрибути святкування, єдиноправильна модель опису, неодмінний перелік янголів і демонів. Будь-яке відхилення від цього канону оголошується єрессю і карається анафемою.
Тому головним критерієм незалежності на пострадянському просторі тривалий час була не стільки наявність національного дня незалежності, скільки існування власної версії подій Другої світової війни. Якщо ви не були готові погодитися з російською версією історії — вас зараховували до союзників Гітлера.
Чим довше тривав пострадянський дрейф — тим більша кількість країн опинялася в російському списку "зрадників".
Кремль десятиліттями шукав у 9 травня джерело власної етичної сили. Керівництво країни проголошувало себе прямим спадкоємцем тих, за часів кого було переможено Третій Рейх. Кожен правитель звертався до світу від імені людей, які підписували капітуляцію Німеччини. Дев’яте травня давало Кремлю право говорити з позицій моральної правоти — і саме це право Росія втратила після вторгнення в Україну.
Неспровокований напад. Бомбардування мирних міст. Репресії на окупованих територіях. Москва щодня руйнує весь той символічний капітал, який вона вибудовувала на своїй міфології про "Велику Вітчизняну". Відтепер минуле вже не переважує сьогодення — і не вдасться прикрити свої нинішні злочини коштом минулих перемог. На російський щорічний травневий обряд причастя до Москви приїжджає все менше гостей — і спроби мешканців Кремля говорити з позицій моральної переваги виглядають безглуздо. Будь-яка спроба апелювати до минулого тепер натикається на сучасність — і тому "сьогодні" приречене переважати "вчора".
Ідеологічна ширма, яку створювали для того, щоб вона слугувала універсальним виправданням влади, виявилася розірваною. Крізь неї тепер видно старі й нові репресії. Пакт Молотова-Ріббентропа і бомбардування Маріуполя. З лютого 2022 року Росія доводить, що наслідує не переможців Другої світової, а переможених. Минула війна більше не переважує нинішню, а тому не здатна бути виправданням та індульгенцією.
Останні роки особливість кожного 9 травня лише в тому, що Росія просить у України перемирʼя, щоб "відсвяткувати перемогу".