В Ростові поповнення: з ОРДЛО знову везуть каравані 200-х
Після другої вдалої атаки українських дронів на військові чи зброярні бази окупантів, які вони використовували по всім окупованим містам Донбасу , місцеві мешканці побоюють їздити центральними трасами, такими як Луганськ-Ростов чи Луганськ-Новошахтинськ, бо по ним везуть 200-х, а це погана прикмета, якщо перед машиною їде покійник.
А ще можна дати по морді прикладом, якщо в цей час включений відеореєстратор. Це ще повезе, якщо лише по морді й лише прикладом. Бувало й гірше, за зйомкою відеореєстратора колони, яка ввезла 200-х на Ростов, людей звинуватили в роботі на СБУ й фіксацію військових цілей і посадили за шпигунство.
Тому в ОРДЛО всі знають, коли й куди не слід їхати. Ні, жодних попереджень не має, ані оголошень, ані знаків. Люди в ОРДЛО просто навчились виживати. Крім того, хто в 2014 році був фундаментом, будівельним "новоросії" зараз тихо, як миші, пересуваються ОРДЛО, виконуючи всі вимоги "братів". Усі тіла з фронту чи загиблих під час рейдів українських БПЛА везуть у Ростов. Там у аеропорту ім. Платова створили найбільший у світі морг, саме тому ростовчани прозвали своє місто Трупо-хаб.
Ростовщина взагалі цікавий край. Ті, хто постійно мене читає, знають, як я вивчаю російське прикордоння, та яке в мене до нього особливе ставлення.
Я 40 років свого прожила в українському прикордонні, це місто Свердловськ (Довжанськ, Луганщина) й від того, що поруч інший край, іншу територію я звісно ж знала, але то було "десь там", що до мене не мало відношення. Ну, прикордоння, ну, російське, але ж це норма для нашої земної кулі мати географічних чи геополітичних сусідів. Україна межує з сімома країнами: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Росія і Білорусь. Звісно життя на прикордонні з будь-якою країною має свій зіск, свої правила, свої нюанси, свої ризики. Від до 2014 року українське прикордонне житло своїм життям, по своїм зіскам (звісно була контрабанда), законам (звісно прикордонники закривали очі на провезення товарів), з нюансів це були з’явилися маркованого кордону й люди степами могли їхати велосипедом чи машиною до родичів у Гуково, а у Довжанську було багато родини, де хтось із подружжя народився на Ростовщині. Також бізнес в українському прикордонні був орієнтований на ростовчан, які їх дали українській Довжанської за якісними товарами та продуктами.
Відношення до Ростовщини з "існує доручення, не мішає" змінилося до "це ворог" у 2014 році, коли мешканці Ростовської області раділи, коли наше місто обстрілювали з ГРАДів та радо вітали російські війська, які їхали через Ростовську область в Україну.
Я багато пишу про Ростовщину, бо це ворота війни. Бо всі дороги з Ростовщини це логістика . Логістика, яка везе зброю, солдатів, смерть. Будь які зміни у російському прикордонні, наразі це дуже важливо, бо за допомогою них ми відстежуємо не тільки логістику, пересування, а й вразливі місця окупантів, зміни в соціальному житті росіян.
Я часто пишу й про те, що в 2014 році критично важких мешканців Донбасу вигадала собі ілюзорну країну щасливих людей, де всі однаково заможні, однаково щасливі, або однаково бідні. Вони вірили в свою вигадку й навіть в неї вмирали за, хоча була поруч Ростовська область, чорно дзеркало російської правди й варто було б просто подивитися, як живуть ростовчани , щоб зрозуміти, що очікує їх в обіймах Росії.
Ростовською областю росіяни пишались, бо ж "ворота війни". Бо ж найкращі логістичні військові центри. Але якось так сталося, що з самого початку війни, я маю на увазі 2014 рік, Ростовська область стала всеросійським Трупохабом. Ця назва мені подобається більше ніж "ворота війни", то най буде.
Що саме цікаво, цю назву Ростовщини самі дали ростовчани. Саме так, Трупохаб, називають Ростов у соцмережах. Це пов'язано з тим, що Ростовський аеропорт ім. Платова є найбільшим хабом Росії, куди звозять трупи з фронту, сортують, проводять ДНК-експертизу, розсилають труни по адресам.
У 2014-му році це було не дуже помітно, не дуже напряжно, а ось останні 2 роки, коли труни та трупи лежать вже по всій території аеропорту, їх кількість просто вражає, то приховати правду про втрату тепер складно. Саме тому ростовчани почали називати своє місто Трупохаб.
Якщо чесно, то задіяність Ростова у перетримці військових трупів це стала практикою. Під час усіх радянсько-російських війн саме в Ростові зберігалися та очікували відправку до рідних трупів радянських солдатів. Це були цинкові гроби з російсько-афганської війни й та ж сама 124 судово-медична лабораторія міністерства оборони, куди надходили тіла загиблих або фрагментованих тіл з Афгану чи Чечні зараз проводять обробку та експертизу тіл російських 200-х.
Ростов завжди з часів срср був Трупохабом куди приїхали родичі зниклих, вбитих та звідки потім тіло розсилалися країною для похування. Оце назва для міста – Трупохаб, справжня аномалія. Але сьогодні про ще одну "аномалію" Ростовщини – викинути на сміттєзвалище труни.
Проциту мову оригіналу: "У перший раз з цією аномалією, гробами і упаковками від груз-200 в парках і рощах Ростова, я столкнулась в 2018 році. Зв'язано це було з великою зустріччю вагнеровцев з американцями на нефтяних полях Сирії в лютому того ж року. Тела везли в Ростов, причому, не на військовий аеродром, а в громадянський. Відтуда їх перевантажували на інші рейси або віддавали рідним. За наличкою те приїхав у готель "Ростов", де сиділи люди Пригожина з чемоданами грошей. І коли в міських парках почали находити ось цей жах, мені знаючі люди пояснили: часто рідня погибшего психує, не вірять, що в ящику їх товарищ, і тому вкривають гроби в найближчому лісополосі. Щоб далеко не виїхати від каси і якщо що – пред'явити за підменю. Очевидно, що відносини з Шойгу і Путинського повара вже тоді були не дуже, чому не було використано військовий госпіталь на вул. Дачной. Окрім величезної госпітальної морги, там кілька років стояли вагони-рефрижератори з неопізнаними тілами об’єднаних чеченських кампаній, благо, окрема жд ветка для цього була передбачена ще при СРСР. Думаю, що з тих самих часів Ростов і був трупним хабом для військових. Зараз там побудовані цілі ангари для зберігання і видачі тел, частина холодильних контейнерів стоїть прямо на вулиці. Жителі близьколежачих будинків жалуються на трупний запах, який в теплу погоду розповсюджується по округу. З 2014 року через цей же морг везли "іхтамнетов" з Донбасу. Іх міноборони визнавало за своїх. А вагнеровцев – нет. Тому ящики з тілами видавали тільки чи не в зоні видаче багажу старого ростовського аеропорту. І Александровська роща, і парк Вересаева, кстати, оттуда недалеко, тому дуже схоже не правду. Але хто і зачем тепер потрошить гроби в лісополосах Ростова, мені важко поняти. Елена Романова".
Бояри сортують своїх рабів по скріпах, чистоті раси та любові до них путіна. Цікавий відбір. Ну, а ще ростовчани за давньою радянською традицією використовують морги для власної наживи, крадуть телефони, картки, паспорти, золоті коронки, хрестики, беруть на вкрадені документи мерців кредити. Це дуже прибутковий морський бізнес у Трупохабі, тому, щоб потрапити на роботу у морських ростовчан доводиться платити великі хабарі.
У Ростовському Трупохабі можна придбати покійника, щоб видати його за свого знищеного на "своє" родича, купити результати ДНК, купити тіло для ритуалів чорної магії – це на Росії дуже популярно , або, здивуйтеся, для виготовлення амулетів та посуду з кісток людини.
Можливо саме тому на смітниках у лісопосадках все частіше ростовчани знаходять труни без начинки, тобто без покійників. В магазинах інтернетів росії теж вільно продаються амулети та інші вироби з кісток людей. Часто, щоб підняти ціну виробу, пишуть, що це "правосек" або "нацик", але з огляду на те, що в гарячій зоні війни ці мамки черешенькі їздити бояться, щоб купувати для своїх витребеньок будь-які тіла в моргах. Що сказати, скрепи, православіє, як воно є. Світ ще не бачив наймерзенніших створінь з часів свого утворення.