Протести в Києві: чи зможе Офіс президента переконати депутатів змінити позицію

Вже третій день тривають протести проти спроб позбавити антикорупційні органи незалежності — і це свідчить про глибоку кризу довіри громадян до влади. Навіть тоді, коли президент особисто ініціює зміни до законодавства, що мають цю незалежність відновити. І це — тривожний симптом для країни, яка перебуває у стані війни. Бо виживання держави — я свідомо не кажу про перемогу, а лише про елементарне виживання країни та її громадян — залежить від рівня довіри суспільства до керівництва.

Поспішна готовність переглянути не менш поспішне рішення залишає безліч запитань. Головне з них — чого насправді прагнула влада? Чи дійсно в Офісі президента хотіли позбавити антикорупційні органи незалежності? Чи це був тимчасовий "відкат", що мав дозволити позбутися найнебажаніших справ і розслідувань? Чи, можливо, скандал навколо антикорупційної системи мав лише відволікти увагу, а основні зміни плануються в силовій вертикалі — такі, як можливість обшукувати помешкання без санкції суду чи безперешкодно змінювати прокурорів?

Це вже не просто питання ефективності антикорупційної інфраструктури. Це — можливий дрейф у бік контрольованого, а то й авторитарного суспільства. Адже незалежні антикорупційні органи — українська специфіка, запроваджена під впливом західної підтримки. А от справедлива силова система — основа правопорядку у будь-якій правовій державі.

Найприкріше, що справжню суть подій ми навряд чи дізнаємося швидко. Бо очевидно: у владі не передбачали ані таких масштабних протестів, ані настільки жорсткої реакції з боку Заходу. Ця неспроможність передбачати події — тривожне дежавю. У лютому 2022 року ця сама влада не змогла вчасно усвідомити неминучість повномасштабного вторгнення Росії. У 2019-му — не передбачила, що переговори Зеленського з Путіним лише підштовхнуть російського диктатора до великої війни. А нещодавній дипломатичний скандал у Вашингтоні — ще один приклад недалекоглядності, коли розмова Зеленського з Трампом передбачувано обернулася конфліктом між двома президентами. Уміння передбачати наслідки рішень — ключова компетенція політичного керівництва. Її відсутність — загроза не лише владі, а й самій державі.

Звісно, варто віддати належне Зеленському: він здатен швидко реагувати на суспільні настрої й відступати з позицій, які ще вчора здавалися непорушними. Але й тут — потенційна пастка. Одне — знайти голоси у Верховній Раді для демонтажу незалежності антикорупційної системи. Зовсім інше — знайти голоси, щоб цю незалежність повернути. І я майже впевнений, що таких голосів у парламенті просто немає. А отже, все тепер залежатиме від того, чи зможе Офіс президента переконати депутатів змінити позицію.