Польща більше не союзник? Що стоїть за претензіями Дуди до України
Останні заяви президента Польщі Анджея Дуди щодо України, зокрема щодо погроз про можливе блокування аеропорту в Жешуві та контраверсійних заяв щодо Волинської трагедії, створюють враження, що відносини між Києвом і Варшавою можуть зазнати суттєвих змін. Але чи дійсно це так?
Насправді, відчутних змін у зовнішній політиці Польщі не варто очікувати. Обраний президент Польщі Кароль Навроцький, найімовірніше, продовжить курс Дуди. Тому навіть після президентських виборів геополітична лінія країни навряд чи зміниться. Крім того, уряд Польщі поки що залишається незмінним — спроба висловити йому недовіру провалилася, тому обрання нового президента до змін не призведуть.
Відтак польські політики і надалі спекулюватимуть на темі україно-польських відносин, періодично будуть спалахувати локальні скандали. Нас чекатимуть і непрості переговори в контексті обговорення вступу України до Європейського Союзу.
Як відомо, початок таких переговорів означатиме необхідність проведення консультацій з усіма державами-членами ЄС, які в майбутньому повинні будуть ратифікувати приєднання України. Підозрюю, що одними з найскладніших будуть саме переговори з Польщею. І справа не лише в тих проблемах, про які вже зараз йдеться. Насправді, за багатьма історичними питаннями криються цілком конкретні економічні інтереси. Польща більше зацікавлена залишатися східним форпостом Заходу, ніж передавати цю роль Україні, адже це означає втрату своєї геополітичної ваги.
Проблеми у відносинах з Польщею мають як економічний, так і геополітичний та історичний характер. При цьому історичний аспект здебільшого використовується як ширма для прикриття інших, більш прагматичних питань.
У будь-якому разі, саме так приблизно це все й працює. Тому відносини з Польщею й надалі розвиватимуться хвилеподібно: потепління змінюватиметься охолодженням, і навпаки. До того ж, існує низка проблем, які ускладнюють наші взаємини, і вони навряд чи зникнуть у найближчому майбутньому.
Водночас є об’єктивні фактори, що змушують Польщу і Україну зберігати стратегічну співпрацю — передусім це спільна загроза з боку Росії, яка нікуди не зникла. Не зникла й небезпека для так званого Сувалкського коридору — території, що є частиною Польщі. Думаю, ця тема ще не раз буде порушена Росією в тій чи іншій формі.
Таким чином, польсько-українські відносини й надалі коливатимуться між двома полюсами: з одного боку — спільна загроза з боку РФ, з іншого — історичні та економічні суперечності.
Щодо заяв самого Дуди, їх можна розглядати як спробу окреслити свою політичну позицію перед завершенням каденції. Він — політик не літнього віку, тож, імовірно, ще планує повернення до активного політичного життя. І саме тому зараз він намагається закріпити за собою образ послідовного захисника національних інтересів у польських виборців.
Отже, українська тема у Польщі нікуди не зникне. Вона й надалі буде важливим елементом внутрішньополітичного дискурсу Польщі — незалежно від зміни президента чи політичної кон’юнктури.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда