Приклади дієвої "русофобії" для тих, хто хоче вижити

Зараз у нас усіх є складне завдання – вижити. Чи не патріотично? Чи не оптимістично? Натомість реалістично, бо я фундаментальний реаліст.

Якщо з 2014 року у нас було завдання зупинити російське навалу, то завдання зменшити окуповані росією частини Луганської та Донецької області методом звільнення від окупантів, зараз завдання надскладне: вижити в умовах щоденної російської агресії.

Чому так, спитають ті, хто побачивши війну лише у 2022 році. Відповім у тексті. Ті, у кого війна почалася з 2014 року, таких поганих питань не ставлять. Вони давно й методично робили все, щоб зупинити, звільнити, а зараз роблять усе. Щоб вижити самим і витягнути хоч би найближчих.

Війна-2014 й війна-2022, як і війна сьогодення, це різні війни. Я маю на увазі стратегію, застосування зброї та тактику ворога. Якби нам хтось сказав у 2014 році, що над нами будуть літати дроні-шахеді-герані і вони будуть полювати на наші будинки, підприємства та навіть людей з козами, ми б не повірили. Але такі сучасні війни, які технологічно змінюються майже кожні півроку. Хто не встигає – програвши. Й тут важливо збагнути не лише осучаснити озброєння, а й осучаснити закони, політиків, людину, країну, суспільство.

Якщо з озброєнням ми ще якось осягаємо, у більшій частині завдяки допомозі, а не налагодженням свого виробництва (від тільки не треба про мільйон дронів, які ми можемо виготовляти за годину), то ось з осучасненням суспільства та політикуму в нас повний швах.

Від радянські пам'ятники ми зносимо, вулиці перейменовуємо, а що з обществом? А з обществом у нас повний швах. Я часто пишу, що ми не з того краю розпочали декомунізацію. Її треба було розпочинати саме з суспільства, шкільної та освітньої програм, виховання, щоб у суспільстві з'явилося хоч якесь розуміння трагедій, які пережила наша країна. А так, що ми маємо? Що на декомунізованій вулиці живе 80% людей, які мліють від "зроблено в СРСР", "ГОСТ як у СРСР", "ковбаса, як у СРСР", "найсмачніше радянське морозиво". А ні, є зміни, тепер усе це звучить українською.

Я часто пишу й про те, що на Донбасі люди у 2014 році мріяли не стільки про відділення від України, скільки про повернення в сррр, і побачили в росії месію, яку за ручку відведе до "найсмачнішого радянського морозива".

Ми нічого не зробили, щоб люди знали правду про ковбасу, морозиво, ціну дешевих радянських продуктів. Ми нічого не зробили, щоб люди зрозуміли, чому в їхньому місті не має стоять пам'ятник радянським катам і чому це кати, а не герої.

Я неймовірно вдячна пану Президенту Віктору Андрійовичу Ющенку за те, що він давши туману громадськості і ми почали говорити про Голодомор. Ми почали згадувати, розуміти, вшанувати пам'ять закатованих голодом українців. Але в ці "ми" не входити критична більшість населення, а це дуже погано.

Ми досі зробили лише мінімальні кроки для відновлення нашої історії. Історії, яка досі окупована російськими фейками та нарративами. Наше суспільство досі живе у симулякрі, якій утворила радянська влада про "справедливу країну для простих людей, де треба все забрати та поділити". Критична більшість населення, навіть у вишиванках, навіть супер-пупер, я вже не говорю про наших надсучасних політиків, мислити радянськими наративами, пишуть радянськими наративами, мріють радянськими наративами.

Саме так легко лягає на суспільство та керує громадською думкою російська пропаганда, бо вона калька з радянських наративів типу "забрати та поділити".

А все це- критична більшість суспільства- є хто? Правильно! Виборці! Які вибирають нам "мир, працю, травень" та шашлички на 9 травня.

Які саботують мобілізацію, перевищують повноваження, використовують службові повноваження та зброю в корисних цілях, які грабують країну під час війни, які зневажають військових. Саме тому я є прихильником декомунізації суспільства. Як у пісні Ореста Лютого "Убий у собі м*скаля".

Прикладом декомунізації суспільства для мене завжди були країни Балтії, хоча й там досі є проблеми у вигляді шанувальників росії та мрійників про повернення срср.

Але зрештою ці країни зробили дужий (востаннє не люблю слово потужний) марш-кидок у декомунізації населення. Найсильніший приклад, це екзамени на знання національної мови під час отримання громадянства. Суперова освітня програма, яка не містить радянських наративів там психологічного впливу від радянських вчителів. Виховання національної гордості, захист національних інтересів, захист національного продукту та культури. Формування національної середовища психологічно та морально вільної, а значить здорової людини.

А далі, це вже викорінення злоякісних опухолей у суспільстві. Нещодавно естонське правосуддя покарало ще одного шанувальника "російського світу". Як я розумію, це впровадження нової юридичної практики в цій країні. Житель Естонії у 2022 році переказав криптовалюту, еквівалентну 54 євро, на підтримку російської армії. Звісно це відстеживши державний фінмоніторінг. Не тягнувши кота за хвіст державник доповнив Кримінальний кодекс Естонії новим видом злочину – підтримка агресії іноземної держави.

Звісно, Естонська служба безпеки (КАПО) викликала фінансиста вбивць та окупантів на допит. Звісно простий нарід перелякавшись заявивши, що я не хата не моя, тобто, що прозрів, на росію не хоче, хоче жити в цивілізації, заробляти євро і мати страхову медицину, тому більше не підтримує російську агресію проти України. Прокуратура в Естонії в таких випадках дуже лояльна, бо каяття запорука виправлення людини, тому визначила, що винуватець повинен переказати українській благодійній організації суму, яка в 30-кратному розмірі перевищує пожертву триколорадної армії російського нацизму, а це 1638 євро.

Прокуратура дбайливо, щоби людина ніде не бігала, не гуглила, определила благодійну організацію – це талліннський Центр Української Культури Ukraina Kultuurikeskus, який займається підтримкою Збройних Сил України. Що ж, Elagu Eesti!

Я ще рекламу дала б по телебаченню. Хто хоче скуштувати "найсмачніше морозиво зі ссср" вам сюди й адресою прокуратури.

Оце реальне розуміння, хто твій ворог і підготовка до війни. Бо країни Балтії муляють очі росії вже давно і про те, що вони наступні за Україною, росія вже не приховує. Ї чим менше в цих країнах любителів срср та росії, тим сильніша в них оборона.

10 жовтня естонські прикордонники зафіксували на території так званого Саатсеського чобота — російської території, що врізається в естонський кордон біля кількох сел — незвичайну активність озброєних російських військових. Рух ділянкою трасі Вярська — Саатсе негайно перекрили із міркувань безпеки. Й не тільки перекрили, а й установили всі,- кхе-кхе, як би толерантно сказати,- дієві засоби, які зможуть перешкодити руху бронетехніки та людей. Тобто не розмінували в цілях безпеки, а навпаки, замінували, нашпигували та заштукатурили цю ділянку так, що комарі її облітати почали.

Оце я називаю дієві безпекові заходи від хворого фашистською манією величі сусіда.

У місті Нарва, це теж Естонія і це найскладніше з політичної та безпекової точки зору місто, бо воно знаходиться на кордоні з росією, такий собі естонський "донбас", заборонили голосувати на місцевих виборах власникам російських паспортів. А це понад 15 тисяч людей, які втратили право голосу та право привести в Естонію війну.

Захист країни починається з розуміння, що твій сусід є твій вічний враг. Що всі твої закатовані досі чекають на помсту та відплату. Захист країни починається з розуміння, що ти цінуєш кожну життя кожного громадянина, тому дієш превентивно маючи кордон із осередком нового фашизму. Захист країни починається з формування здорового національного суспільства та повного знищення радянських опухолей у ньому.

Що ж, це гарні приклади, може й ми навчимося. Бо щоб вижити нам треба стати русофобами, бо країни з високою толерантністю щодо росії є привабливою ціллю для неї.

Й ось поки писала про Естонію, російські літаки залетіли біля повітряного простору Литви, побувши в небі 18 секунд і пролетівши 700 метрів. Схоже свій рівень "русофобії" мають підтягнути Литва та інші країни альянсу НАТО, бо це вигравання та демонстрація сил з боку Росії закінчиться її повномасштабним вторгненням.