Чому в Росії не буде змін

Українську Революцію на граниті я порівнював із тим, що відбувалося у російській столиці. Адже Москва тоді була справжнім центром змін, як політичних, так і суспільних. Але, що цікаво, головними учасниками цих змін були саме люди середнього віку та немолоді вже "шістдесятники". Не було якихось молодіжних протестів, таких як київська революція. Майже не було молодих політиків – той самий Борис Нємцов був швидше виключенням з правил. Навіть молодих політичних журналістів майже не було – у свої 23 роки я був десь на років 10 молодшим від навіть наймолодших московських колег, у той час як у Києві я знайомився й співпрацював із ровесниками.

Мене все це і тоді бентежило, бо я задавався питанням – якщо навіть у Москві така аполітична молодь (якщо були якісь активні організації, так це національні, як от наш Український молодіжний клуб), хто буде зацікавлений у змінах у майбутньому?

Відповідь не забарилася. Учасники Революції на граніті згодом будуть активними політичними і громадськими діячами, їх можна буде побачити на Майданах, у "Дзизі", уряді і парламенті – і вони самим фактом своєї безперервної небайдужості будуть виховувати молодь.

А російські прихильники змін постаріють й перетворяться на маргіналів та емігрантів – в той час як молоді люди часів перебудови кинуться заробляти гроші й розповідати, що ще ніколи так добре не жили, як за Путіна, не те що їхні батьки у 90-х. А на протестах опозиції ми будемо бачити тих тих самих людей з 90-х – "дємшизу" за загальним визначенням і ще нечисленних дітей, школярів, які нічого не зможуть зробити з загальною байдужістю своїх батьків.