Віддати Курили, а потім Крим? Андрій Окара про те, що напружує Путіна і росіян

Японія готова підписати мирний договір з Росією в обмін на 2 острови Курильської гряди, а не на 4, про що говорилося раніше. Така непідтверджена інформація з'явилася в Мережі 21 січня. На 22 січня призначені тематичні переговори в Москві.

Чи може обмін відбутися? Які наслідки це матиме для режиму? Чому в РФ так турбуються щодо двох невеликих островів і зовсім не звертають уваги на той факт, що Китай планомірно захоплює Сибір і Далекий Схід?

На ці запитання UAportal відповів політолог Андрій Окара.

Наразі ситуація дійсно досить багатовимірна. Якщо подібна угода буде укладена, то тема Росії як однієї з переможниць у Другій світовій війні отримає новий потенціал для розвитку.

Питання то про 4, то про 2 острови Малої Курильської гряди періодично спливало після 1945 року - і за Хрущова (зокрема, є відома Декларація 1956 року, за якою припинявся стан війни між СРСР і Японією і після укладення Мирного договору Москва обіцяла повернути Токіо острови Шикотан і Хабомаї), і за Горбачова, і за Єльцина. Тепер ось за Путіна теж.

Читайте: Підлягають стиранню з актуального буття: Андрій Окара про ворогів Путіна

Якщо пам'ятаєте, ще Солженіцин 1990 року в своєму памфлеті "Як нам облаштувати Росію?" радить віддати всі чотири острови - мовляв, толку з них Росії ніякого, а для Японії це прямо Земля Обітована.

За всі ці без малого 75 років питання з островами упиралося приблизно в один і той самий набір проблем, які зберігають свою актуальність і до наших днів: боязнь американських військових баз, які США може розміщувати по всій території Японії, а також перерозподіл територіальних вод, в яких, як вважається, багато риби, величезних камчатських крабів та інших морських чудовиськ. Тобто для Росії ці чи то два, чи то чотири острови цінні і з економічної, і з геополітичної точок зору. І, разом з тим, їхнє утримання вимагає чималих бюджетних витрат, а з цим в Росії все важче.

Але ще є внутрішньоросійський політичний аспект. А саме: ще до підвищення пенсійного віку в РФ експерти робили висновки про те, що влада настільки популярна, що все, що вона не зробить, все, що вона не скаже, народ схаває, і народу буде дуже легко пояснити правильність дій влади. Так до певного часу і було: на хвилі кримського підйому народ погоджувався скуштувати будь-які, в тому числі непопулярні, рішення влади. Тому можна було не турбуватися, що люди не так зрозуміють історію з островами. Ризики були, але вони видавалися несуттєвими.

Але так само думали, що народ не помітить і підвищення пенсійного віку. А вже минулого літа виявилося, що це не так. Виявилося, що народ не готовий повністю, безроздільно, безальтернативно, беззастережно довіряти владі. Виявилося, що контракт, консенсус, взаєморозуміння між владою і населенням розпадається.

Читайте: Росія поглинає Білорусь. Андрій Окара про апетити Путіна

У питанні Курильських островів однозначної гарантії, що народ все це сприйме на "ура", немає. Тим більше в ситуації з Кримом. Крім того, часто проводяться паралелі з Кримом. Мовляв, якщо ми віддаємо або продаємо острови Японії, це означає, що, ми і Крим повинні віддати? Як же так? Адже Путін "збирач земель", і раптом "збирач земель" щось віддає? Як таке може бути? Це питання зараз дуже серйозно виникло в суспільній свідомості - особливо в тих колах, в яких прийнято вважати, що "Кремль зрадив Новоросію".

Паралель з приводу Криму виникає як би сама собою, і це реально напружує людей. Є ще кілька чинників, які дуже серйозно ускладнюють цю проблематику для нинішнього політичного режиму. Зокрема, це нещодавнє рішення суду в Грозному щодо боргів за газ. Суд списав всі борги за газ в Чечні. Створився небезпечний для внутрішньополітичної російської ситуації прецедент, який може стати навіть "точкою неповернення" і підірвати всю систему влади. Наслідки можуть бути абсолютно катастрофічними.

У той же час для Японії тема повернення островів не просто вкрай значуща - вона має екзистенціальний характер. Для неї це питання історичної справедливості, принципу і всього іншого, хоча, як це не дивно, ці острови були освоєні Японією і Російською імперією приблизно в один і той самий час, а потім переходили туди-сюди між Російською імперією / СРСР і Японією. Більш того - аборигенні жителі островів - айни, вони були винищені і тими, й іншими колонізаторами.

Читайте: Хто страшніший - Зеленський чи Тимошенко? Андрій Окара про цікавий феномен України

Чому така пильна увага прикута до цих двох островів і жодної уваги до того, що діється в Сибіру і на Далекому Сході?

Те, що діється в Сибіру і на Далекому Сході, за моїми відчуттями, більше хвилює Україну, ніж Росію. У Росії ця проблема не дискутується, її немає в порядку денному. У суспільній свідомості вона час від часу виникає, але потім зникає - мовляв, Китай нам друг, брат, нападати на Росію не стане. Звичайно ж, про це більше повинні турбуватися росіяни, але, напевно, українці бояться, що з часом можуть опинитися жителями українсько-китайського прикордоння.

Зрозуміло, питання китайської експансії складне. З одного боку, є китайська економіка, що бурхливо розвивається, яка всіх випереджає, є країна, в якій живе чи то півтора мільярди, чи то ще більше людей - тобто в 10 з чимось разів більше, ніж в Росії. І якщо говорити про територію, що межує з Китаєм, то це колосальна катастрофа. Китайська цивілізація зовсім незрозуміла для європейців - у них є відчуття "довгого часу". Для них нормально планування не на роки і десятиліття, а на століття. Тому починати війну, віджимати Сибір тощо вони не збираються.

У них багато чоловіків і мало жінок, а з російської сторони навпаки. Слов'янські жінки такі фактурні, а чоловіки - ну як сказати, багато поспивалися. Тому союз слов'янських жінок і китайських чоловіків на російській території є основою того, що через 2 покоління це буде змішане населення, яке усвідомлюватиме себе не росіянами, а китайцями.

Таким чином, м'яко, безболісно, без жодних військових дій вся ця територія дуже природно і органічно стане Китаєм. Принаймні, така перспектива, навіть якщо зараз вона неочевидна.