Заколот мародерів
Масштабний корупційний скандал, що розпочався після обшуків НАБУ в урядовців та колишніх бізнес-партнерів президента Володимира Зеленського, уже призвів до перших кадрових наслідків. Міністр юстиції України Герман Галущенко, який багато років керував Міністерством енергетики, та новопризначена міністерка енергетики Світлана Гринчук оголосили про свою відставку. Уряд призупинив діяльність наглядової ради компанії "Енергоатом" і пообіцяв аудит усіх інших державних компаній.
Але це лише початок кризи — тим більше, що її головному фігурантові, бізнесмену та співвласнику студії "Квартал 95" Тимуру Міндічу, вдалося буквально за кілька годин до обшуків і оголошення підозри залишити Україну на елітному таксі. А його колишній партнер по цій студії, президент Володимир Зеленський, у терміновому порядку запровадив проти нього санкції.
Багато хто порівнює цей скандал із попередніми корупційними історіями в Україні, але, як на мене, це свідчення повного нерозуміння того, як змінилася ситуація за роки великої війни. Якщо в "довоєнні" часи корупцію можна було сприймати як крадіжку з кишені платників податків, то сьогодні те, що відбувається, — це вже мародерство. Адже коли ворог щодня намагається зруйнувати українську енергетику, а корупціонер одночасно "заробляє" на її захисті, — як це ще назвати? Такий злодій фактично позбавляє своїх співвітчизників можливості вижити у жорстокій війні.
І, звісно, це підриває довіру — як громадян України, так і наших міжнародних союзників. Громадянин бачить, як президент Володимир Зеленський, який прийшов до влади на гаслах боротьби з корупцією і звинуваченнях на адресу попередників у тому, що вони "наживалися на війні", опиняється у центрі скандалу, пов’язаного з його найближчим оточенням. Головним фігурантом є людина, у квартирі якої президент святкував свій день народження. А те, що особи без посад і повноважень віддавали накази міністрам і впливали на кадрові рішення в уряді, — взагалі ганьба на всю країну.
Для політиків із країн, що підтримують Україну, тепер також стане значно важче пояснювати своїм виборцям, на що витрачаються їхні податки, спрямовані на допомогу Україні. Адже такі, як Міндіч, обкрадають цих людей також — і руйнують віру їхнього суспільства у правоту України та її здатність вистояти. Цим одразу користуються ті, хто роками закликав Захід припинити підтримку та переконував, що війна триває лише тому, що українському керівництву вигідно розкрадати західні кошти. Угорський прем’єр Віктор Орбан недовго чекав із відповідними заявами…
Разом із тим важливо не лише те, що зловживання відбулися, але й те, що їх викрито. Це доводить: антикорупційна система, створена після Революції Гідності 2013–2014 років, працює. І це — одна з головних заслуг постмайданної влади та наших західних партнерів. Однак щоб ці очевидні здобутки не зруйнували спадкоємці, знадобилися недавні протести українців проти спроб підпорядкувати НАБУ і САП президентській вертикалі. А також чітка позиція західних союзників. Ознаки дорослішання суспільства й його готовності брати відповідальність — очевидні.
Українській владі варто зробити серйозні висновки з цієї брудної історії та зрозуміти: тотальна монополізація влади, що розпочалася після виборів 2019 року, лише створює умови для появи держави, корумпованої анонімними шахраями.
Коли Володимир Зеленський став президентом, він заявляв, що нікому не може довіряти, окрім близьких друзів. Це цілком логічно для людини, яка ніколи не цікавилася реальною політикою та управлінням державою й не уявляла, як можна довіряти людям із досвідом, які здатні оцінювати процеси глибше — адже кожен із них міг легко обманути новачка й зробити його співучасником корупційної оборудки.
Але й близькі друзі підвели президента та втягнули його в скандал, що тільки починається і наслідки якого можуть бути приголомшливими. Тепер Володимир Зеленський стоїть перед дуже непростим вибором: або навчитися довіряти професіоналам із бездоганною репутацією й делегувати їм повноваження, або йти шляхом диктатури й ще більше звужувати коло довірених осіб.
Тільки — якщо перефразувати відому фразу генерала Валерія Залужного — навряд чи маленька пострадянська диктатура зможе перемогти у великій війні. Для перемоги українцям потрібні єдність, відкритість і ефективність.