До чого загарбники готують ОРДЛО: Росія перетасовує чиновників окупаційної влади
В 2014 році критична більшість мешканців Луганщини та Донеччини (не усі, а критична більшість) вирішили, що їм погано жити в Україні, вони не достатньо багаті, не достатньо залюблені, не достатньо захищені, не достатньо вільні, не достатньо… От всього їм було мало, усе було не так, у всьому їх обмежували українці, тому вони – увага – під диригенством місцевої влади заспівали російські пісні "пожить по-русски", "назад в ссср", "хватить кормить Украину", "Донбасс-россия" та інші. Одна з головних тужних пісень була – "путин-памаги".
Так, саме так, під диригенством місцевої влади критична більшість мешканців Донбасу волали "путін памагі" й вірили, що путін створить для них ідеальний світ справедливості, багатства, любові та захисту. Не було тоді в нас не місцевих проросійських провокаторів, тільки свої, тому їм довіряли.
Що цікаво, от ще восени 2013 в нас у місті лаяли мера за його корупційність, схеми, абсолютну владу, яка вела до знищення міста. Тодішній мер міста Свердловськ (Довжанськ) був беззмінний керівник Олександр Шмальц. Чого беззмінний? Бо нарід його обирав за схемою "новий буде красти, а цей краде, але помірно", таким чином мер ніколи нікому нічого не обіцяв, не мав жодної передвиборчої програми, жодного плану розвитку міста, але вигравав вибори термін за терміном від Кучми до 2014 року.
На пікети нарід ходив, скарги у Київ писав (звісно отримував відповідь – ви його вибрали, то…), мітингував, критикував й обирав кожні вибори, бо "цей краде, а новий більше красти буде".
То він так й казав "это мой город, здесь мои законы".
Що цікаво, коли цей мер, якому не дуже то й довіряли, вийшов на пікет й сказав "Майдан – зло, вони митингуют, мы работаем, шахтеры Донбасса никогда не будут кормить Украину, россия всегда была нашим партнером", нарід впісявся від щастя й почав горлати, що це його улюблений мер, який приведе нарід в щасливе життя.
Я пропущу в цьому дописі той момент, що тодішній мер намагався всидіти на двох стільцях. В Київ він передавав інформацію – "город под контролем Украины, русский войск в городе нет, все спокойно, общество будоражат провокаторы" – в той же час знімав українські прапори, вішав російські та зустрічав російські війська хлібом-сіллю.
Але не так сталося, як гадалося, після "референдуму" й встановлення повного військового контроля росії над окупованим Свердловськом (Довжанськом), як й частиною Луганщини, його просто вивели з кабінету, відрізали від усіх схем заробітків, зробили посміховиськом й пограбували. Десь через 2 місяці окупації він помер у себе на городі від інфаркту, "швидка" не встигла, бо не було ні машин, ні людей, ні бензину. Сини навіть не приїхали на похорон, а дружина досі співає пісні, що "его убила Украина, обвинили его в сепаратизме, а мы всегда были за город и просто хотели восстановить ссср, когда мы все жили хорошо".
Тоді одразу на місто мера росія поставила свою людину – Андрія Сухачева. Людину з народу, як любили казати – до "референдуму" встановлював металопластикові вікна, після створення "республіки" став керівником міста. Все, як любить плебс. З грязі в князі.
Оце подав у відставку – дуже цікава подія, напишу окремо – то пішов з посади мера й став "перший зам міністра промисловості та торгівлі", оце кар’єрне зростання, дійсно "народна республіка". ОРДЛО готують до чогось цікавого, то почали міняти "людей з народа" на "людей з політики", причому української – спостерігаю.
То хоча новина з ОРДЛО не пов’язана з померлим мером, з пертурбацією "влади", але чогось згадалося й захотіла вам написати про ті події, бо з одного боку, це просто спогади, з іншого- усе, що зараз там відбувається, це відлуння подій 2014-го, а власне- підсумки.
Бо оте "путин памаги", що волала у 2014-му критична більшість мешканців ОРДЛО, вони волають досі.
Здавалось, що не так? "Республіку народну" побудували? Уся влада у "народу"? Живете без України? Усюди свої люди? Чужих вбили-вигнали? Що знову не так? Бо знову "путин памаги" кожного дня з ранку до ночі, в кожній газеті, в кожній соцмережі, в кожному дописі.
10 років одне й теж саме – "путин памаги"!
Скарги пише нарід Донбасу путіну на усе: на сусідів, на ціни, на якість продуктів та послуг, на лікарів, на прокуратуру, на мера, на ЖКХ, на РЕС, на водоканал, на…
"Опять прорвало канализацию, воняет гамном, путин памаги!" – це норма для звичайного середньостатистичного дня з "народної республіки".
Постійно пишуть про справедливість. "У соседа пенсия больше, где справедливость", "соседка получила выплаты на убитого сына и мужа, и еще раз замуж вышла, где справедливость", "почему у нас в республике цены выше, чем в москве, где справедливость", "в больнице нет врачей, где справедливость, путин памаги"…
Оце знову шукають любові та захисту путіна, бо у приміщенні банку їм тісно й путин має вирішити це питання.
Що там найтвердіше у світі? Алмаз? Брехня! Найтвердіше у світі – це віра наріда у доброго, чесного, справедливого царя, який почує нарід й одразу вирішить усі питання, проблеми, зробить усіх щасливими, а також віра у велич росії.
Горлаючи "путін памагі" вони мають на увагу "росію". Але ж росія вже там, вона їх влада, вони її сателіт, чого ж вона не допомагає. Може тихо кричать?
За 10 років життя в гетто жоден з мешканців ОРДЛО не прозрів, а їх віра у путіна залишилася непохитною.
Щоб там не відбувалося, критична більшість непохитно вірить, що їх лист прочитає сам путін, сам приїде в ОРДЛО й сам вирішіть усі їх проблеми.
Що ж, чим більше нарід Донбасу кричить "путін памагі", тим більше росія створює потягів "підтримки Сибіру". Не подобається життя в "республиці" – чімодан, вокзал, Сибір.
Комунальні та "республіканські" заклади отримали припис підготувати спеціалістів на тривале відрядження до Сибіру. Але ця пропозиція з росії не сподобалась народу Донбасу й знову в соцмережах виступи, звернення, листи путіну- "путін памагі". Висновків немає!
Я розумію, що ця залежність від любові до царя та росії, це щось з підкорки, з того часу, коли люди віддано любили сталіна, леніна, брежнева й відчували себе беззахисно без своїх кумирів.
Не будемо критичні по відношенню до мешканців ОРДЛО в їх проросійському прошарку, бо залежність від кумиру, це загальна проблема суспільства.
Якщо подивитися на суспільство, особливо пострадянських республік, то воно досі живе кумирізацією й залежністю від кумира, будь то політичний лідер чи релігійний, чи блогер. При цьому люди самі наділяють кумира рисами, яких в нього немає, але люди хочуть, щоб вони були.
Тому з легкістю колишні шахраї стають кумирами, блогерами, релігійними лідерами чи політиками. Їм й брехати про себе не треба, люди самі створять їм образ кришталево чистого, чесного та справедливого.
В ОРДЛО усе це якось занадто кристалізовано. Така собі квінтесенція абсурду.
Їм облаштували гетто, без води, без лікарів, без майбутнього, закрили шахти, виселяють до Сибіру, а вони стоять на колінах перед тим, хто це робить й благають зі щасливою замріяною посмішкою "путін памагі". Це якийсь абсурд, розумію, але для них це норма. Російське суспільство поводить себе так само, тому путін, навіть якщо знищить росію, завжди буде "великим стратегом".
Що ж, нам з цього тільки робити висновки.