4 причини чому Україну знову можуть спробувати змусити поступитися Росії

На тлі корупційного скандалу, що триває, в Україні в низці західних ЗМІ знову заговорили про можливе визначення контурів заморозки війни. Нібито США готують оновлену концепцію. При цьому на день раніше ще один інформаційний привід — про переговори Москви та Вашингтона. Які нібито активізувалися, але йдуть не привселюдно. Зрештою, в Туреччині мала відбутися зустріч Єрмака та Уїткоффа, але вона була скасована. Натомість туди прилетів президент Зеленський, з анонсом розмови про справедливий світ. З ким розмови – поки що не ясно. У той же час до Києва прилетів генерал Дріскол — командувач сухопутних військ США та друг Ді Венса. Якщо зв'язати дані події в один клубок, можна дійти висновку про можливість нової розморозки переговорного треку. Причому в найгіршому для України сценарії — за аналогією з лютим-березнем 2025 року, коли Трамп вимагав поступки Росії. І тому є щонайменше чотири причини.

1. Трамп все ж таки поспішає на тлі переговорів з КНР. Президент США мав намір заморозити війну в Україні в заданому ним рамках та розпочати спільні проекти з РФ. І таким чином, на тлі конкуренції з Китаєм, спробувати "сиргати Москвою" як фактором, що стримує апетити Пекіна в Європі та Азії. А також, без зайвих витрат, підтвердити, що Східна Європа знаходиться в зоні домінуючого впливу США. Ну і, нарешті, заробити на цьому за рахунок економічної співпраці з Росією. Ця концепція не спрацювала і українське питання вже порушувалося на зустрічі Трампа та Сі. Під час візиту американського президента до КНР він обговорюватиметься. І якщо сторони домовляться позначити контури мирного процесу, США змушені будуть рухатись у цьому треку. А це вже трішки не MAGA. Тому можливість вирішити питання при зручному випадку до поїздки в Пекін для Трампа виглядає вкрай привабливо. Але ще місяць тому ситуація була патовою: Москва вимагала дуже багато, не маючи можливості домогтися того силою. Україна не могла, у свою чергу, змінити баланс сил. Європейські союзники США дуже побоювалися повторення Мюнхена 1938 року. Саме тому Трамп заявив "нехай повоюють" і чекав слушної нагоди.
2. Москва виходила на переговорний трек із США за двома напрямками. Ключове - це переведення питання війни з основного в додатковий. Чому так? Подивіться на їхню риторику та теми Дмитрієва. Кремль намагається купити Трампа на вигоди від торгівлі ресурсами, вхід у контроль Північного Морського Шляху, політичне позиціонування. А питання російсько-української війни подає як "неприємну перешкоду", що стоїть на шляху до окресленого світлого і багатого на вигоди майбутнього. Тобто основна тема для домовленостей — не завершити війну, а домовитися, як і на чому заробити, і тоді стане ясно, як і коли виходити на мирні переговори. При нагоді хочу нагадати останній публічний візит Дмитрієва до США. Наші ЗМІ активно і навіть радісно коментували те, що посланець Путіна не зустрівся з політичними важкоатлетами у Вашингтоні. Але пропустили одне — Дмитрієв активно зустрічався із бізнесом. Тими, хто зароблятиме у разі договірняка з війни. І це була його мета. І вже ці люди, американські громадяни, власники бізнес-прихильників Трампа, які побачили вигоду, говорили зі своїм президентом. Друга переговорна нитка — твердження, що Москва зможе продавити ситуацію на фронті і Україна в будь-якому разі змушена буде складати території.

Тепер дивимось на сьогоднішню ситуацію. Трек Дмитрієва йде. На фронті досить складна ситуація. Нехай, кинувши додаткові резерви, але Путін намагається створити картину розвалу фронту. І у Вашингтоні замислились. Адже якщо це так, то треба йти на заморозку — поразка України не є вигідною для США. А офіційний Київ може бути більш зговірливий. Тому мета візиту Дріскола якраз з'ясувати, що реально відбувається. І чи варто Трампу поспішати.

1. Міндіч-гейт. Найбільша політична криза в Україні, яка перебуває сьогодні у своїй початковій стадії. Сам факт скандалу, в якому причетне оточення Зеленського, вже послаблює Україну. Вихід — кардинальна зміна внутрішньої політики, в рамках якої президент не лише жертвує частиною свого оточення, а й втрачає частину важелів впливу на ситуацію. Але якщо Зеленський не готовий до таких рішучих кроків і намагатиметься зберегти стару команду, то в США з'являються чудові механізми впливу на нього особисто. Тобто дивимося п.2. - якщо Дріскол за результатами поїздки рекомендує "морозити війну", рішення ухвалюється швидко і доводиться до оточення українського президента з неабиякою часткою інструментів політичного примусу.
2. Епштейн-гейт у США. Це вже скандал, який може коштувати пост президента Трампу. І руйнує його формат "монобільшості" у Конгресі. І він також на початковій стадії. У такій ситуації президентові США потрібна "зовнішньополітична перемога". Такі собі "смол б'ютіфул віктори" і "б'ютіфул біг діл". І варіант із російсько-українською війною цілком підходить, тому що він б'є за трьома напрямками: власне завершення війни, завершення війни на своїх умовах ДО переговорів із СІ (демонстрація сили США), бізнес із РФ. Одним словом, MAGA у всій красі. Тому за наявності сприятливих для нього стартових умов Трамп не вагатиметься.

Виходить "все пропало"? Не поспішав би з такими висновками. Україна має можливості своєї гри. Нехай і зі слабкою стартовою позицією. По-перше, критично важлива сьогодні не поїздка Зеленського до Туреччини, а поїздка Дріскола до України. І можливо, добре, що ключові політичні гравці виїхали за кордон. Адже генерал більше спілкуватиметься з військовими і, можливо, створить своє бачення ситуації. Яка сьогодні справді складна для України, але вже точно не є розгромом, як про це намагається мовити Москва.

Друге та вкрай важливе — управлінські та політичні рішення Зеленського у найближчі 7-10 днів. Якщо президент України продемонструє (насправді) готовність перезавантаження системи керівництва країною і якщо це буде підтримано його політичними опонентами, такий крок може призвести до зростання довіри з боку населення. А значить, більшу свободу у прийнятті управлінських рішень. І, за нормальної комунікації з партнерами, збереження рівня підтримки України.

Третє – зовнішня політика. Весною позиція держав Європи та Туреччини допомогла стримати тиск США. Сьогодні (за умови грамотного управління кризою в Україні) це також можливо. Більше того, візит Зеленського до Туреччини може бути корисним ще з одного боку — Ердоган має чудові стосунки з Сі і здатний виступити як посередник для розморожування українсько-китайського дипломатичного треку. В умовах, коли про завершення війни розмовлятимуть США та КНР, важливо мати можливість донести свою позицію до Пекіна. І, можливо, найголовніше — розпочати пропонувати партнерам можливий функціонал України. Тобто змістити акценти. Поки що просимо допомоги у відображенні агресії та післявоєнному відновленні. Адже можна пропонувати свій функціонал, своє бачення співпраці, свою участь у глобальних проектах. І, у свою чергу, показувати, що російська агресія — фактор, який заважає не лише нам, а й зацікавленим сторонам.

А поки що варто уважно стежити за стрічками новин. Причому насамперед у країнах, зав'язаних на процеси. Буде багато цікавих натяків на перебіг процесу.