РПЦ в Україні - це як ракова пухлина. А її часом доводиться вирізати - капелан Мединський

05 жовтня 2018 16:43356

Священик УГКЦ Микола Мединський - постать, знана на фронті. З перших днів війни на Донбасі він духовно підтримує українських воїнів. Був першим капеланом "Правого сектору" ще до його розколу і навіть створював там капеланську службу. Але якщо війна на Донбасі займає 4 з лишком років життя Мединського, то війну з ідеологією "руського міра", і з одним з її головних ретрансляторів в Україні, УПЦ МП, священик веде, скільки себе пам’ятає. І лише зараз, разом з надією на те, що Україна таки отримає Томос на автокефалію, у нього з’явилася і надія на довгоочікуване послаблення російського впливу через церкву.

В інтерв’ю UAportal Микола Мединський розповів, що насправді означає для України можливість створити помісну Українську православну церкву, до яких провокацій може вдатися Москва, аби зберегти свій вплив в Україні і позиції, які нині займає УПЦ МП, а також пояснив, чому вважає духовенство російської церкви розкольниками та єретиками.

- Чим далі, тим більш вірогідною виглядає перспектива надання Вселенським Патріархатом Українській православній церкві Томосу на автокефалію. З заяв з Константинополя складається враження, що це питання практично вирішене. Більше того, є підстави гадати, що Томос Українська православна церква може отримати вже в цьому місяці. На вашу думку, чому для України важливо отримати Томос від Вселенського Патріарха?

- Це логічне завершення шляху до автокефалії, яку проходила кожна православна церква, окрім первинних патріархатів. Росія (я умисно кажу не "УПЦ МП", а "Росія", бо УПЦ МП разом з Російською православною церквою – це один з осередків ідеологічної імперської пропаганди) кричить на цілий світ, що Українська православна церква Київського Патріархату начебто в розколі, що її таїнства, служби, літургії – недійсні.

Але справа в тому, що існування УПЦ КП чи УАПЦ (Української автокефальної православної церкви. – Uaportal) до отримання Томосу – то не є якийсь єретичний розкол. Їхні життя – цілком у дусі, у традиції православної церкви. Так існували майже всі православні церкви після розпадів імперій. Коли згинула, скажімо, Візантійська імперія, народи, що звільнилися з-під імперського ярма, формували свої помісні національні православні церкви. Всі, повторюся, всі православні церкви, окрім первинних патріархатів, проходили цей шлях: самопроголошувалися – і лише згодом отримували визнання.

- А чому так?

- Тому що у православному світі немає іншого випрацюваного якогось канонічного шляху отримання автокефалії, про який кричить Москва. Всі проходили саме цей шлях. І тут доречно пригадати ту ж московську церкву, котра понад 150 років була ніким не визнаною. Тобто, у їхньому ж розумінні, перебувала у єретичному розколі. І якщо вони зараз кричать, що таїни УПЦ КП не дійсні – виходить, такими ж були і їхні власні таїни. То що робити? Як бути?

Втім, всі заяви, які зараз лунають з Москви чи від духовенства УПЦ МП мають виключно політичне підгрунтя.

Для прикладу, Польська православна церква Томос про автокефалію від Вселенського Патріарха отримала у 1924 році. А вже у 1948-му Москва, через тиск, переслідування з боку НКВС тодішнього митрополита ППЦ Полікарпа і його єпископів, зрештою відсторонює його від митрополичої посади і того ж року кладе свого ставленика Тимофія. І примушує Польщу зректися Томосу, наданого Вселенським Патріархом, натомість прийнявши Томос про автокефалію від Москви.

Читайте також: Ініціатор заборони NewsOne і 112 відповів на погрози Портнова. І не тільки

- Як гопники з підворітні?

- Десь так. Як гопники, просто взяли – і віджали цілу церкву. Яким чином Москва мала право надавати їм Томос – невідомо. Я багато років поспіль де тільки можна кричу про те, що московська церква є неканонічною, насамперед, на території колишньої Київської митрополії. Але раніше мене мало хто чув. І ще менше – зважувались голосно про це говорити. Аж поки зовсім недавно на цьому не наголосив Вселенський Патріарх Варфоломій.

Більше того, Москва, розірвавши літургійне єднання зі Вселенським Патріархом, вчинила справжній розкол. Вони і є розкольниками! Більше того, на додачу вони ще й єретики, бо досі знаходяться в єресі етнофілетизму – тобто служіння в інтересах імперії на шкоду інтересам церкви. Отака ситуація.

Тому для України, точніше, для українського православ’я, Томос на автокефалію – це логічне завершення боротьби за визнання і створення на теренах України помісної автокефальної православної церкви.

Але не менш важливо (а може і найважливіше) те, що Томос дає можливість Україні вийти нарешті зі сфери впливу Росії і Московського Патріархату, котрий є всього-на-всього ідеологічним рупором російської імперії.

- Якою може бути доля цього "рупору" після отримання Томосу?

- В ідеалі, було би логічно взагалі заборонити діяльність в Україні будь-якої структури, яка знаходиться у сфері впливу російської імперії. Але керівництво нашої держави навряд чи на це піде. Але Томос дасть нам другий важливий важіль – розкласти на свої місця назви церков. Якщо УПЦ отримає статус автокефальної, то Українська православна церква буде лише одна. А УПЦ МП буде вимушена взяти притаманну їй назву – Російська православна церква в Україні. Логічно було би навіть на державному рівні змусити їх зробити.

- А як щодо ініціатив із заборони їх діяльності в нашій державі?

- Просто взяти і заборонити – навряд чи це вихід. Бо вони осідлають тему переслідувань і таке інше. І вони будуть чинити різного роду провокації. Це однозначно. Провокації з метою збурити суспільство, збурити тих своїх "матрьошок", щоб вони влаштовували якісь ходи, протести.

А от дати їм їхню справжню назву – це було би дуже логічно. І це значно полегшило би для суспільства процес визначення. От ви, мовляв, ходите в російську церкву – окей, це ваше право. Але ж у нас війна з Росією…

Читайте також: "Маючи базуку, скаржимося, що нічим мову захищати". Інтерв'ю з Ларисою Ніцой

- Варіант, що УПЦ МП як цілісна структура, обираючи між збереженням прибутків, які приносять їй українські віряни і можливістю зберігати вірність Патріарху Кирилу і російській ідеології, обере перше і долучиться до новоствореної помісної православної церкви, ви не розглядаєте взагалі?

- Частина єпископів УПЦ МП долучиться беззаперечно. Вже зараз, наскільки я знаю, зголосилися на це 10 єпископів. Але так само у мене не викликає й тіні сумніву те, що більшість, навіть, можливо, маючи бажання, не зможе цього зробити. І вони залишаться у сфері впливу Москви. Більше того, вони будуть намагатися відстоювати позицію, що саме вони є найканонічнішими, саме вони є найбільш українськими.

- А чому не зможуть?

- Подібне вже було в історії. Причому, недавно. Коли у 1991 році Патріарх Філарет намагався отримати незалежність від Москви, на Соборі були присутні всі єпископи, окрім, якщо не помиляюсь, Афагангела (єпископ Одеський та Ізмаїльський – Ред.). Але вже за короткий час з Філаретом лишилися всього два єпископи. Всіх інших Москва "переконала".

- Як?

- Як вона це робить зазвичай. Когось – купили. На когось – натиснули через зібраний компромат (а він у Москви є на всіх). Ось чому я впевнений, що більшість єпископів УПЦ МП не зможуть долучитися до помісної церкви. Вони змушені будуть і далі танцювати під балалайку Москви.

- Ви згадали про можливі провокації. А наскільки серйозними вони можуть бути? Бо одна справа – хресна хода, і зовсім інша – істерія, яка зараз починає розганятися, з приводу начебто підготовки захоплення "радикалами" тієї ж Києво-Печерської лаври…

- Річ у тому, що УПЦ МП – це, по факту, іноземна структура. І після надання Томосу вони будуть вимушені повертати українські святині. Бо то – власність не УПЦ МП, а українського народу. Відповідно, там повинна служити українська церква, а не філіал Москви. Тому те, що нагнітається істерія навколо цього питання – це якраз не дивно.

А щодо їх готовності до провокацій… Ну, погляньте, вони готові навіть на те, аби зробити розкол у світовому православ’ї. Вже зараз ведуться перемовини з іншими помісними церквами: РПЦ шукає союзників. З того, що я знаю, підтримати їх може Олександрійський Патріарх – він фактично живе у Москві, повністю залежний від неї, тому його підтримка прогнозована. І, наскільки я розумію, можлива підтримка з боку Сербського Патріарха. Відносно інших поки у мене твердої впевненості нема.

Але якщо вони готові у православному світі зробити розкол – можемо тільки здогадуватися, на які провокації вони можуть зважитися в Україні.

Росія століттями плекає ідею "Третього Риму". І здійснила вже далеко не одну спробу посунути з першого місця в сім’ї православних церков Вселенського Патріарха і увіпхати туди Патріарха Московського.

Читайте також: Зжеруть Україну, не жуючи: Муждабаєв про Одесу та бомбу від NewsOne і 112

Ще зовсім недавно вони навіть думки не припускали, що Вселенський Патріарх, попри тиск і погрози, піде на цей крок і надасть Томос помісній Українській православній церкві. Тому Москва і кричала, що УПЦ МП – то якийсь винятковий страж чистоти православ’я, що тільки вона через РПЦ має канонічний зв'язок з православним світом. Що вони – найавтокефальніші, найнезалежніші. І що вони – за канонічну автокефалію, надану Вселенським Патріархом.

А коли вони зрозуміли, що Томос таки буде наданий – вони зайняли позицію: ага, якщо йдеться не про їхні інтереси, не про інтереси "руського міра" - то не треба вже їм і Вселенський Патріарх. Тобто всі їхні заяви про чистоту православ’я, про єдність з православним світом – не більше ніж пусті слова. Всі їхні дії спрямовані лише на одне: утримати Україну, утримати український народ, утримати нашу землю у сфері впливу російської імперії. Жодних інших цінностей у них нема.

Про це можна судити з їхніх відео, їхніх книжок, їх так званих святинь і святих. Ви ж подивіться, як вони, наче ненав’язливо, але навязують свого "святого" царя Миколу ІІ, знаного в історії як Микола Кривавий. Подивіться, як у розмові зі Вселенським Патріархом московський Кирило заявив, що українці зовсім не бажають від’єднуватися від Московського Патріархату, бо відчувають себе з росіянами спорідненими народами. І уявити свого існування поза межами "руського міра" просто не можуть. Він відкрито заявив про ідеологію "руського міра"!

На тих територіях колишньої Російської імперії, де вони зберігають вплив, вони говорять про "руського царя православного". Де вони вплив втратили чи втрачають – говорять те саме, але вже підтасувавши фундамент духовності. І виходячи з цього фундаменту, зводять стіни "православного государства" - зрозуміло, з центром у Москві.

Це все – очевидні речі. Так само очевидно для мене, що РПЦ та її "похідні" - це не є церква. Це – ідеологічний підрозділ московської імперії. Фактично, це ядро "руського міра". Бо ж церква завжди мала вагомий вплив на суспільство. І коли церква пропагує спасіння, пропагує Христа – це позитивний вплив. А коли так звана церква пропагує імперські ідеї – позитивного впливу тут не знайдеш.

- Я просто думаю, чи варто нам переживати, що проллється кров на грунті цього нагнітання...

- Та ні, переживати не варто. Але готовими треба бути. Я не відкидаю навіть такий варіант, де вони будуть формувати так звані загони радикально налаштованих "українських націоналістів", які будуть намагатися десь побити їхніх батюшок чи "матрьошок", наприклад. Це теж не нове в нашій історії. Пригадайте 1940-50-ті роки, коли вони формували загони НКВС, які, перевдягнувшись у строї УПА, йшли по українських селах і вбивали, гвалтували, грабували… Це робилося, аби дискредитувати в очах українців воїнів УПА.

Читайте також: "Плюнула б Путіну в морду!" Відверте інтерв'ю з Настею Приходько

Тому я припускаю, що вони і зараз можуть вдатися до різного роду провокативних дій, аби хоч якось дискредитувати і УПЦ, і український народ загалом в очах світової спільноти.

Але боятися того не варто. Це – як з раковою пухлиною. Коли вона з’являється, її треба спробувати вбити "хімією". Але якщо вже біда, якщо безкровні методи вже не діють – тоді лишається тільки вирізати ту пухлину. А тоді неминуче проливається кров.

Звісно, я проти того. Я і надіюся, і буду молитися, що до того не дійде. Але ми повинні бути незламні на шляху до своєї цілі, незрушні у своїй боротьбі. Тому що боротьба українського народу проти смертоносної російської імперії триває століттями. І пролилися уже ріки, а то й ціле море крові. І зараз, аби убезпечити майбутнє наших дітей та онуків від продовження кровопролиття і посягань з боку Росії, ми мусимо зробити все можливе і неможливе.

І створення помісної церкви не тільки сприятиме цьому, а стане одним із наріжних каменів державності.

Автор:
Читайте також
×