Війна — дуже зручний спосіб швидко розв'язати чиюсь персональну проблему

Парадокс ситуації з Віталієм Шабуніним полягає в тому, що його хочуть посадити ті, яких повинно було, але не захотіло посадити НАБУ, яке створив Віталій

Можна довго обговорювати, чи є ця конкретна ситуація в правовому полі, наскільки морально-етичними є дії з обох сторін.

Сам через це проходив не раз: одні співчували та підтримували, деякі зловтішалися, більшість — мовчала.

Згоден, емоційно це неприємно, навіть принизливо, коли до тебе вриваються люди в балаклавах. І в цей момент байдуже, чи це ДБР, чи НАБУ.

Проте неконтрольовані емоції в політиці — це для нездар. Ти ж розумієш, що тебе переслідують за формою, а не по суті.

Ти щиро намагався зробити краще для країни, десь виходило гарно, десь помилявся. Водночас весь владний ресурс в певний момент звалюється на тебе, щоб змішати тебе з лайном. Бо твоїх реформ їм не потрібно.

Як казав мені один чоловік, якого я дуже шаную: "Володю, я готовий! Але, чи готова нація? Якщо націю влаштовують постійні казки та фейки, хто я такий, щоб її змінювати".

Найбільша наша трагедія полягає в тому, що за 34 роки новітньої історії ми так і не спромоглися побудувати ефективну державу, за що сьогодні платимо страшну ціну.

Купа справжніх героїв на фронті й жодного — у владі.

Я пишу цей пост не для того, щоб щось змінити. Просто коли доганяли мене — Віталій мовчав. Я мовчати не хочу, бо в демократичній державі треба дискутувати, навіть з опонентами, а не затикати їм рота будь-яким способом.

Певен, ця справа проти Шабуніна нічим не завершиться, ніхто нікого не посадить. Як і не породить героя.

Але все ж КАБів би я остерігався і бронік не знімав. Війна — дуже зручний спосіб швидко розв'язати чиюсь персональну проблему.