На четвертий рік війни, ми бачимо картину підтримки України всіма провідними націями Європи

Путін, що йде по червоній доріжці, яку йому викатують американські солдати, то звісно безмежно гидотна картина.

Але добре, що не тільки для нас, але й для американців.

І якщо це і ганьба для когось, то точно не для України. І важко на тлі такої картинки продавати, що ти став великим знову.

Але от що важливо для нас, так це те, як сильно зараз Європа підтримує Україну. І на рівні символів важливо. І в практичні площині, коли не дає Трампу тиснути на Україну так сильно, як йому би хотілось.

Але передусім про символи. Про символізм. Бо дуже часто в Україні чуються голоси, що Україна нікому не потрібна. Що Європі треба наші люди і наші землі. Що вони заганяють нас у борги. Що насправді Україну ніколи не візьмуть в ЄС. І купу іншого лайна, що так радо поширюють російські і проросійські джерела.

А правда в іншому. Правда у тому, що заради підтримки України абсолютно всі європейські лідери збираються разом. У серпні. У сезон відпусток. І три дні поспіль як мінімум присвячують виключно підтримці України. І безпрецедентною делегацією летять у Вашингтон. Бо, як відомо, гуртом і Трампа легше переконувати. Важко пригадати хоч один подібний приклад за останні десятки років.

А це означає, що Україна, війна Росії проти України – дуже важливі для Європи. Для провідних країн Європи. І що ЄС і його лідери не виходять із позиції "да нехай ця війна закінчиться хоч якось, а там подумаємо".

Так, звісно, вони виходять і із власних інтересів. Але в цьому ж і фішка. Що успішна Україна тепер в інтересах Європи. Не бідна провінція і буферна зона десь на східному кордоні заможної Європи. Зовсім ні. І так сильно вкладатися можна тільки в того, хто дійсно важливий для тебе. І це ще раз треба наголосоти – коли керівники провідних країн Європи, найспішніших і найзаможніших країн світу, збираються разом і витрачають три дні для того, щоб підтримати Україну – це дуже важливо. Причому вони всі мають інтерес мати добрі стосунки із США. Але не бояться ризикувати роздратувати Трампа. Йдуть на цей ризик заради підтримки України.

До речі, це також каже і про те, що європейські цінності – то не порожній слова. Вони дійсно існують.

Ми часто сміємось над Європою. Що дивно, коли бідний і хворий сміється над заможним і здоровим. Проте це факт. Часто кажемо, що на відміну від нас, Європа не готова. Не хоче. Забуваючи, що ми самі б на місці Європи так само проводжали б російські дрони лише поглядом, якби, наприклад, мали мир із Росією, а Путін вирішив напасти на Білорусь. Але зараз саме Європа є дорослим у кімнаті. І саме ЄС допомагає Україні триматись. І військова підтримка України, навіть на фоні відвалившихся США, цього року вже більша, ніж минулого. І Європа готова допомагати і далі. І саме Європу зараз ненавидять російські пропагандісти. Які починали цю війну із боротьби проти клятих англосаксів. І непомітно тепер кажуть, що Росія все життя дружила з американцями, а от ці європейці….

Зараз багато приводів для песимізму. І багато втоми. Але серед усього цього, на четвертий рік війни, ми бачимо картину підтримки України всіма провідними націями Європи. Лідери яких готові дзвонити в Київ і говорити залізним голосом, що реформи важливі, але так само поспішають на допомогу Україні при зовнішніх викликах. Захищаючи Україну як від зовнішньої агресії, так і від хронічних хвороб. І все це ми побачили протягом місяця. Що не може не радувати. Що не може не бути проявом того самого світла в кінці тунеля.