Москва у пастці "Ельзас - Лотарингія" і їй не до 20 пунктів Рубіо
Те, як у Москві ухвалили 2 грудня Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, однозначно показує – кремлівці навіть у думках не планують підписати договір про мир назавжди з Україною, США та Європою. Будь-хто. Навіть у версії сильно розширених угод у Стамбулі у березні 2022 р. чи горезвісних 28 пунктів.
Є лише один варіант договору, який вони згодні підписати. Але він настільки непристойний, що навіть "путіну" не доручають його офіційно оголосити. Це – розділ території України між РФ, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Білоруссю із закріпленням його у документах ООН. Москва ідею такого розділу України просувала у 2014 – 2016 роках. досить активно та на офіційному рівні. Але звернула, коли у 2017 р. Трамп скасував заборону Обами на продаж летальної зброї Україні та почав передавати її, а Держдеп опублікував 25 липня 2018 р. декларацію Помпео – "Крим – це Україна". У кремлі зрозуміли всю безнадійність просування цього плану, і відправили його до низу рашистської пропаганди.
Але не відмовилися від нього, оскільки це єдиний для РФ спосіб вийти з війни без страху відплати та з гарантією відсутності покарання за геноцид українців. Тому Орбану 15 листопада 2025 р. перед поїздкою до Москви довелося відповідати німецькому "MD meets" інтернет-виданню на запитання: чи угорщина претендує на Закарпаття? Орбан сказав, що не претендує, бо угорці вже раз зіграли в цю гру з німцями, і нічого хорошого з цього не вийшло. Але не став розкривати подібні пропозиції, які отримує від Москви, та розповідати, яку частину Закарпаття вона віддає Угорщині, а яку Словаччину.
Для кремлівців це єдиний прийнятний варіант. Будь-які інші, включаючи навіть визнання США анексії Криму не лише де-факто, як вчинили Рузвельт і Трумен із країнами Балтії, а й де-юре не гарантують, що через якийсь час Україна сама чи союз з іншими країнами не відновить справедливість. Не гарантують, що США в цьому теж не братимуть участі.
Москва, коли у 2014 р. захопила Крим та частину східних районів України, потрапила в ту саму пастку, що й Пруссія, коли у 1871 р. відібрала Ельзас та Лотарингію у Франції. Навіть визнання Францією їх анексії та виплата 5 млн. золотом контрибуції не стали гарантією того, що за першої зручної нагоди французи не спробують повернути вкрадене і помститися. У Берліні це ясно усвідомлювали. Тому, коли Австро-Угорщина та Сербія розпочали у 1914 р. війну, то Другий рейх зробив зовні нелогічний хід – оголосив війну Франції, яка була зовсім ні до чого. Є така історія, що коли німецький посол у Лондоні перед цим зайшов до прем'єра Великобританії, щоб дізнатися про її позицію, то зустрів у прийомній французького посла і чемно запитав: "Давно чекаєте?". "Сорок років" - відповів француз.
Перемога Азербайджану у Другій карабахській війні дала кремлівцям у 2020 р. новий приклад і підстави побоюватися, що Україна теж повертатиме силою відібране у неї РФ. За тиждень до закінчення цієї війни у США було обрано президентом Байдена. Від цього у кремлівців ще більше розігралися неприємні передчуття. Особливо, коли у березні 2021 р. Байден на першій великій прес-конференції після інавгурації сказав: "Путін убивця".
Тому поки що існує держава Україна в Москві не можуть спати спокійно. З цієї ж причини "путін" із ведмедовим весь 2021 р. кричали: Україна – це проект Заходу "анти-росія" та писали на цю тему псевдоісторичні статті.
Єдиний спосіб для кремлівців та державної освіти РФ уникнути справедливого покарання – це винищити українців як етнос, знищити українську мову та культуру, ліквідувати державу України та країну України, перейменувавши її навіть не на Малоросію, а на Південно-Західний край. Останнє починав робити ще їх цар Олександр II "визволитель" після придушення повстання поляків в 1863 р. Польщу тоді в імперії почали називати "Привісленським краєм". Щодо України вирішили, що навіть назва "Малоросія" містить ризики, і що "Південно-Західний край" звучить благонадійніше до імперії.
Але зробити це самотужки проблематично, тому кремлівці намагаються підключити до геноциду українців інші етноси, зокрема євреїв. Пісків ще за тиждень до приїзду Віткоффа анонсував, що у Москві його зводять до синагоги. У Пітері теж минулого приїзду водили до синагоги. Схоже, єдине місце на Росії, куди, крім ресторану, варто сходити – це синагога. Але цього разу Віткофф і Кушнер не піддалися на прийом кремля, щоб зобразити: євреї солідарні з московитами у "денацифікації" України. Візит до синагоги скасували, при тому, що "путін" прийняв їх на три години пізніше, ніж було домовлено, і час на культпохід був.
"Путін" на зустріч "запізнився", оскільки був на зборах у "Зовнішторгбанку", де ніс завірюху за планом. Погрожував Україні та Європі, перераховував, які міста РФ ще захопила в Україні, але стверджував, що хоче миру та торгівлі зі США та з усіма. "Запізнення" теж було плановим. Кремлівці так продемонструють Трампу, що тимчасове припинення вогню потрібно зараз більше йому та Україні, ніж їм. Тому, умовляйте нас ретельніше.
Тимчасове припинення вогню – це єдине, що у кремлі згодні підписати, але поки що не хочуть підписувати. Саме тимчасове і не всеосяжне. Відкладають це на Новий рік та Різдво, невідомо з якого літочислення. Москва не може зовсім нічого не підписувати без втрат іміджевих. Не можна рік говорити, ми за переговори зі США і йдемо на зустріч Трампу, але зовсім нічого не підписуватимемо. Можна і так, але це буде не настільки естетично, і містить певні ризики. Зокрема, зустрічі "сірих" танкерів РФ із мінами в Чорному морі. Можливо, у Балтійській теж. При цьому в США будуть говорити, що не передають розвідані Україні, а в Туреччині та Естонії закликати Україну більше так не робити і тихо посміюватись. Можуть виникнути інші методи примусу РФ до світу.
В результаті маємо – Москва знаходиться у пастці на кшталт "Ельзас – Лотарингія" чи "Карабах" і тому не може підписати жодного миру з Україною. Ніякі гарантії безпеки від відплати, яких вона вимагає для РФ, нічого не гарантують. Навіть повне захоплення України такою гарантією для РФ не є. Тільки якщо разом з РФ у цьому братимуть участь кілька інших держав Європи, і з цим погодяться інші держави Європи та США. Думка Нікарагуа не має значення, і навіть Китаю. Вони надто далеко, щоб реально впливати.
Тому всі заяви Москви про умови, на яких вона нібито погоджується підписати з Україною вічний світ – це порожній звук. З Україною в Москві нічого підписувати не хочуть і не будуть, окрім припинення вогню, та й то на дуже короткий час. Москва швидше підпише з Орбаном та Фіцо договір про поділ Закарпаття, ніж вічний мир із Україною.
У результаті всі переговори Віткоффа з кремлівцями від початку були позбавлені стратегічної перспективи. Вони мали і мають лише тактичний сенс – вийти на тимчасове припинення вогню від 30 днів і більше, але в Москві це вважають для себе досі невигідним та неприйнятним. Візит Віткоффа та Кушнера, схоже, не похитнув кремлівців у цій думці, при тому, що деякі оглядачі авансом надали 2 грудня статусу "історичного дня".
Нічого історичного поки що не сталося. Якщо не брати до уваги те, що в адміністрації Трампа днями дійдуть остаточного висновку, що вже не можна закінчити цю війну без ліквідації РФ як державної освіти. В результаті Європі доведеться змінити політику голосень на щось дієвіше, а Україні змінити 5-6 менеджерів. З цієї причини Зеленський і вирушив до Ірландії на перехоплення делегації Умерова, а потім Віткоффа та Кушнера. Але якби у лютому він погодився на проведення виборів, чого публічно вимагали Трамп та інші республіканці, то Москва зараз була б більш поступливою.