Закриті зустрічі з пресою: чим російська журналістика відріхняється від української

У 2003 року до Москви запросили групу українських журналістів, щоб пояснити їм позицію російського керівництва напередодні президентських виборів в нашій країні. Серед чиновників, які вирішили зустрітися з гостями з Києва був і тодішній очільник адміністрації президента Росії Александр Волошин. Ця зустріч мала відбутися у закритому режимі.

Пресслужба Волошина запросила і мене, як акредитованого у Москві українського кореспондента. Я відмовився відвідувати цю зустріч двох причин. Перша - тому що я взагалі принципово не відвідую закриті зустрічі. Вважаю інформацію, яка розповсюджується таким чином маніпулятивною і такою, що не відповідає реальним фактам.

І друга — те, що я намагався пояснити пресслужбі Волошина. Що українські журналісти на відміну від російських не будуть приховувати важливу інформацію від читачів. І що вони не залежать від російської президентської адміністрації. Тому всі розмови про те що це закрита зустріч не мають ніякого сенсу. А відповідальності за оприлюднення закритої інформації я нести не бажаю.

У Кремлі мені не повірили. А за кілька тижнів Волошин дорікав співробітникам, що все те, що він сказав на цій зустрічі, було опубліковано. Був скандал. Скандал, пов’язаний з тим що радянська логіка зустрілася із логікою нової преси, яка думає не про чиновника а про читача.

Дивовижно, що до кінця ця радянська логіка в нашому житті не тільки не зникла, а в останні шість років тільки посилилася.