Захід однією рукою допомагає Україні, а іншою – фінансує російську агресію
Поїздка Володимира Зеленського на Кіпр на неформальний саміт лідерів країн Європейського Союзу була повʼязана з очевидною перемогою. Після того, як Віктор Орбан перестав блокувати рішення щодо виділення Україні грошей на найближчі два роки, Євросоюз зміг узгодити пакет на 90 мільярдів євро, пише Віталій Портников для Vilni-media.
Але це дуже дивна перемога. Адже рішення про виділення цього пакета було ухвалено ще на попередньому саміті Євросоюзу. І Віктор Орбан не був проти. Компроміс із Угорщиною, а також із Словаччиною та Чехією полягав у тому, що ці три країни не братимуть фінансової участі у кредиті.
Однак потім був російський удар по нафтопроводу "Дружба" – і звинувачення в тому, що Україна не поспішає з його ремонтом. І Орбан, і словацький премʼєр-міністр Роберт Фіцо підкреслювали, що продовжать процедуру надання кредиту тільки після того, як по "Дружбі" знову піде російська нафта. І що цікаво – Брюссель і Київ виконали вимогу угорського та словацького премʼєрів, Орбан і Фіцо нічим не поступилися. У Брюсселі навіть висловлювали припущення, що Україна прискорилася із запуском "Дружби" щоб незабаром не зіштовхнутися з новим можливим блокуванням – з боку майбутнього болгарського премʼєр-міністра і колишнього президента Румена Радева, відомого своєю проросійською позицію під час перебування на вищій посаді у державі.
І в цьому є певна шизофренія. Європейський Союз, з одного боку, виділяє Україні десятки мільярдів доларів для підтримки макроекономічного балансу. І з продовженням російсько-української війни ці витрати будуть тільки зростати.
А з іншого боку, Брюссель вже чотири роки не може нічого зробити із бажанням угорського та словацького урядів продовжувати закупати російську нафту. І істотних змін тут не передбачається. Переможець угорських парламентських виборів Петер Мадьяр наголосив, що буде намагатися диверсифікувати постачання нафти – але від російської сировини також відмовлятися не поспішає.
Тобто виходить, що європейці не тільки фінансують український опір російській агресії, але й на саму російську агресію витрачають мільярди доларів – бо всі ми розуміємо, що Путін робить із угорськими та словацькими "нафтодоларами". Він витрачає їх на війну. І це навіть не китайські юані – гроші з Заходу Путіну дійсно потрібні.
Схожу шизофренію ми спостерігаємо зараз у Сполучених Штатах. Вашингтон продовжує продаж зброї за програмою, яка передбачає європейські закупівлі американської зброї для України. Але в останні тижні Міністерство фінансів США вже двічі видавало ліцензію для продажу російської нафти з танкерів, які знаходяться в морі. Щоправда, міністр фінансів США Скотт Бессент говорить, що надалі Сполучені Штати не збираються продовжувати цю ліцензію. Проте перед попереднім продовженням ліцензії міністр робив аналогічні заяви, а Росія все ж таки отримала бажаний дозвіл. Дозвіл на отримання десятків мільярдів доларів для поповнення бюджету та продовження війни. І це при тому, що президент Дональд Трамп постійно наголошує на своїй зацікавленості у припиненні війни Росії проти України. Але чим більше у Росії буде грошей – тим довше війна буде продовжуватися. Адже для Путіна можливість продовжувати війну – це передусім ресурси.
Отже, ми продовжуємо спостерігати тенденцію, яка не може мене не дивувати останніми роками. Захід однією рукою допомагає Україні боротися з агресією, а іншою рукою цю агресію фінансує. І, враховуючи події на Близькому Сході та ймовірність енергетичної кризи, не можна бути впевненим, що ситуація суттєво зміниться у найближчому майбутньому.
А значить, ефект двох рук залишиться частиною західного підходу до російсько-української війни. Але я навіть не впевнений, що це просто ефект. Іноді мені здається, що це справжній вирок – вирок здоровому глузду.