Сполучені Штати призупиняють постачання ракет для України
Сполучені Штати призупиняють постачання ракет для України.
Йдеться про ту програму американської допомоги, за якою Вашингтон замовляв на військових заводах зброю й боєприпаси для Києва. За президентства Байдена на цю програму було виділено 33 мільярди доларів. Виробництво зброї потребує часу, тож отримати замовлене ми мали вже за Дональда Трампа, пише Павло Казарін для slawa.tv.
У загальному обсязі зброї, не поставленої Україні, найціннішою є партія з 30 ракет PAC-3 для Patriot (єдине, що здатне збивати російські балістичні ракети), 252 реактивні снаряди GMLRS для систем Himars (більш далекобійні ракети ATACMS для цієї ж системи в України вже давно закінчилися) та 92 ракети AIM-7 (адаптовані для систем ППО "Бук"). Замінити перші дві позиції нема чим — а це означає, що український тил стане вразливішим, а російський — захищенішим.
У загальному списку недоотриманого є також 155-мм снаряди, системи Stinger і протитанкові гранатомети — але все це не має для України тієї стратегічної ваги, як ракети. Тепер усе згадане озброєння (загальною вартістю до пів мільярда доларів) буде виготовлено, але поїде не в Україну, а на американські військові склади.
ЗМІ пишуть, що нинішня переадресація зброї — ініціатива не стільки самого Трампа, скільки міністра оборони США Піта Гегсета та його оточення (зокрема згадують Елбріджа Колбі, заступника міністра оборони з політичних питань). Гегсет уже самовільно зупиняв постачання озброєння Україні наприкінці січня — але згодом статус-кво було відновлено.
Можна, звісно, сподіватися, що цього разу події підуть тим самим шляхом. Але з іншого боку — рівень непередбачуваності нинішньої американської адміністрації достатній, щоб випадкове рішення стало постійним. Тим більше, що з виділених 33 мільярдів доларів замовлення на 10 із них досі навіть не надійшли на заводи.
Характерною є інша річ. Зараз багато ЗМІ пишуть, що рішення зупинити постачання озброєння Україні не було узгоджене з ключовими політичними гравцями у Білому домі та Республіканській партії. Що ініціатива організувати розмову між президентами України та США пов’язана з наміром урегулювати ситуацію. Але все це свідчить лише про те, що кадрова політика американського президента привела в ключові міністерства й Раду національної безпеки людей без досвіду державної служби, здатних робити нескоординовані кроки з наслідками величезного масштабу.
При цьому сам Дональд Трамп робить усе для збереження цього стратегічного безладу. Головна країна планети не може визначитися з основами власної політики. Кого вона вважає союзником, а кого — противником? Як вона планує будувати відносини з торговими партнерами? Які країни можуть розраховувати на її допомогу, а які — на її захист?
Усе, що зараз відбувається з постачанням озброєння, — лише наслідок тієї невизначеної позиції, яку зайняв американський президент щодо російсько-української війни. Дональд Трамп починав з обіцянок посадити Київ і Москву за стіл переговорів. Коли з’ясувалося, що Москва не має наміру пом’якшувати свої вимоги капітуляції України, він почав натякати на санкційні наслідки й говорити про дедлайни. Але згодом сам став пересувати часові рубежі ультиматумів — і тепер перемовний процес фактично завис у повітрі.
Навряд чи його команда розуміє, який сценарій Трамп вважає для себе оптимальним. Адже він досі живе у власній реальності — де він може домовитися з будь-яким диктатором і укласти угоду з будь-яким режимом. Він настільки повірив у свій талант переговорника, що переконаний у здатності досягати будь-яких результатів. Але реальність відрізняється від передвиборчої кампанії — і за спроби ігнорувати її доводиться платити.
Дональду Трампу доведеться зрозуміти, що всі його спроби загравати з диктаторами приречені. Тому що диктатори своїми країнами правлять десятиліттями, а у Трампа попереду лише 3,5 роки — після чого він має піти. Немає жодного сенсу для диктатур домовлятися з Вашингтоном про щось довгострокове, адже наступник Трампа може відрізнятися від нього так само, як сам Трамп відрізнявся від Джо Байдена.
Дональд Трамп може заздрити авторитарним правителям і навіть хотіти бути на них схожим. Він поводиться як типовий персонаж, зачарований "поганими хлопцями". Але його все одно не приймуть до їхнього клубу. Бо диктатори мають необмежену владу, а у Трампа вона обмежена. Можливо, саме тому він і заздрить — хотів бути як вони, але не є. І вони це пам’ятають.
Багато хто сподівається, що в якийсь момент Дональд Трамп усвідомить, що його надії зачарувати Путіна марні — і вирішить застосувати силу. Але навіть тоді максимум, що зможуть зробити США — це повернутися до моделі дій Джо Байдена: постачати зброю Україні, підтримувати її фінансово й ізолювати Росію. Жодних додаткових важелів впливу на Кремль у Трампа немає. Навіть якщо він і визнає хибність своїх сподівань побудувати відносини з Москвою — світ просто повернеться до ситуації листопада 2024 року.
І це ще за умови, що президент США зможе позбутися ілюзій. Варто розуміти: нам ніхто не гарантує такого результату. Урешті-решт, Дональду Трампу 79 років. У цьому віці люди змінюються повільно — якщо взагалі змінюються. Він заручник свого его й самооцінки, а будь-яке переосмислення — це наслідок кризи та психологічного зламу, коли ти стикаєшся з наслідками неправильно обраної стратегії. Для деяких людей вперто триматися за оману — легше, ніж змінити свою поведінку.
Просто тоді за його помилки доведеться платити іншим.