Путін перевіряв через Абрамовича чи готовий Зеленський до капітуляції
Володимир Зеленський підтвердив інформацію про те, що до Києва для перемовин із українським президентом та іншими представниками керівництва країни приїздив російський олігарх Роман Абрамович – той самий Абрамович, який вже брав участь у переговорному процесі у 2022 році, пише Віталій Портников для Vilni-media.
Вперше інформацію про приїзд "російського бізнесмена" до Києва оприлюднив Путін під час Петербурзького міжнародного економічного форуму – як доказ того, що в Україні сподіваються на перемовини і зустріч президентів. Втім, Путін від зустрічі із Зеленським вкотре відмовився, й багато хто навіть поставив під сумнів сам факт приїзду "бізнесмена" до Києва. Але навіть у перші ж хвилини після путінської заяви багато хто казав, що якщо хтось і приїздив, то це міг бути лише Абрамович.
Тому що Абрамович – це не просто "бізнесмен", недарма ж Путін, коли розповідав про його вояж до Києва, назвав анонімного візитера "нашим колегою" – про бізнесменів президенти, як правило, так не говорять. Абрамович – невідʼємна і важлива частина путінської системи вже 26 років. Він був депутатом Державної думи і навіть губернатором одного з субʼєктів федерації – Чукотки, тобто державним службовцем, а не просто якимсь там підприємцем. Його вважають – ще з 90-х років – людиною, яка відповідає за збереження накопичень влади. Саме тому Абрамович може телефонувати Путіну, а Путін – Абрамовичу. Зовсім не з кожним "бізнесменом" у Путіна такий телефонний звʼязок.
Ми зараз не будемо намагатися зрозуміти, хто був ініціатором поїздки. У Києві і Москві з цього приводу будуть протилежні версії. Однак навіть якщо погодитися з російською – що це Зеленський запросив Абрамовича до української столиці – сам факт того, що Путін дозволив олігарху поїхати, вже свідчить про зацікавленість російського президента у діалозі. От тільки в якому?
Головна проблема російсько-українського діалогу – це сприйняття реальності сторонами. Якщо Зеленський може вважати, що українські удари по Росії мають переконати Путіна погодитися на мир, принаймні на перемирʼя по лінії фронту, Путін може дотримуватися абсолютно іншого погляду на розвиток подій. З його точки зору російська армія продовжує просуватися, російська балістика та інші ракети – руйнувати, а американці загрузли на Близькому Сході, і їм явно не до допомоги Україні.
Зеленський був готовий презентувати Абрамовичу картину реальності. Путін був готовий перевірити за допомогою олігарха, чи готовий Зеленський до капітуляції. Звісно, це саме та картина, яку ми спостерігали під час останнього саміту у "нормандському форматі" у Парижі у грудні 2019 року, коли зустрілися Зеленський і Путін. І це саме та картина, яка спостерігалася у 2022 році під час перемовин у Стамбулі. І це саме та картина знову спостерігалася при спробі розпочати переговори після перемоги Трампа. Україна весь час пропонує Росії картину реальності, а Путін весь час хоче зрозуміти, коли у Києві капітулюють. Це справжній день бабака!
Проте не можна сказати, що нічого не змінюється. У 2022 році, навіть у 2025 році, ніхто й уявити не міг таких ударів по Росії й того, що війна буде відбуватися на території обох країн, створюючи перспективи поступової руйнації російського ВПК та нафтопереробних заводів. Те, що Путін готовий до місії власного олігарха в Києві, означає, що він також шукає шляхів призупинення війни і мінімізації втрат – хай на власних умовах, але ж шукає.
Питання лише в тому, чи буде в якийсь момент Путін готовий до такого призупинення не на умовах української капітуляції, а на справедливих умовах. На даний момент такі можливості виглядають малоймовірними, і поїздка Романа Абрамовича до української столиці це тільки підтвердила.
Проте якщо українські удари по Росії будуть достатньо ефективними й Україна отримає додаткові можливості захиститися від російських атак, ситуація, коли Путін почне відступати від своїх максималістських вимог, може виглядати більш реалістичною. І ще більш реалістичною може виглядати ситуація поступового "згасання" війни протягом кількох наступних місяців або років без проведення серйозних перемовин і підписання будь-яких зобовʼязуючих угод.