Причини, які утримують РФ від окупації Білорусі
Лукашенко образився на Трампа, що йому та його делегації не дали в'їзних віз та не впустили 19 лютого в США на перше засідання Ради миру. Тому оголосив збори резервістів та раптову перевірку мобілізаційної готовності армії, але Миколу Статкевича та Наталію Лівою, яка перебуває на дев'ятому місяці вагітності, із в'язниці випустив.
Влаштовані ним збори резервістів закошмарили білорусів і насторожили українців, але результат виявився несподіваним. За даними "Білоруської розвідки", аналіз цієї акції показав, що не лише резервісти, а й частина кадрових військових налаштовані не воювати, а одразу здатися в полон будь-якої армії – литовської, польської, російської чи української. Потім може і воюватимуть у їхньому складі, але спочатку треба здатися в полон, а там видно буде.
Якщо дані "Білоруської розвідки", засновані на джерелах з оточення диктатора вірні, то для РФ білоруська армія така ж тягар, якою була румунська для імперії Романових.
Уряд Румунії до 1916 р. вагався на чиєму боці вступити у війну, через що був жарт, якщо мати Румунію як союзник, то треба 13 дивізій для її захисту. Якщо мати Румунію як противника, то потрібні ті ж 13 дивізій для її розгрому.
Жарт виявився пророчим. Румунія вступила у війну на боці Антанти і була швидко розгромлена австро-угорською армією. Після цього уряд і армія евакуювалися до Кишинів і для імперії Романових фронт подовжився. У травні 1918 р. Румунія приєдналася до Потрійного союзу, але за день до підписання перемир'я в Комп'єні оголосила йому війну і опинилася в таборі переможців. Після цього виступила з Кишинева проти Угорської радянської республіки і повернула не тільки всі втрачені території, але ще й Трансільванію, що входила до Угорського королівства. Орбан досі цим обурений, подібно до того, як більшовики обурювалися румунською "окупацією" східної Молдови, яку за прикладом Романових продовжували до 1940 називати Бессарабією.
Восени 2025 р. військові оглядачі, зокрема близькі до Генштабу ЗСУ, повідомляли, що РФ сформувала резервну армію в 170-180 тис. На фронті вона не з'явилася і, схоже, знаходиться в резерві на випадок вступу у війну Білорусі або інших неприємностей.
Генштаб і кремль перед складною дилемою – вводити їх у Білорусь чи вводити. Обидва варіанти мають сильні та слабкі сторони.
Окупація виглядає для них начебто привабливо, але пов'язана зі стратегічними та політичними втратами, які не перекриваються військовими вигодами, які також досить сумнівні.
Насамперед, доведеться будувати численні військові містечка, не можна довго тримати 180 тис. військових у польових умовах та бездіяльності. У разі початку бойових дій проти 200-тисячної армії Польщі як основний у РФ з'явиться новий фронт довжиною понад 1400 км. Найнеприємніше, ці 180 тис. можуть опинитися в "Білоруському мішку" і бути досить швидко розгромлені, що стане болісно та ганебно.
Є дві альтернативи. Перша – розгорнути ці 180 тис. на короткому фронті 500 км за кордоном між РФ і Білоруссю. Недолік її очевидний – бойові дії накриють Смоленську, Псковську та Тверську область. Давно поляків не було у Смоленську. Можна хорохоритися і розповідати про Наполеона та смоленську дорогу, але був і Наполеон ІІІ, який виграв Кримську війну.
Друга альтернатива - вторгнутися до країн Балтії, щоб виключити ймовірність "Білоруського мішка", теж дуже сумнівна альтернатива. Особливо, якщо Естонія матиме ядерну зброю, про що в понеділок 23 лютого різко заговорили вже Пєсков, бот "ведмедів" і мідівська Маша, а не тільки думці.
Усі три сценарії нічого не гарантують кремлівцям, окрім нових великих витрат і проблем, які в сумі можуть стати прологом катастрофи. Тому в кремлі йдуть поки що українською приказкою "Не буди хвацько, доки спити тихо". Сукупність цих чинників, а не епічна спритність лукашенка, і утримує Москву від повноцінної окупації Білорусі. Бомбити Естонію теж ризиковано - за 80 км від Нарви знаходиться Ленінградська АЕС і до Пітера від Нарви всього 120 км.