Поки українці тримають оборону, Польща має шанс уникнути катастрофи

Насправді всі ми чудово розуміємо, що мав на увазі президент Польщі Анджей Дуда, коли говорив про Ряшів. Він натякав: ані українці, ані союзники Польщі не сприймають належно польський суверенітет і вважають цей аеропорт і шляхи, що ведуть на схід, власними — хоча це польська інфраструктура, на польській землі.

Це — тривожний сигнал. Ще кілька років тому Анджей Дуда будував політичну кар’єру як головний захисник України в західному світі. А Ряшів, до недавна майже невідомий аеропорт, став головними повітряними воротами військової допомоги для України — саме цим Польща пишалась. І це досягнення мало би стати центральним розділом політичної біографії Дуди.

А тепер, у фінальні тижні свого президентства, роздумуючи над можливою подальшою політичною кар’єрою, Дуда починає грати на струнах, які так люблять ультраправі у всьому світі. Він акцентує на суверенітеті, натякає на "невдячність" України, на неповагу до тих, хто допомагає — безкорисливо, без обов’язку.

Однак нічого, крім політичної кон’юнктури, насправді не змінилося. Проблема не в тому, що хтось в Україні чи на Заході "вважає своїм" Ряшів. Проблема в тому, що "своїм" досі вважають його в Москві — і не забули, що Польща після Другої світової була фактично радянською колонією. Там зовсім не відмовилися від планів відновити цю "історичну справедливість".

Уся допомога, яка йде через Польщу, — це щит, який стримує війну подалі від польських кордонів. І не дозволяє росіянам зосередитися на їхній головній цілі — відновленні імперії і контролі над Центральною Європою.

Якщо ця допомога припиниться — у тому числі через Ряшів — і Україна зазнає поразки, якщо російські війська ввійдуть до Львова, то до бомбардувань польських аеропортів залишаться лічені тижні. І тоді ремонту потребуватиме вже не злітна смуга в Ряшеві, а сама Польща — знесилена після килимових бомбардувань, з масовим від’їздом мешканців на південь Європи.

Президент США тим часом рахуватиме, чи не надто дорого коштують батареї Patriot, які доведеться терміново перекидати до Німеччини, і чи варто ризикувати ядерною війною через занадто непередбачувану Росію. І навіть якщо він зважиться, війна буде вже на польській землі. І полякам тоді точно буде не до радості.

Досить спекуляцій на темах, які очевидні кожному, окрім тих, хто дивиться на політику виключно крізь призму особистого его. Польська допомога Україні — це інвестиція в безпеку самої Польщі. І поки українці тримають оборону, Польща має шанс уникнути катастрофи.

Поляки — не той народ, якому потрібно пояснювати, що таке Росія. Вона не раз доводила їм свою суть — і ще не раз готова довести, якщо її не зупинити. Це історичне щастя Польщі — що між нею й Росією сьогодні стоїть Україна. Якщо України не буде — не буде й Польщі. І жодні союзи її не врятують. Врятує лише щит, який треба не паплюжити, а берегти.

Бо саме прості люди першими гинуть у війнах, коли голосують за тих, хто розповідав їм казки. Чи потрібно полякам переконуватися в цьому на власному досвіді?