русский
Політика

Донецька область закінчилась

Вадим Кірпіченко

Донецька область закінчилась
Донецька область закінчилась

Донецька область сьогодні закінчилась.

Не тимчасово, не "складна ситуація", не "оперативна обстановка".

Закінчилась. Фініш. Завіса.

Очільник обласної адміністрації сьогодні закликав всіх мешканців евакуюватися з Донеччини. Голова ОВА уже навіть не просить — відверто визнає, що область більше не існує як місце для життя. Залишилися тільки руїни, уламки та постійний свист смерті. Хто не встиг виїхати — опинився в пастці, яку ми сором’язливо називаємо "регіоном".

Сьогодні росіяни знову влупили авіабомбами по багатоквартирних будинках у Слов’янську. Люди ще вранці були живі — а ввечері їх уже збирають по частинах.

Місто гатять щодня.

Траси закриті.

Залізниця — труп.

Донбас зараз — це територія, яку можна покинути тільки через аварійні ґрунтовки, якщо пощастить не влетіти в міну.

Поки країна накручує гірлянди, влада влаштовує селфі на новорічних локаціях і розповідає чергові солодкі казки про "успіхи фронту", Донбас просто випаровується.

Без баталій.

Без героїчних фільмів.

Просто стирається, мов крейда з дошки.

Покровськ — впав.

Мирноград — в кільці.

Добропілля, яке за 10 км від фронту — порожнє, а вчора туди зайшли російськими ДРГ

Костянтинівка — тріщить по швах, ворог уже увійшов на околиці.

Сіверськ — наполовину окупований, бої гримлять в центрі.

Лиман — під щоденними обстрілами КАБів, а росіяни лізуть у передмістя.

Святогірськ, за 6 км від фронту — день і ніч під ударами.

Краматорськ за 16 км від фронту — щоденно обстрілюють, а дрони літають по місту.

Дружківка за 14 км від нуля.

Слов’янськ — стискають кліщами, до фронту 19 км.

Ось і весь Донбас. Останні уламки.

А паралельно, в теплому Києві, де в повітрі пахне корицею, а не гаром, влада зайнята своїм "фронтом":

— підвищення зарплат собі,

— гроші на марафони,

— кешбеки,

— нові кабінети, комітети, відрядження та інші "важливі" битви.

На папері — покращення.

На землі — кладовище.

Та найстрашніше навіть не це.

Найстрашніше — це впевненість людей у тилу, що війна їх не зачепить.

Що там "якось вирішиться".

Що фронт — це "десь далеко".

Тільки ось після Донбасу ворог не планує робити паузу.

Він уже в Дніпропетровській області. Південно-східна частина області в окупації.

Ворог щодня просувається вперед.

Після падіння Покровська перед ним відкрилась пряма траса на Павлоград і Дніпро.

Пряма. Без гальм.

А країна в цей час радить одне одному, "як правильно обрати іграшку на ялинку" та як відкосити від армії.

Війна не далеко.

Вона вже на шляху — і вона не заблукає.