Стратегія "автономної війни" КВІР приречена на невдачу
Стратегія децентралізованої чи автономної війни, прийнята в Ірані напередодні 28 лютого, не є чимось новим, і Трамп близький до істини, коли другий день каже, що війну в Ірані виграно і "ми ще не розпочинали". Його теза здається суперечливою, але тільки якщо дивитися в статиці, а не в динаміці.
Найпряміші аналоги стратеги "автономної війни" – система підпільних обкомів, райкомів і наданих їм диверсійних груп, залишена партією Сталіна 1941 р. на окупованих територіях, і схожі структури, залишені партією Гітлера 1945 р.
Ефективність підпільних обкомів важко оцінити. Короткий час лукашенківська пропаганда стверджувала, партизани Білорусі контролювали від половини до двох третин її території до початку Червоною армією операції "Багратіон", але постає питання: як рахувати. Німецькі групи "Вервольф" припинили помітну діяльність у 1947-1948 р. і ефективність їхньої "автономної війни" була близька до нуля.
Буш-молодший після заняття в 2003 р. Іраку порівняв очікуваний опір груп партії Баас з "Вервольф" і не помилився в оцінці його результативності. У Пентагоні та ЦРУ явно прораховували такий сценарій. Логічно, що варіант "автономної війни" врахували при розробці операції "Епічна лють". ЗМІ не вигадали наратив про стратегію децентралізованого управління на випадок загибелі вищого керівництва, і посилаються на джерела у розвідці США та інших країн.
Підпільні обкоми логічні при окупації, але це явно не випадок Ірану. Тому "обкоми" КВІР вже 12 днів виглядають як Хезболла у Лівані, яка воює з Ізраїлем, при тому, що армія та уряд Лівану з ним не воюють. Це політична поразка для КВІР, оскільки Іран виявляється ментально поділеним на тих, хто воює і не воює зі США, з Ізраїлем та іншими державами.
При цьому такий ментально воюючий іранець має вибір – з ким саме він воює. Підозрюю, не лише Пезешкіан не хоче воювати з арабськими державами Затоки. КСІР також 10 березня заявив, що не атакуватиме кораблі тих країн, які розірвуть дипвідносини з Ізраїлем та США. Але 11 березня під удар потрапив танкер Тайваню, який має дипвідносини лише з десятком держав, і серед них немає США та Ізраїлю.
Виникає низка проблем – список ворогів надто складний та довгий, і не всі вони до 28 лютого були ворогами. У тому числі й держави Європи. Німецький тренувальний табір у Йорданії точно нічим Ірану не загрожував. В Оман, Саудівську Аравію та Кувейт в'їзд за паспортом Ізраїлю заборонено, як і в Малайзію, Пакистан чи Бангладеш. Тепер вони вороги, незважаючи на це, бо мають дивідносини із США. РФ та КНР теж вороги – у них є посольства Ізраїлю та США. При цьому США самі втиснули дивідносини з РФ, але Москва і Пекін на розрив їх не підуть, навіть якщо про це попросить новий рахбар.
Дмитрієв, наче на глузування з Ірану як стратегічного союзника, прилетів 12 березня до Майамі до Віткоффа, що обговорити спільні проекти щодо газу та нафти. "Путін" двічі публічно говорив Європі, що РФ готова замістити нафту та газ з обох берегів Затоки, і не лише на час війни. Говорив у ситуації, коли у Тегерана розрахунок зростання цін як інструмент війни. Але прилетіло 11 березня не Росією, а нафтотерміналом і судном біля берегів Оману, який 10 березня привітав Іран з обранням нового рахбару, і де немає довготривалих баз США. Після цього султан Омана дзвонить Пезешкіану і знову повторять, що його султанат дотримується нейтралітету. На жаль, не маємо запису їхньої розмови, але явно султан у душі шкодує, що не обзавівся системою ППО із США, як зробили інші держави Аравії.
Якщо мета війни для КСІР – досягти дипломатичної ізоляції США та Ізраїлю, то вона явно недосяжна. Мета стратегії "автономної війни" скрізь і завжди однакова - вигнання окупаційних військ. Але Іран не окупований і США явно не збираються це робити – вони не мають півмільйонної армії поблизу нього. Навіть стотисячної немає. Стратегія автономної війни перетворюється на нісенітницю. Командування КВІР не може кинути клич "Все на боротьбу з окупантами!" і закликати клеїти ночами листівки та нападати на патрулі. Не може оголосити мобілізацію, тому що лінії фронту немає і роздача автоматів безглузда.
Автономна війна з Ізраїлем, США та всіма, хто не розірве дивідносини з ними, перетворюватися на приватну війну КВІР, подібну до тієї, що десятиліттями веде Хезболла проти Ізраїлю, при тому, що армія та уряд Лівану в ній не беруть участі. При цьому значна частина іранців ставиться вороже до КВІР, а адміністрація Пезешкіана прагне скоротити список ворогів та якось дистанціюватися від війни.
В результаті, чим довше командування КВІР продовжуватиме цю війну, тим більше воно опиняється у внутрішньополітичній ізоляції. КСІР – це контрактна частина армії Ірану зі специфічними завданнями та з боєздатною чисельністю 80-120 тис. осіб. Призовна армія Ірану з офіцерським та іншим постійним складом близько 350 тис. осіб не може бути масово задіяна у ситуації, де бойові дії йдуть лише дистанційно.
Але й можливості КВІР вести дистанційну війну теж швидко знижуються через втрату пускових установок для ракет та запасів великих ударних дронів. Танкові, артилерійські та піхотні частини Артеш, як називають іранці, призовну частину армії, виявляються незадіяними в такій війні. Авіація противника їх не чіпає, але бомбардує поліцейські ділянки та блокпости у містах. Чим довше це триватиме, тим більша ймовірність, що КВІР зможе відповідати на бомбардування лише організацією мітингів із членів Басидж, аналога радянських ДНД – добровільних народних дружин.
Тому Трамп має рацію, коли одночасно каже, що вже виграв війну і при цьому – "Ми ще не розпочинали". До стадії мітинги у відповідь на бомбардування ще не дійшло. Все питання в тому, коли в політичному менеджменті Ірану і в КВІР адекватно оцінять ситуацію і які висновки зроблять. Трамп має й інші "козирні карти", які у грі, та його вимоги необтяжливі. При цьому іранці мають широкий діапазон для торгу, що часто стає причиною безглуздо затяжних переговорів.