Російська загроза змусила Польщу, і країни Балтії вжити низку заходів: наскільки вони готові до можливого вторгнення

Литва, Латвія, Естонія, а також Польща перейнялися своєю безпекою ще у 2014 році, коли почалося гібридне російське вторгнення в Україну. Але тільки зараз їхня стурбованість переросла в дії щодо підвищення обороноздатності – зведення фортифікацій та мінування на кордоні з РФ і Білоруссю.

Окрім того, керівники цих країн також оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції, яка обмежує застосування протипіхотних мін.

Але чи достатньо цих заходів для оборони і чи зможуть країни Європи витримати можливе вторгнення агресора? Спробуймо розібратися.

Можливості Росії

На початку січня 2025 року у статті "Як Росія може використати перемир'я для нарощування військового потенціалу: аналіз можливостей ворога" я зазначав, що якщо дати РФ хоча б рік "перемир'я", вона накопичить достатній не лише для продовження війни в Україні потенціал, а й для проведення швидкої загальновійськової наступальної операції проти країн ЄС. Насамперед під загрозою Польща, Естонія, Литва та Латвія.

За найскромнішими підрахунками, через рік "перемир'я" Росія зможе собі дозволити виділити для удару по сусідніх країнах ЄС до 500 танків, 1 500 ББМ, 1000 артсистем і до 100 тисяч л/с військ. І цієї кількості цілком вистачить для того, щоб у максимально короткі строки захопити країни Балтії або прорубати Сувальський коридор у Калінінградську область РФ.

Тоді я чув чимало критичних доводів, наприклад: як російські окупаційні війська з таким потенціалом зможуть воювати в Європі, якщо стотисячне угруповання, що складається з підрозділів і формувань трьох груп військ, з жовтня 2023 року наступало з Авдіївського напрямку на Покровськ і досі не те що не захопило це важливе вузлове місто, але й навіть не почало бої за нього? При цьому з жовтня 2023 року це угруповання подолало по прямій 35 кілометрів, а тут європейські країни, члени НАТО!

У тому й проблема, що ці країни, навіть ті, що межують із Росією, продовжують жити у звичайному європейському буденному укладі, а не в режимі воєнного стану. І саме цей фактор звичайного мирного життя, який не дозволяє гіпертрофувати оборонні дії, стане вирішальним у визначенні успіхів РОВ – причому не на користь країн, які виявляться ціллю для окупантів.

Готовність до оборони

Коли мені наводять як приклад Покровськ і запитують: як ти бачиш прорубування Сувальського коридору понад 65 кілометрів через Польщу, армія якої зараз вважається однією з найсучасніших і боєздатних у Європі, якщо РОВ 35 кілометрів до Покровська повзли півтора року?

Відповідь проста. Від Авдіївки до Покровська російські війська повзли через наші лінії оборони, нескінченні рубежі, перешкоди у вигляді фортифікацій та загороджень. А також їм перешкоджали бригади Сил оборони України, які мають колосальний бойовий досвід, якого немає в жодній армії НАТО. Але у випадку з європейськими країнами проблема навіть не в досвіді, а в тому, що в жодній із них не сформовані лінії оборони та рубежі як для воєнного часу.

Ні в Польщі, ні в Литві, Латвії, Естонії, Фінляндії та навіть Швеції ми не побачимо, щоб від кордону з Росією та РБ вглиб цих країн тяглися фортифікації та загородження хоча б на 20-25 кілометрів – мінімальне поглиблення першої (смуга забезпечення) та другої (основної) ліній оборони. Все, що є, – це базові загородження подекуди вздовж кордону, без серйозних загороджувальних укріплень.

Росія може протягом місяця розмістити на території Білорусі ударне угруповання першої хвилі/ешелону чисельністю до 40 тисяч. Протягом двох місяців може бути повністю сформовано основне ударне угруповання – з урахуванням резервів тощо. Постає питання: чи здатна Польща протягом місяця вздовж кордону з Білоруссю, у найімовірніших місцях прориву, сформувати повноцінні лінії оборони? У мирний час, без оголошення воєнного стану та мобілізації цивільних технічних засобів – ні.

Прикриваючись навчаннями, Росія на території РБ може дуже швидко накопичити первинне угруповання, якого буде цілком достатньо для прориву кордону та поглиблення на територію Польщі настільки, що формування ліній оборони за напрямами просування противника буде просто неможливим. Хіба цей процес можуть зупинити рельєфно-ландшафтні особливості – річки, болота, підірвані мости тощо.

Але ось у тому й річ, що на передбачуваному шляху в російських окупаційних військ до Калінінградської області з Білорусі таких перешкод не буде, а будуть рокадні дороги як на території Польщі та Литви, так і відмінної якості траси 16, 653, 663 та 651.

Важливим аспектом є й те, що на шляху у РОВ не так багато сіл та міст, які будуть перешкодою для просування. Але не меншою проблемою стануть біженці.

Якщо говорити про східну та північно-східну Польщу, то тут не так багато трас, які змогли б забезпечити добовий пропускний обсяг тієї кількості біженців, який виникне у разі вторгнення Росії. У перші його дні основні дороги в західному напрямку будуть забиті автомобілями поляків, що рятуватимуться від окупації, а знаючи тактику росіян, розуміємо, що з високою ймовірністю по біженцях завдаватимуться удари артилерією та ракетним озброєнням. Також РОВ (знову ж таки – з високою часткою ймовірності) влаштовуватимуть полювання на цивільний автотранспорт за допомогою дронів.

Це все робитиметься не лише з метою залякування поляків, здійснення морально-психологічного тиску, а й із цілком практичною метою – створення на дорогах заторів та перешкод для швидкого перекидання польських та об'єднаних сил.

Таким чином, бронетанковий кулак РОВ з чисельним складом у 100 тисяч осіб може вийти через територію Польщі до Калінінградської області РФ протягом тижня. Безперечно, натрапляючи на опір польської армії, але не достатній, щоб зупинити рух російських військ.

Аналогічний сценарій може очікувати Литву, Латвію та Естонію, проблемою яких також є як відсутність ліній оборони, властивих воєнному стану, хороші дорожні розв'язки для швидкого просування бронетанкових кулаків углиб країн, так і наявність того, чого немає у Польщі – великої кількості етнічних росіян, які підтримують реваншистську, експансивну політику Кремля. І цей фактор ще більше ускладнює становище країн Балтії, ніж Польщі.

Висновки

Нині Росія настільки втягнута у війну в Україні, що становити загрозу прямого вторгнення своїм європейським сусідам просто не може. Для проведення чергового наступу в Україні їй самій не вистачає ресурсу, і процес виснаження РОВ у 2025 році увійде до своєї фінальної стадії. Але якщо у Кремля з'явиться шанс на своїх умовах організувати якесь перемир'я вже цього року, найближчим часом, то він матиме можливість відновити та накопичити ударний потенціал, який загрожуватиме країнам ЄС.

Головною проблемою обороноздатності європейських сусідів Росії є те, що вони не готові до формату війни, який ведуть РОВ. Всі ці країни живуть мирним часом, а не будують нескінченні зміцнення вздовж кордону з РФ та вглиб своєї території. Основні логістичні комунікації між цими країнами та Росією не зруйновані, що лише сприятиме швидкому прориву РОВ углиб країн.

На кордонах європейських сусідів Росії не зосереджено достатньої кількості сил та засобів, щоб перешкоджати прориву РОВ, а якщо й будуть у майбутньому, то без повноцінних ліній оборони, ешелонів та рубежів. Ефект протидії окупантам у перші дні, доки не підключиться весь Альянс до боротьби з агресором, буде незначним.

Коли НАТО включиться у складі об'єднаних сил в протистояння, то практично кожна з країн втратить значну частину своїх територій, а деякі можуть опинитися або в ізоляції, або повністю окуповані.

Тому відповідь на запитання, чи готові європейські сусіди до ймовірного вторгнення Росії, досить проста і однозначна – ні.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".