Переговори в Женеві та естонський фактор
Переговори в Женеві 17-18 лютого схожі на три шахові бліц-партії. Перша партія під наглядом американців та швейцарців 17 лютого – чотири години. Друга 18 лютого – дві години та третя того ж дня, коли Мединський прийшов у готель до Умерова та Арахамії і ще дві години розмовляв з ними. Бліц-партії в Женеві слід аналізувати у двох вимірах – їхньому власному та в глобальному контексті гри на багатьох дошках.
Найбільше впадає в око те, що московити несподівано погодилися приїхати до Женеви, попри те, що у 2025 р. відмовлялися від цього і казали, що Швейцарія підтримує Україну, тому вести там переговори не можна. Виявилось, можна. З чим викликано зміну настроїв у кремлі – невідомо, але Абу-Дабі без шуму змінили на Женеву. Переговори раптово перемістилися до Європи і це створює передумову до того, що Москві доведеться говорити з ЄС, Великобританією, Норвегією та Ісландією про Україну і в цілому про безпеку на континенті. Можливо, навіть із Гренландією.
У Європі весь тиждень теж робили кроки, щоб підвести кремлівців до цієї простої думки. Особливо виводив із себе кремлівців Маргус Цахкна, голова МЗС Естонії. У день початку переговорів він попередив, що армія Естонії готова як відбити напад РФ, а й відразу перенести бойові на територію агресора разом із арміями інших країнах Балтії. По суті, естонці пообіцяли вдарити по РФ відразу після першого пострілу з її боку, не чекаючи на консультації з НАТО і Конгресом США, який власне і дає дозвіл президенту на початок військових дій. Оскільки Демпартія не дає дозволів Трампу на операції у Венесуелі та в Ірані, то естонці вирішили не закладатися на Конгрес.
На другий день переговорів Цахкна зовсім позбавив кремлівців спокою, коли заявив в ефірі ERR, що Естонія може розмістити ядерну зброю Альянсу. Цахкна підкреслив, що він ще не обговорював це питання з президентом Аларом Карісом, але вважає, що безпека та зовнішня політика Естонії – це не привід для академічних диспутів, а реальна політика. Де-факто це попередження Москві, що Естонія поки що не ядерна держава, але легко може стати нею. Достатньо лише завезти ядерні бомби, літаки, які можуть їх нести, в Естонії вже дислокуються. Це друге таке попередження Москві від Естонії. Перше у червні 2025 р. робив її міністр оборони Ханно Певкур.
Те, що обидві заяви Цахкна зробив під час переговорів у Женеві, важко назвати збігом. Це один із ходів і формально на іншій шахівниці. Ці бомби можуть бути не тільки від Великобританії чи Франції, а й від США, оскільки договір про обмеження стратегічних озброєнь між ними та РФ після 5 лютого не продовжили, а Трампу не потрібний дозвіл Конгресу на переміщення бомб з Бельгії чи Італії до Естонії. Якщо кремлівцям щось не подобається, то нехай скаржаться до Ради Безпеки ООН або до Ради миру Трампа. Трамп тепер має свій власний Радбез для Гази та Ізраїлю, і він прямо говорить, що хоче розширити його повноваження на інші "гарячі точки".
У кремлі адекватно оцінюють усю реальність появи в Естонії ядерної зброї і тому не стали нагнітати. Відповісти Цахкне було доручено не МЗС чи Пєскову, а двом думцям. Двом, оскільки один – Слуцький зайняв примирливу позицію, а Колесник похмуро заявив, якщо в НАТО вирішать "ввімкнути" в Естонії ядерну зброю, то "встромлять" і запитувати Таллін про це не будуть. Можна подумати, що Естонія відмовиться від того, за чим у всьому світі вишиковується черга, а біля берегів Ірану курсує флот США. Навіть Колеснику ясно, що не відмовиться, тому він лише зміг пригрозити, що РФ буде в цьому випадку "цілитися ретельніше".
Відразу після бліц-партій у Женеві свій хід зробив уряд ЄС. Представник Єврокомісії із закордонних справ Ануар Ель-Ануні на брифінгу в Брюсселі озвучив два важливі наративи.
Перший – мирні переговори щодо припинення РФ війни проти України неможливі без участі ЄС. Другий – Кая Каллас розіслала членам ЄС мирний план, що ґрунтується на чотирьох пунктах. Вони включають: загальне обмеження чисельності військ РФ, виведення їх з України, Молдови, Грузії та Вірменії, виплату РФ компенсацій Україні та відмова РФ від будь-яких вимог на територію України. План Каллас буде оприлюднений у понеділок 23 лютого. У Москві це вже назвали "ультиматумом Каллас". Можна сказати, естонці керують, всупереч запевненням думців, що ніхто у світі не сприймає естонців всерйоз.
Несправедливо буде сконцентрувати всю увагу на естонцях і зовсім не відзначити французів і Еммануеля Макрона, давнього друга Україна. Вони розігрують серйозну партію з РФ в Африці, з чим і був пов'язаний таємний візит 3 лютого до Москви Еммануеля Бонне, радника Макрона. Дехто в Україні назвав візит Бонні мало не зрадою, але причиною поїздки був Нігер, а не Україна.
Москва давно намагається припинити постачання до Франції урану з Нігеру та ситуація плавно нагнітається. Франція ще в 2023 р. вивела близько 3 тис. своїх солдатів з Нігеру і закрила посольство. Охороною видобутку та транспортування урану займаються приватні військові компанії США. Важко сказати, чи поїздка Бонне була продуктивною, оскільки хунта Нігера провела 12 лютого на столичному стадіоні мітинг, де закликала населення готуватися до війни з Францією.
Як хунта збирається воювати з Францією – важко уявити. Хіба що припинить вивезення урану, але це вдарить по Нігеру болючіше, ніж вдарило по Венесуелі зниження видобутку нафти на прохання РФ, і торкнеться США. Формальною підставою для оголошення війни Франції став напад у Нігері в ніч проти 29 січня на військову авіабазу 101, розташовану де-факто у столичному аеропорту. Природно, що Бонне вже 3 лютого був у Москві, оскільки уран вивозять літаками і контракти з Францією ще закриті. Незважаючи на цифру 101 і авіабаза, і аеропорт існують в одному екземплярі, і Боне мав логічне питання до московитів, що це було?
Офіційно базу атакувало 40 мотоциклістів, які стріляли літаками. Отже, сенс атаки – знищити літаки і, відповідно, поставити під питання вивезення урану. Охорона та Російський африканський корпус атаку відбили - убили 20 нападників і 11 взяли в полон. Чотири нігерійські солдати отримали поранення, у Російського корпусу втрат немає, натомість є реклама. Відповідальність за атаку номінально взяла на себе філія "Ісламської держави" в Сахарі, а хунта Нігера заявила, що за ісламістами стоять Франція, Кот-д'Івуар та інші держави Африки.
Все дуже схоже на постановку, сплановану у Москві. Сенсом операції могло бути застереження Франції, не варто розкривати ядерну парасольку над Польщею чи Естонією. Але Сібіга не просто так написав у Х у день початку переговорів, що 47% заводів США в Україні постраждали від ракетно-дронових ударів РФ і у 37% компаній США є жертви від них серед співробітників. Андрій Сибіга, схоже, єдиний в уряді України, хто пише у "Х", а не в російській "Віз", куди всіх, включаючи президента, завантажив екс-міністр цифровізації Михайло Федоров. "Віз" хороша як місце, де можна лаятися з московитами, але сторінки уряду та комунальних служб там викликають як мінімум подив.
Якщо продовжити думку Сибіги, то виведення ЗСУ із району Краматорська та Слов'янська, якого вимагає Москва, не виглядає чимось зовсім неприйнятним. Звичайно, за умови, що там залишаються Нацгвардія та поліція, і додаються американські ПВК для забезпечення видобутку рідкісноземельних металів. На їхнє розміщення згоди Конгресу не потрібно. Тому у кремлі теж не в захваті від ідеї про вільну економічну зону там під юрисдикцією України.
У результаті можна погодитися з думкою "Уолл-стрит журнал" – переговори у Женеві були "театром для Трампа". Але ця вистава для Трампа не може тривати нескінченно, що розуміють і в кремлі. Тому Мединський і зайшов перед від'їздом на третю бліц-партію до українських американців – Умерова та Арахамії, оголошених ЗМІ США прихильниками твердої лінії на переговорах, на відміну від Буданова. У Мединського міг бути як державний, а й особистий інтерес – у кремлі зараз ділять "шкуру лаврова". На місце глави МЗС просувають його, Галузіна та Пєскова. Логічно, що для Мединського було не зайвим передати через "укро-американців" до Білого дому прохання підтримати його кандидатуру. Після повернення від них Мединський багатообіцяюче вирік - переговори скоро продовжаться.
Якщо підсумовувати, то продовжаться чи не продовжаться, залежить не так від самих переговорників, як від тих комбінацій, які розігруються на інших дошках паралельно з Женевською.