Москва відмовляється від захоплення Одеси
Рашисти системно бомбардують понад тиждень із 13 грудня мости, дороги та енергомережі на Одещині. Слідують правилу "Не захоплю, то хоч руйную". Роблять це самі "добрі російські люди", які пам'ятають вірші Пушкіна і балдеют від Булгакова. Одесу їм руйнувати можна, але рішення міської ради Києва від 19 грудня розпочати демонтаж пам'ятника Булгакову та інших маркерів "російського світу" у місті викликало у них шалене виття.
У Києві ситуативно солідаризувалися з одеситами, які страждають від рашистів. Віталій Кличко завжди мав "пізнє запалення" і пам'ятник Булгакову слід було як мінімум ще 2018 р. відправити у переплавку, коли в Москві остаточно закрили єдину на всю РФ Бібліотеку української літератури.
"Путін" на "Прямій лінії" говорив про 10 млн. громадян України в РФ. Це, крім етнічних українців. Хоче, щоб вони взяли участь у виборах президента України. Але українських бібліотек та шкіл у РФ немає, прапор та герб України демонструвати не можна, і українська мова не має у РФ статусу не лише другої державної, а й навіть регіональної. У школах на окупованих територіях його викладання заборонено з формулюванням "за непотрібністю". За пісні українською вбивають чи садять як у Криму.
Пам'ятник Булгакову на Андріївському узвозі в Києві встановили у жовтні 2007 р. за "бандерівця" Віктора Ющенка. "Бендерівець" Ющенка, як називали його на Росії, цьому не перешкоджав. Українці не вимагали від РФ ні компенсації за Голодомор, ні за дві окупації – "білу" царсько-імператорську та "червону" радянську. За двісті років заборони "малоросійського прислівника". Ні за "Розстріляне відродження" у Сандармосі. Цю практику росіян щодо знищення українських інтелектуалів гітлерівці повторювали у Польщі з 1939 р. Німці давно вибачилися перед поляками та компенсацію виплатили.
Українці – одна з найтолерантніших націй у світі. Ми не вимагали від росіян ні компенсації, ні покаяння. Навіть на вибачення не особливо наполягали. Достатньо було просто визнати факти і за умовчанням визнати, винні, більше не повториться. Музей Булгакову у Києві відкрили того ж таки 1989 р., що й Бібліотеку української літератури в Москві. Росіянам та їхнім письменникам ще раз після 1921 та 1945 р. дали шанс виправитися та спокутувати провину.
Не можна сказати, що вони цього не розуміли. У фразі Єльцина: "Вранці прокинувся і почав думати, що ти зробив для України", сказаною 1997 р. під час візиту до Києва, це виразно звучить, нехай і в дещо гротескній формі. Але росіяни та їхні пам'ятники цієї перевірки на детекторі історії не пройшли. Булгаков, Пушкін, Достоєвський та інші їхні культові літератори з тріском провалили цей іспит на людяність. Провалили, бо сформували націю покидьків.
Не можна сказати, що нація покидьків це не знає. Адміністрація Ермітажу відмовилася виділяти гроші на адвоката для свого співробітника археолога Бутягіна, заарештованого у Польщі за пропаганду рашизму. Малоймовірно, що це її рішення. Просто в кремлі розуміють ситуацію і не хочуть топити Ермітаж як установу у лайні. Будують міст для відступу. Хтось має бути якщо не в "білому пальті", то принаймні не в сильно брудному. Брудно-біле пальто краще, ніж френч Соловйова.
У дні, коли в Італії у режисера Міхалкова "Бесогона" почали відбирати віллу, 12 га виноградників та виноробню, доводиться бути далекоглядним. Особливо, коли Білий дім повідомляє, якраз до приїзду Дмитрієва до Майамі, про конфіскацію у Мадуро другого підсанкційного танкера з нафтою, що йшов до Китаю. Трамп показує європейцям, як треба вирішувати "російське питання". У кремлі цього побоюються, і з липня на сірих танкерах РФ знаходиться озброєна охорона. Естонці змусили московитів шанувати їх.
Захарова кричить про піратство, і мало не зірвала голос, звинувачуючи європейців у крадіжці у неї "заморожених" грошей. Крикне щось і про пам'ятник Булгакову. Навколо майбутнього зносу його ФСБ/СВР розгортають велику кампанію та вкладаються грошима. У мить позначилися і рублеві євреї за кордоном – не все ж таки одному Соловйову та Якову Кедмі гроші гребти лопатою. У цій ситуації вже байдуже, що скаже кремлівська Маша. Після путінських "підсвинків" може навіть нічого й не казати. Набагато цікавіше, хто за це топитиме, особливо поза РФ. На Булгакові спалився й Альфред Кох, до того ж, що міг би й утриматися. Втім, він спалився давно. Тож особливо втрачати йому нічого.
Крім Коха спалився і Нетаньяху. Одесу бомбять десять днів, але уряд Ізраїлю мовчить. Не буду про санкції. Але у 2025 р. Литва, Естонія, Великобританія та інші країни практикували виклик послів РФ на "килим" після особливо важких бомбардувань міст України. Зрозуміло, загибель єврея – це завжди трагедія, а загибель українців лише нудна статистика, яку можна не вести. Але в Одесі, окрім українців, можна зустріти ще й євреїв і досить часто.
Мовчання Ізраїлю на тлі святкування Хануки з 14 по 22 грудня та встановлених на центральних площах міст України ханукій виглядає як байдужість, якщо не співучасть. Прем'єр Беннет у березні 2022 р. обурювався через випадкове пошкодження пам'ятника в Бабиному яру і літав до Москви, щоб дізнатися, чи хоче "путін" убити Зеленського чи ні. Прем'єр Нетаньяху мовчить три роки. Притому, що рашисти бомбять Одесу не вперше.
Цього разу бомбили довго та методично, як на прощання. Жодної конспірології у зв'язку з Ханукою. Просто Трамп наполегливо штовхає їх до перемир'я і його не уникнути. Рашисти прощаються із травневими заявами путіно-патрушевих про захоплення Одеси. Україна прощається у відповідь з останніми маркерами "російського світу", навіть тими, що прикриті антирадянським флером.
На Булгакові він узагалі тонка штукатурка. Він, як і Сталін, не любив пролетаріату. Побратимів з письменницького цеху теж особливо шанував, оскільки вважав себе геніальним Майстром. У "червоних" його дратувало лише те, що немає аристократичного лиску у них, як у "білих", у чому Сталін із нею був згоден і любив "Дні Турбіних". Але Булгаков не вмів завдати цього лиску на "червоних", в інших це виходило краще, і Сталін втрачав до нього інтерес. Булгаков взявся в 1939 р. писати про Сталіна п'єсу "Батум", але в 1940 р. тихо помер без підозр у будь-якій "антирадянщині".
Як кажуть зараз на Росії: мистецтво, спорт, наука та інше – поза політикою. Якби вони це сказали Сталіну, Троцькому, Хрущову і навіть Брежнєву, то, як мінімум, поклали б на стіл партквиток і пішли б вивчати статті Леніна про партійність у літературі. Ще й раділи, що легко відбулися. Пам'ятник Булгакову – це не лише імперський маркер, а й пам'ятник держслужбовцю-пристосуванцю. Два в одному флаконі. Потім дивуються, чому інститути не працюють, і питання вирішують у тіньових офісах Міндіча, Деркача та Портнова.