Як окупований Донбас стає ярмом на шиї Росії
Вже тільки ледачий не написав про водяний колапс в ОРДЛО. Тому не дуже хочу повторюватися на тему "пісяють у кульочки", бо про цей тренд "народів Донбасу" я писала ще у 2019 році, та, напевно, ще раніше. Бо норму "писати у кульочок" в ОРДЛО принесли якути, буряти та інші задрипанці із заМКАДья росії, де у необхідних будинків туалетів немає.
З ОРДЛО у 2017 році шахтарі, які збудували свою мрію "вугільну швейцарію", опинилися без роботи та гроші й масово поїхали на заробітки по російським залишкам шахт. Ото вони, повертаючись, розповідали, що росіяни пісяють у "какальне ведро", куди ставлять кульочку, а потім його викладають. Сердито! Особливо, коли "каналізація", це незрозуміло для російського слова, як й "водопровід".
Але тоді ці новини з тому ОРДЛО українське суспільство сприймало, як фейк, бо ж "знайомі там живуть і нічаво" чи "люди не можуть так жити, – не вірю". Можуть, живуть й більше скажу, задоволені .
Ті, хто незадоволений, ті виїхали. Хтось, як ми, одразу. Хто шукав можливості й чекав на продаж нерухомості там – не засуджую, правильно. Хтось в’їхав в Україну, хтось на росію, хтось у 2022 році, дочекавшись, коли Європа відкриває двері біженцям, рвонув прикриваючись українськими паспортами туди, проти чого боровся в складі "армії ЛНР". Але, що цікаво, з "вугільної швейцарії" вийшли ті навіть, хто її відчайдушно будував у 2014 році не тільки на "референдумах", а й з автоматом.
За 10 років війни ОРДЛО втратило понад 65% мешканців. Це й померлі, й ті, що вихали.
Якось зробили там перепис, жахнулися, засекретили, я писала про це .
Як би зробило тоє мовчки, то "народ Донбасса", не бігав би з питаннями "а сколько нас здесь осталось", а вірив би у майбутнє ніколи з росією .
Але, повернемося до проблем з водою.
Тут зроблю ремарку на "а ми казали". Так, ми казали тоді здурівшим від триколорадної хвороби сусідам і колегам, однокласникам та родичам: "де ви будете брати воду, світло, інтернет, хто ваше нікому не потрібне вугілля"… Що ж, на 10 рік донбасянин "зорке яко" побачив, що у "вугільній швейцарії" немає води, світла, газу, інтернету, його вугілля нікого. не потрібне, як й він сам.
Перше, що прийшло на Донбас з окупантами, це сміття. Я не знаю чому, але за ці 10 років уже й самі донбасяни кажуть, що візитівка їх "рігспубліки" – це сміття.
Якщо візитівка росії це страшні туалети чи їх демонструють , то ось ОРДЛО, це купи зміття, яке повсюди, на узбіччі, біля хати, багатоповерхівок, біля навіть церкви, біля невеличких джерел, які б охороняти та дбати про них, тут зміття. Воно усюди, в головах, під вікнами, на вулицях, у парках. безмежне зміщення, це калюжі з каналізації, річки водопровідної води, яка чомусь на вулиці біжить, а в квартирі – ні.
Таке враження, що виваючи та навалюючи сміття навколо себе, люди таким чином демонструють свою готовність деградувати ще далі, ніж уже деградували .
Для подолання сміттєвого колапсу шлях спрямував до ОРДЛО сміттєвози та комунальників з Красноярського краю. Це не допомогло, бо комунальники не встигають прибирати зміст. Бо разом з комунальниками приїхали їх сім'ї, які взагалі не привчені кидати щось у сміттєвий бак. Чим більше в ОРДЛО росіян, тим страшніше сморід на вулицях.
Що ж, як-то кажуть, треба було вчити класику. "Там руский дух, там руссю пахнет", – писав колись французькою мовою про росію "великий русский поэт".
ОРДЛО – це ярмо, тягар на шиї росії. Це вже сама росія й робить усе, щоб там залишилося найменшої частини місцевого, вибагливого населення. А завезених на Донбас бурят й тому, що там є рад . Бо є різниця де серти, на морозі біля яранги чи в теплі під абрикосою.
Захоплюючи Донбас шлях розраховував на самозабезпечення "ригспублік" і мінімальний вклад. Більш того, сільгосп-ресурс, промисловий-ресурс, людяний-ресурс Донбасу вражав. На 2014 рік шахти були мільйонниками по вугледобутку, на Донбасі була купа підприємців, підприємств, фермерів, сільгоспподарств. Було. Все це знищено, або війною (обстрілами), або "червоними комісарами", або специфікою "русского мира", де основою є бандитизм та корупція.
Розраховуючи на самозабезпечення кремль помилився. Бо ж створюючи для маніпулювання наратив "Донбас кормить Україну" крем сам у це повірив.
Це саме цікаве в симулякрах та наративах, створюючи ілюзію для суспільного значення самим в це не повірити.
Проблеми з водою на Донбасі вічні й не вирішуються! Бо, коли в часі срср проектували там міста й підприємства, зокрема шахти, то не передбачали ані зростання видобутку, ані збільшення населення, ані споживання, як промислове так і споживання. Міста росли, людей ставало все більше, споживання зростало, а труби старіли.
Я народилася на Луганщині, то проблеми з водою були там й у 80-ті, й у 90-ті, й у 70-ті. До 2014 року на Луганщині навіть був робочий об’єкт з очищення шахтних вод, щоб давати шахтну воду населенню, хоч би в якості технічної.
Обладнання для очищення шахтної води, яке місто Довжанськ отримало від Європи за програмою ТАСІС у квітні 2014 року, вже прийшло до Одеси, але захотіли в російський світ, тому де воно зараз, ніхто не знає, бо хто ж його повезе в окупацію, допомагати Росії.
Коли в 2014 році критичні люди хочуть "пожить по-русски" чи "пожить, как в россии", вони поклали на росію дуже багато сподівань, але з ними було налагодження водопостачання й закид України зробили, в тому числі й російські пропагандисти, які ми не запропонували там збільшити водопостачання. Тому від росії чекали: води, безкоштовного газу, великих зарплат та пенсій, півг, справедливості, й крові, багато крові й насилля. Бо насилля й справедливість, якось тотожні у голові пересічної пострадянської людини.
Спочатку росії вдавалося маніпулювати інформацією: "у всій винній Україні, Україна не купує вугілля в республіці, Україна не дає світло-газ-інтернет-воду республікам" і так далі… Це дуже зайшло населення.
Цим тримали майже 10 років. В усьому винна Україна – в ОРДЛО було, як мантра. Цим виправдовували всі можливості в будь-якій сфері життя. Немає світла – винна Україна. Немає зарплати – винна Україна.
Критичне населення населення не може мислитися критично, бо в них відсутні базові знання з економіки, фінансова грамотність, це щось космічне для переважної кількості людей. Ненависть до України зростала , вона тримала на плаву, не давала впадати у відчай, вкладала в руки зброю, давала надію, що ось-ось великі росіяни вб'ють ворога й "ригспублики" зацвітуть.
Люди в ОРДЛО відкрито казали : "надо вбити всіх українців і забрати у них воду".
Мрії про захоплення Краматорська, Слов'янська, щоб отримати доступ до водних ресурсів, жили донбасян краще ніж вода. Розуміння, що якщо росія дійде до цих міст, вона їх знищити й ніякої води не буде, доходити не до всіх. Люди люблять прості рішення. Людям треба, щоб від по їхньому, й ніяк по-іншому.
Але, час у 10 років великий навіть для обіцянок. Бігти у світле майбутнє гарно ситим, із зарплатою, помітим та попісяним. А коли у тебе воші, суп ти вариш після того, як у цьому самому водій зварив яйця, ковбасу, макарони та помив ноги, то якось уже й не хочеться у світі ніколи, бо ж у пам'яті ще свіжі спогади про "жизнь під угнетінням укро-хунти", коли були вода, робота, дороги, медицина та ліки, бажання сучасні.
Якщо ОРЛО, яке ближче до Росії та стратегічно важливе, ніж Донецьк, отримало водогін з Ростова, який звісно не покращив водопостачання, бо всі комунальні системи зношені ні на 100% й потребують заміни по всьому регіону, але все таки, Свердловськ (Довжанськ), Ровеньки, Краснодон мають воду, хоч по роках, хоч з постійними ремонтами та латаннями труб, але все ж таки там ситуація краща ніж на Донеччині.
Якщо ви розумієтеся на фізиці, то будь-яка зупинка водопостачання, а потім пуск потенційно до ще більшого пориву труб – гідроудар.
Вже й у такій званій "днр" визнали проблему й те, що світлого майбутнього не буде, бо їх комунальникам доводиться щодня усувати від ста до двох тисяч аварій на тиждень.
Вода надходить до Донеччини надходить побудованого в 2023 році водоводу Дон — Донбас поточною потужністю 250 тис. кубометрів на добу. Це мізер. Внутрішні водосховища: Волинцівське на річці Булавін у Єнакієвому, Вуглегірське у Світлодарську та Грабовське на Міусі, яке запитує райони Тореза та Сніжного, обміліли та засмічені.
Щодо якості води… Тут люди вже п'ють з калюж, про яку якість можна вести мову.
Раніше вода на Донбас надходила через канал "Сіверський Донець — Донбас" потужністю 4 млн. кубометрів на добу. Він починався біля селища Райгородок Краматорського району і закінчувався поряд з Ясинуватою, а далі розгалужувався водоводами повз Бахмут на Часів Яр та огинала Горлівку. Колись, до війни.
Почавши руйнування Донбасу росія повністю знищила інфраструктуру каналу і тепер люди на Донбасі показують ворога, Україну, дають надію – ось захопимо Слов’янськ, але не кажуть головного: ніхто не буде відбудовувати Бахмут, Горлівку, Часів Яр, усі водопіднімні насосні станції, їх здається 6 – усі гідротехнічні споруди. Але винна… Україна. Ми не віддали, ми не відступили, ми не забезпечили.
Шкода, що населення Донбасу не читало в школі "Маленького принца", де розписані банальні закони створення людини та природи: ми відповідаємо за тих, кого приручили.
Троянди треба поливати, тварин годувати, сміття прибирати, а бур'яни сапати, щоб твоя планета була гарною. Приручивши населення Донбасу, росія має його годувати, лікувати, забезпечувати, поїти, або…знищити, щоб не оплачуватися. Так, "любов" та приручення має багато нюансів. Який з варіантів виберете шлях?
"Вишенька" на водний "торт": у відповідному місті, де населення п’є з калюжі, вода є в адміністрації, саунах, басейнах куди йти еліта міста (як шо на "блокаду" Лєнінграда, коли хтось їм ікру та тістечка, а хтось один одного), ну, а "кремчик", щоб прикрасити цей "торт" – Донецький водоканал винен російської приватної компанії. "Атоменергозбут" мільярд рублів, але цього не скажуть населенню.
Далі в ОРДЛО буде ще гірше, й знову починаються пісні "не за це воєвали", але, впевнена, цю пісню перекривають громогласним хором "москва не відразу строилась" й знову починають мріяти про "вот-вот".