Україна сама виштовхує своїх людей окупанту в зуби - Олена Степова

09 вересня 2018 22:1742

Як держава дбає про переселенців - реальних та псевдо? Чому Україна фінансує тих, хто вбиває її громадян та звертається до міжнародних судів з позовами проти нашої держави? Як можна було би реально підтримати громадян, які через війну втратили все - і чому це не робиться? Про це та багато іншого у продовженні інтерв’ю UAportal розповіла відома письменниця, переселенка з Луганщини Олена Степова.

Попередню частину інтерв'ю читайте тут:Закордонні паспорти України є у всіх сепаратистів на Донбасі: під країну підклали бомбу

- Пані Олено, як переселенка, як можете оцінити допомогу держави людям, що виїхали з окупованого Донбасу чи анексованого Криму?

- То по телебаченню людям у вуха "допомога переселенцям". А хто її отримує? Оті "переселенці"- пенсіонери, що приїжджають з Зони чи з Криму за пенсією в Україну. Більший же відсоток тих, хто осів на мирний частині України, не отримують допомоги від держави. Багато хто сам відмовився від тих 400 гривень, бо це просто сором, а не допомога.

Смішно, однак, у нас депутати, що мають квартири у Києві, отримують компенсацію за оренду житла. Мають депозити, мільйонні рахунки - і все одно користаються допомогою від держави на житло, на лікування, на відпустку. Рівніші серед рівних?! То ми ж усі рівні по Конституції! Чи ні?

А скільки біженців отримало відмову у допомозі через наявність невеличкого депозиту чи забутої, давно прийнятої спадщини у чверть квартири, чи розваленої хати у селі? Чи через те, що самі купили житло?

Хату в селі за 35 км від райцентру ми купили після того, як виїхали. Не пусту, добрі господарі нам трапились, то лишили нам усі старі меблі, ще й постіль, посуд, дай їм Бог здоров’я. Це нам поталанило! До речі, у нашому районі всі, кому я допомагала знайти житло, натрапили на добрих господарів, котрі, чуючи слово "біженці", залишали у хаті й підвалі все, що було. Знайти таку хату й таких людей, що допомагають, важко, але хто шукає, той знаходить.

Ми шукали з грудня 2014 по квітень 2015-го. Об’їздили пів Черкащини. Чули багато. Як люди питались, чому від багатого Путіна бігли. Як розповідали, що продають хату, щоб купити військове спорядження та їхати на війну на Донбас, щоб воювати проти майданів за Росію. Було й таке, що, чуючи "біженці", вимагали усю суму одразу завдатком, без нотаріуса та оформлення, і "хай ремонта зроблять, а ми їх виженемо", і ціну утричі нам піднімали, бо "ви ж на Донбасі накрались добре, то гроші є"...

Це важке моральне випробування - знайти хату.

Багато хто вважає, що статус ВПО дає мільйон допомоги чи пільг. Дивуються, "а що, ви за газ платите? У вас же пільги". Ось поговоріть з людьми, що вони знають про переселенців, то вам одразу скажуть - "їм гарно держава допомагає та Європа в долярах", "вони вимагають", "вони мають"...

Олена Степова
Скріншот з відео

- Так, мені доводилося теж таке чути.

- А мені ще й повертати "допомогу" треба, бо отримувала гроші на неповнолітню доньку, а хату ж купили, хоча й не відразу. І виявилось, що ми не мали права навіть на допомогу на дитину - через те, що хату вже маємо. Ось так.

А дитину в школу як збирали?! Біда бідою. За кожну кофтину, за кожен зошит, за кожну копійчину, що люди допомагали, вдячна до смерті буду.

Ви думаєте, я одна така? Кожен другий переселенець ось такий. Із сумною історією небуття.

Але все ж частіше одні люди допомагають іншим. І це просто неймовірний колообіг добра та любові у природі. На Росії та на Донбасі такого немає, не було і не буде. Там навіть своїм "ополченцям" "навароси" не допомагають. Кров пораненим - і то примусово.

Тому скільки сліз - стільки історій вдячності від біженців я чую. Сум, сум, а потім - "Оленочко, але ж воно того не варте, ти знаєш, нам же люди...".

Це неймовірно! Українці - неймовірні! Але ж держава…

- Можливо, держава просто не спроможна одночасно реагувати на всі без винятку виклики, що перед нею постали?

- Я не знаю взагалі, морально чи не морально покладатись на війні на підтримку держави. Я не покладалась. Але дуже потребувала чуйності, підтримки та допомоги. Навіть з точки зору закону. Точне визначення статусу - "біженка від терористично-окупаційної загрози" - не допомогло б мені матеріально. Але підтримало би морально.

А на додачу, надаючи такий статус, створивши реєстр колаборантів і розмежувавши біженців з тими, хто залишився на окупованих територіях, держава би прозоріше використовувала кошти, які надходять від Європи, на допомогу реальним біженцям. І ми би отримали реальну допомогу, а не віртуальні "безкоштовні юридичні приймальні".

Читайте також: Путіна вже вважають зрадником: як закінчиться війна на Донбасі

- Чому віртуальні?

- Бо хто туди звертається? Для мене це загадка. Подзвонила, запитала, чи мають мої студентки право на допомогу. Знаєте, яку отримала відповідь? "Читайте постанову КМУ, у вас є житло, тож – ні!". Я запитала, чи громадські правозахисні організації оскаржили цю нелюдську постанову - відповідь: оскаржуйте самі. То на це йдуть гранти?!

У чому сенс цієї "правової допомоги"? Чи усі переселенці подали заяви до суду з приводу визначення їхніх дітей "дітьми війни", а їх самих - потерпілими від окупації Росії? А на відшкодування шкоди окупантом? Скільки відсотків? Десяток людей, якими займаються заради піару та популізму політичні партійні приймальні!

А це треба було б зробити масово, доступно, якщо вже не хочуть законодавчо нам допомогти - щоб усі без винятку переселенці-біженці могли отримати рішення суду про визначення їх особами, що постраждали від російської агресії. Це дало би можливість здійснити наступний крок: подати позов до РФ у ЕСПЛ.

До речі, сепари це роблять. В ОРДЛО працює багато адвокатів, які мають подвійну реєстрацію в "Л/ДНР" та в Україні, правозахисні організації з подвійною реєстрацією, що навертають мешканців окупованих територій звертатись до суду з позовами проти України.

От про це знають люди в Україні? Ні! А це питання і безпеки, у тому числі.

Ми обрали села. Змінили свій соціальний статус. Бо в селі важко, а часом - і неможливо зайти роботу за фахом. От ми і йдемо працювати доярками, пташницями, бо наш статус нині - боротьба за життя. Ми –особи, переміщені в просторі, часі, в статусі. Тому я і кажу, що переселення - це філософія та дзен. Бо виживають та приживаються ті, хто отримує друге життя, хто не тримається за минуле "там я був", "там в мене було", не вимагає "дайте мені так, як було".

І всі 5 років війни переселенці облаштовують своє життя. Народжують діток. Одружуються. Купують житло… Ніхто не хизується цим, скоріше, ганебним статусом. Просто живуть. Просто роблять свою справу, аби жити, аби вижити.

Але не всі. Регулярно біля Кабміну ми бачимо "реальних" (не те, що ми, тюхтії) переселенців – які репетують, що влада бариг не придбала їм квартири в столиці. 5 рік війни! Де ці люди працюють? Де живуть? Чому не їдуть в села?

Фото: Вчасно

- А й дійсно - де вони живуть?

- Кажуть, що в таборах. А чому? От у нас за 5 років в селі відкрилось аж 4 підприємства. Роботи багато. Є ще проблеми з корупцією та кумівським відмиванням грошей громади, але робота є. Житло є, хати від 10 тисяч гривень до кругленьких сум у доларах за елітне житло - на будь-який смак…

Це ж українське село, а не руська дєрєвня. Газ. Свердловини. Господарчі споруди. Ремонти. Школи стоять - вчителів треба. Вихователів у дитсадках бракує. Є попит на слюсарів, електриків. Усі вакансії є.

Але здебільшого у селах - прості хати, як у нас: світло, газ, вода в колодязі, жити можна без ремонту років два чи три. Там підмазав, там зробив. Руки ж є.

Однак чомусь вимогателі квартир від держави не їдуть в села. Хоча могли би оселитися у селах, у райцентрах - і вимагати від держави допомоги у придбанні вторинного житла, об’єднатися з державою у битві за компенсацію від окупанта.

Можна було б започаткувати таку штуку: держава допомагає біженцю з усім, тобто держава надає гроші на придбання хати або квартири на вторинному ринку, допомагає у придбанні побутової техніки-речей - але все це за умови укладання договору, згідно з яким біженець бере на себе зобов’язання допомогти державі у юридичній війні проти агресора, виступити в Гаазі, стати позивачем до Росії, а з отриманих контрибуцій чи репарацій, коли такі будуть, повернути державі затрачені нею на допомогу кошти.

Можна було би оговорити в цій соціальній угоді усе, усі питання, включно з рівністю сум (щоб не було так, що одним - квартиру у столиці, а іншим - хату з глиняною долівкою у селі) та утриманням родичами-переселенцями пенсіонерів-батьків. Обумовити, щоб допомогу отримував один член родини, а не кожному по квартирі. У нас й це вміють.

Соціальні угоди - це нормальне явище в світі. Це юридичне життя. Це повага одне до одного.

Але якось дивно, коли поки одні облаштовують собі життя без держави, другі борються за те, щоб держава або оплатила їм житло, або допомогла купити.

І чомусь ідеться виключно про нове житло. І саме у Києві. Чому не вторинний ринок? Чому не в райцентрі або по селах?

І жодне міністерство чомусь не піднімає питання щодо дешевшого житла на вторинному ринку, а в унісон з частиною переселенців вимагають у держави гроші на будівництво нового. Легше відмивати, так?

І все це при тому, що по селах за безцінь практично продаються безліч хат, які й можна при бажанні громади взяти в комунальну власність, відремонтувати, поставити пічку – і дати можливість людям там жити.

Але комусь вигідніше залишати все, як є. І давати політикам можливість грати на проблемі переселенців. Дайош популізм - "купимо усім квартири у Києві". Гайда голосувати!

Читайте також: Кремль ухвалив рішення щодо Донбасу: фанати ДНР-ЛНР готові йти війною на Росію

- Тобто виходить, у найбільш невигідному становищі опинилися ті переселенці, які якраз максимально полегшують державі виконання обов’язку турбуватися про своїх громадян, що опинилися у скруті?

- Саме так. Якщо ти приїхав і не ліз у Київ, не стукав каскою по бруківці біля Кабміну, не вимагав нову квартиру десь в центрі столиці чи в Межигір’ї, а натомість купив будиночок в селі чи в передмісті– ти не маєш права на отримання будь-якої допомоги від держави. Хоча ти й купив його після того, як виїхав з Донбасу.

Багато тих, кого я знаю вже як власників житла в мирній частині України, продавали там, в окупації, усе за безцінь, щоб тут купити хоч щось. Не в центрі. Просто - хоч щось. Ось мої земляки свердловчани, продали в Свердловську 2-кімнатну квартиру майже в центрі, з ремонтом, індивідуальним опаленням, плазмою, холодильником, тобто з усім (інше там не купують) за 3500 доларів. І щасливі! Бо вирвались, та ще й так "вигідно". Купили хату в селі, ще й гроші залишились. Вже ремонт зробили. Стареньку машинку купили. Ось так.

І вгадайте, якщо на вимогу стікачів касками приймуть закон про компенсацію первинного житла – нам, ось таким упертюхам-самостійникам, хтось відшкодує витрати на придбання наших хат?

- Ні. Бо закон зворотної дії не має.

- Саме так. Тому ті, хто стукає касками, ті, хто ще досі в окупації, але має статус ВПО – вони отримають компенсацію. А ті, хто виїхав у 2014-17 роках – ні. Ті, хто купив вторинне житло - ні. Це рівність?

Ну а те, що у нас вимагають на 5 році війни будувати первинне житло для переселенців, хоча на "вторинці" його вистачить на три Донбаси - я вважаю навіть не популізмом. Хтось просто відмиває гроші на цих "будуваннях".

То може досить? Це втомлює. Вся ця брехня та маніпулювання. Вони - для хабалок та неосвічених людей "а-ля совок". Ті, хто вирішив виїхати з окупації заради майбутнього, свого чи своїх дітей, вже його будує. Працює. Орендує. Купляє. Народжує. Одружується. Заради життя. Не очікуючи, не вимагаючи "дай". Не засуджуючи державу. Мовчки. Сам на сам.

І окрилює тільки людська допомога, любов та співчуття.

Саме через ось таку політику держави ми втратили купу людей, бо вони повернулись туди, де є житло, де не треба платити оренду - в окупацію. Ми самі випхали своїх людей окупанту в зуби. Навіщо?

Ну і є ще одне важливе питання: а куди йдуть ті гроші, які на допомогу переселенцям з Донбасу виділяє Європа? Чи доходять вони до тих, хто реально потребує допомоги?

Може тому нас і мішають з тими, хто псевдо-переселенць, щоб було "па-багатому", тобто щоб нас було більше. Ну, щоб кричати "халепа, халепа, біженці понаїхали" - і відмивати гроші. Але це мародерство ж, хіба ні?

Продовження інтерв`ю читайте на UAportal найближчим часом

Автор:
Читайте також
×