Что должен сделать Трамп для предотвращения широкомасштабной мировой войны
Изменение риторики Дональда Трампа по поводу российского президента и его агрессии против Украины в Киеве восприняли с оптимизмом, но и с опаской одновременно. Не превратится ли эта риторика впоследствии в прямо противоположную, если Трамп так легко отказался от своего предварительного подхода к Путину и его политике?
Далее текст на языке оригинала
Але насправді в підході Трампа помітне раціональне зерно. Це не просто емоції — це щире нерозуміння логіки Путіна. Війна триває вже понад три з половиною роки, й Путін не досяг тих цілей, які ставив перед собою і які, за його планами, мали бути досягнуті за кілька тижнів. Росія має серйозні економічні проблеми й щодня втрачає своїх військовослужбовців. Водночас Путін не погоджується на достатньо серйозні економічні або політичні поступки, які пропонував Трамп, і воліє продовжувати війну. З зовнішнього погляду це здається ірраціональним — руйнуванням не лише сусідньої, а й власної країни. Саме про це й говорить Трамп, коли коментує дії Путіна у соціальних мережах, під час зустрічей із Зеленським чи Макроном або у промові на сесії Генасамблеї ООН.
Однак не слід забувати: попри певну зовнішню схожість стилів, Трамп і Путін живуть у різних політичних світах. Трамп — президент країни, де прийнято думати про життя й добробут співгромадян; у Кремлі ж інтереси громадян не грають такої ролі, тим більше в умовах, коли військовослужбовці отримують платню за участь у війні і таким чином роблять свій вибір — життя або смерть. Це ніби звільняє Путіна й російське суспільство від почуття каяття за численні жертви. Для Трампа, навпаки, питання економічного добробуту виборців — на першому місці: від цього залежать і його шанси на переобрання, і його політична спадщина. У Росії виборів у класичному розумінні немає; Путіна не турбують ні вибори, ні спадкоємці — він, схоже, розраховує правити вічно.
Як ці люди можуть зрозуміти мотиви один одного? Для Путіна Трамп, який не хоче конфронтації, — слабак, якого можна ігнорувати. Для Трампа Путін — ірраціональний правитель, що нехтує інтересами власної країни і її розвитку. Вони можуть скільки завгодно телефонувати й зустрічатися, але про глибинні питання домовитися навряд чи вдасться. І тоді зʼявляється головне питання: як Трамп реально може примусити Путіна припинити війну й сісти за стіл переговорів?
Насамперед треба визнати: швидких дієвих економічних інструментів у Заходу вже немає — глобальний Південь готовий допомагати Росії обходити санкції. Так, додаткові санкції проти переробних підприємств, що працюють з російською нафтою, можуть завдати удару, але їхній ефект буде поступовим, враховуючи внутрішній попит Китаю та Індії. Проте навіть існуючі санкції, посилені новими механізмами, можуть послабити російську економіку. Тут важливо не боятися можливості її глибокого краху: на руїнах тоталітарної та імперської конструкції може згодом вирости щось більш раціональне й адекватне, ніж те опудало, яке вснує століттями.
Другий інструмент впливу — це військова допомога Україні. Україні потрібно надати можливості для ударів по стратегічних об’єктах РФ, для нищення нафтопереробних і військово-промислових потужностей, щоб реально загрожувати центрам влади. Це підвищить вартість продовження війни для Кремля. Чи може це спровокувати ядерну ескалацію? Ймовірність існує: ядерна зброя дедалі більше використовується як інструмент шантажу. Але в цьому ключова роль США — у стримуванні Москви. Якщо від Вашингтона й Пекіна пролунає чіткий сигнал щодо неприпустимості ядерного застосування й наслідків, Путін утримається. Отже: чим швидше позбавити Путіна його стратегічних можливостей, тим менша ймовірність, що ескалація дійде до критичного рівня.
Не можна знехтувати й технологічним поворотом у війні. Масове використання дронів дає Москві інструмент не лише для руйнування української інфраструктури, а й для підриву європейського економічного потенціалу — щоб примусити європейців припинити допомогу Києву. І тут багато чого залежатиме від позиції Сполучених Штатів: якщо Америка залишиться осторонь, гібридна війна проти Європи виглядатиме неминучою і може перерости у відкритий конфлікт. У такому випадку це лише прискорить і посилить нестабільність в Азії, де Пекін може скористатися моментом, посиливши тиск на Тайвань або у суперечках з Філіппінами. І тоді США вже не зможуть обійтися роллю спостерігача — конфлікт набуде масштабів, що загрожують глобальній безпеці.
Висновок простий: чим швидше Сполучені Штати відновлять роль світового лідера й приймуть на себе відповідальність за стримування агресії, тим імовірнішим стане уникнення великого конфлікту. Чим довше Дональд Трамп утримуватиметься від такої ролі, тим очевиднішим ставатиме ризик ковзання світу до широкомасштабної війни. У такому сценарії США, враховуючи сучасні реалії й технологічні зміни, ризикують стати не лише арбітром, а повноцінним полем бою.