У росіян немає жодної причини, щоб прагнути миру

Поки що двома словами.

Повторюся. У росіян немає жодної причини, щоб прагнути світу. У росіян є багато причин, щоб далі вести війну. Економічні, ідеологічні, політичні – у наявності.

Ключ від миру не у Вашингтоні, не у Києві та не у Брюсселі. Він у Москві. Закінчити може або той, хто переміг, або той, хто почав.

Вимагати від України переговорів можна, звісно. Більше того, Україна на це готова. Пропоную всім разом відповісти на запитання: чи впливає Україна бажання брати участь у мирному процесі на результат мирного процесу? Відповідь: ні. З огляду на відсутність мирного процесу. Тому що вимога капітуляції від країни, яка четвертий рік успішно веде повномасштабну війну з противником, що багаторазово перевершує її за чисельністю, озброєннями, площею та ресурсами, абсурдна по суті.

Ми не здатні завдати Росії військової поразки. Це сумний факт, який був зрозумілий із самого початку. Але й для того, щоб завдати військової поразки нам, Росії потрібні колосальні ресурси і багато років.

Ми не згодні капітулювати. Росії не потрібний світ. Трамп, вибачте, базікання. Європа дуже хоче, але мало може (пам'ятаєте, як такий стан називається?)

Ну і висновки. КВК триватиме, тут ні в кого, крім нашого кращих шансів немає. Дотепно відповідати ми вміємо. Миру не бачу впритул. Справедливого світу – тим більше.

Як це не сумно говорити, але show will go on. Трамп грає у миротворця. Європа у рятівників. Росіяни продовжують вбивати та руйнувати. Ми продовжуємо захищатись.

Чи є вихід до світу у цій ситуації? Так. Через силу. У принципі, цю війну можна було закінчити в березні 22. Чи буде застосована сила для умиротворення агресора? Ні. Бо страшно. Це вам не Ємен штовхати.

Ось, власне, весь розклад. Але переговори, звісно, будуть. Путін на них не прилетить – не царська ця справа перемовлятися. Буде процес заради процесу під радісні крики із Білого дому. А нам треба готуватися переходити в save mode, максимально берегти людські життя і чекати на тривале військове протистояння.