В угоді зі США Іран отримав майже все, що хотів. Висновки для України та Білорусі

попея з Іраном. На що слід звернути увагу в Україні та Білорусі

Отже, попередня угода між США та Іраном буде підписана через два дні. Загалом, Тегеран отримав майже все, чого хотів. Умови значно кращі (щодо санкцій, розморожування активів, інвестицій), ніж були в угоді 2015 року. Тієї самої, яку так критикував Трамп. І з якої він вийшов.

Але для нас важливе інше. Зокрема

1. 300 млрд "на відновлення Ірану". Це спроба перебити китайську інвестиційну програму на 400 млн, яка була узгоджена кілька років тому. Не факт, що у Трампа це вийде. Та й з точки зору України важливо інше – чи буде прописана участь "Ради миру" Трампа у розподілі або контролі над розподілом цих коштів. Така ймовірність існує, оскільки серед засновників – СА, ОАЕ, Катар, Пакистан. Тобто держави, які так чи інакше вкладатимуть кошти у відновлення Ірану.

У разі залучення Board of Peace для Вашингтона цей алгоритм стане базовим, зокрема, у питаннях інших конфліктних зон. Звісно, і в Україні.

Ось тут ми отримуємо завдання "зі зірочкою" для Офісу президента та МЗС. І для білоруської адміністрації президента, і для білоруського МЗС. Якщо подивитися на список засновників Ради Миру, серед них є Республіка Білорусь. І алгоритм "роботи Ради миру" – – чудовий майданчик "зайти" на український ринок не як соагресор, а як повноправний учасник трампівської Ради. У такому разі у Києва можливостей для протидії буде вкрай мало. Якщо не підготувати ґрунт, то така можливість є одна – вихід із можливих мирних угод.

Саме цей факт є однією з причин, чому Київ уже півроку активно говорить про загрозу з боку Білорусі. Так званий "польський конспект". Коли на тлі американського переговорного треку з Мінськом Варшава підняла ставки й змогла вплести свої інтереси. Частково в американський трек, частково створивши свій. Теж говорили про військову загрозу, теж підвищували ставки. Мінськ пішов на поступки.

У випадку з Україною маємо етап підвищення ставок. І заяви з Мінська щодо бажання "згладити гострі кути". Тут і про "м’ясний фарш", і про "нездатність захистити територію в разі війни", і про прощення від Зеленського. Пацієнт "майже готовий". Не стільки через страх перед заявами Мадяра, скільки через запах грошей у майбутньому. І перспективу забезпечити спокійну передачу влади в обраний ним момент. Для цього персонажа це чудові мотиватори.

Ось тут для української сторони важливо сформулювати свої претензії. Публічну (але малореалізовану частину), бажану та межі реальних компромісів. Перша – у ЗМІ. Друга – партнерам. Третя – без зайвої артикуляції. Якщо цього не буде, тоді пастка з "Радою миру" стане реальністю.

Як це може виглядати з точки зору довгострокової політики, описував ще восени в невеликій доповіді. Відеопрезентація та посилання на текст будуть у коментарях.

2. І це вже про перспективи. Якщо (точніше, коли) Іран вийде з ізоляції, новий поштовх отримають одразу кілька геополітичних проєктів. З одного боку, Індія активізує роботу за маршрутом Північ-Південь. Але для нас важливішим є практичний запуск роботи над коридором IMEEEC. Він замикається в Середземному морі, і вісь співпраці (а також руху товарів) може пролягати до Чорного моря. Якщо Україна буде пасивною – усі вигоди отримають сусіди: Румунія, Угорщина, Болгарія. Якщо ж вона буде активною – можна замкнути цей коридор на свою територію. І навіть більше – вести розмову про паралельний коридор "Північ-Південь", але вже не через територію РФ.

2а. Ще один коридор – так званий "серединний" коридор "Поясу і Шляху". Через Іран, Туреччину до Європи. Сьогодні це й Азербайджан, і Вірменія, і Грузія. І транзит не тільки через Грецію, а й через чорноморські порти. Початкова ідея коридору передбачала Одесу як ключовий порт. Наша пасивність призвела до того, що Україна "сама себе викреслила" з проєкту. І знову можлива вигода для сусідів. Для України – питання.

2б. Перехрестя Миру. Політичний проєкт Вірменії. Так, Єреван, на відміну від Києва, пропонує механізм, як інтегрувати країну у світову економічну систему. Зокрема, у сфері нових технологій. Це такий собі вузол одночасно й на "Північ-Південь", і на серединному коридорі Китаю, і на IMEEEC, і на пропонованому Іраком проєкті IDR. Логістика, інвестиції в промисловість, обмін технологіями. Знову один із виходів – Чорне море. Здавалося б, у світлі зміни політики Єревана та пошуку економічних партнерів на післявоєнний період нам уже півроку варто було б хоча б спостерігати за цією ініціативою. На жаль, згадок про неї в українській пресі практично не було. Серйозної аналітики на цю тему теж не зустрічав.

Таким чином, п. 2 у всій повноті — ще одне "завдання із зірочкою" для МЗС України. Активізація контактів на південно-східному напрямку. Туреччина, Вірменія, Індія, Китай. І пропозиція власних проєктів. Наприклад, та сама євроколія від Одеси до західного кордону – масштабний проєкт, який робить Україну цікавою для ініціаторів усіх перелічених економічних коридорів. І відповідає інтересам ЄС, США, КНР, Туреччини та навіть Індії. Одночасно.

Це мінімум, основа. А є ще й питання енергетики, промислової кооперації, технологічного обміну. Адже якщо після війни ми пропонуватимемо лише військову силу (точніше — військовий досвід) та зерно – це слабкі позиції в новій світовій системі.

І ось щодо останнього зроблю невеликий анонс – якраз закінчив роботу над доповіддю про політичні та економічні коридори, що створюються навколо (на жаль, але саме навколо) України. І про те, як нам стати частиною нової системи. Сподіваюся, за кілька тижнів зробимо презентацію.