Трамп заявив, що допомога України йому не потрібна. Що далі?

Минулого тижня президент Зеленський заявив, що Україна отримала звернення від 11 країн із проханням про співпрацю у захисті від дронів. Була інформація про можливе відправлення українських фахівців до Йорданії (для захисту у тому числі американських баз) та країни Аравійського півострова.

Але незабаром прийшов (з погляду сприйняття через картинку у національних ЗМІ) "холодний душ". США формально відмовилися від допомоги України у боротьбі з іранськими дронами на Близькому Сході. Більше того, США відправили до регіону партію з 10 тисяч дронів-перехоплювачів Merops. Які, до речі, використовувалися і нашій території. Наступний крок - контракт на $20 млрд із компанією Anduril, яка спеціалізується на софті (зокрема АСУ), автономних дронах.

Що логічно з погляду Вашингтона та реалізації трампівської концепції MAGA. Але чи виходить, що Україна втратила можливість продемонструвати свою значущість?

У концепції співпраці з США можливо. І тут є кілька причин:

1. США все ж у питаннях технологій розвитку дронів стоять вище за Україну. Ті ж Merops – їхня розробка, яка допомагала (і допомагає завдяки локалізації виробництва) нашої ППО.
2. Логіка стратегії національної безпеки США (та й логіка роботи США з партнерами) – створення своєї зброї з мінімальною залежністю від інших країн. І продаж такого.
3. Власне Трамп із його ідеями America First. Подякувати Зеленському "у якого немає карт" - можливо, неприйнятно з погляду американського президента.

Що, до речі, не виключає роботи наших фахівців у Йорданії. Без офіційного статусу, без розвитку. І без стратегічних вигод для країни. Тактично, у форматі обміну послугами на послуги можливо. Стратегічно, переконаний, немає. Тому що активність у Йорданії – зона інтересів США та Ізраїлю, куди інших гравців запускати вони не будуть. За всієї поваги до цих держав.

Але є й інші країни. І те, чи Україна отримає бонуси в майбутньому, зараз залежить не тільки від наших спеців, які вирушили туди, а й від правильного "правового" оформлення їх роботи. Коротко поясню суть

Отже, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Бахрейн та Оман зацікавлені у рішеннях, що дозволять мінімізувати загрозу від іранських БПЛА. З одного боку, вони мають доступ до американських технологій, озброєння. Але є своя специфіка:

1. Агресія США та Ізраїлю проти Ірану та наступні події стали демонстрацією фактичної руйнації концепції "безпека в обмін на нафту". Захист території країн регіону не в пріоритетах команди Трампа.
2. Похідна з п. 1 – американське озброєння. Сьогодні вона є. Але немає гарантії, що завтрашня війна в іншому регіоні не призведе до передислокації. Як це зараз відбувається з комплексами ППО у Південній Кореї.
3. Досвід застосування та швидка адаптація до нових умов.

І ось тут важлива роль українських фахівців. Які мають досвід, можуть поділитися ним. А також напрацювання з виробництва власних дронів-перехоплювачів. Досить дешевих у виробництві.

І в тому, і в тому зацікавлені держави регіону. На перший погляд, ось вона є базою для співпраці. Але тут багато чого впирається в те, як оформлене таке відрядження. Якщо проста "допомога" без формального статусу українських "команд", ми маємо справу з "разовою послугою" та з діями, які не отримують жодного продовження після завершення війни у Затоці. Точніше отримують, але лише на рівні особистих контактів. Та й українські військові та інженери в цих державах за такого варіанта перебувають у статусі близькому до статусу звичайних найманців.

Чи є альтернатива? Мені скажуть, що "інше не можна". Міждержавні договори заради такої операції не підписують і це, мовляв, питання тривалих переговорів.

Не погоджуся. Можливість і як "убезпечити" наших спеціалістів та як отримати довгострокову вигоду для країни є. І тут "завдання зі зірочкою" для українського МЗС. І "великі договори" тут не потрібні.

Для початку нагадаю, що Україна має:

1. Договір про співробітництво в оборонній сфері з СА (2020 рік)
2. Договори про військово-технічне співробітництво з Катаром (2018), ОАЕ (2018).

Документи схожі і в кожному з них є пункти про обмін технологіями, надання консультаційних послуг, навчання. І навіть організацію виробництв. З Катаром є і таке "Спільні заходи у науково-дослідній сфері та виробництві військового обладнання та технологій."

Таким чином, питання легалізації наших фахівців - лише протокол (який не вимагає процедур ратифікації тощо) в рамках існуючої договірної бази.

Але якщо на цьому зупинитися – програти. Другий етап – розмова про постійний механізм співпраці. Що включає як підготовку місцевих сил, так і виробництво необхідної кількості обладнання. Можливо, розробка спільного. І в ідеалі – виробництво на території України. Простіше кажучи, переведення процесу з категорії "одноразова допомога" до довгострокових проектів.

Останнє є вкрай важливим, оскільки держави регіону:

а) Просто багаті

б) виконують роль юрисдикцій обмінюватися технологіями, товарами, цінностями тощо.

в) Впливові у світі. Причому мають розвинені контакти не тільки і не стільки із "західним світом".

г) Що варто окремо згадати – ОАЕ та СА – центри торгівлі зброєю та місця переговорів, укладання угод у галузі безпеки (починаючи від співробітництва держав, закінчуючи послугами ПВК).

Тому просто послуга таким країнам "у відриві від США" вже добре. Але вихід на довгострокові програми вкрай важливий політично та економічно. Оскільки:

1. Це можливість посередництва країн регіону за напрямами, де нашому МЗС важко вийти на стійкі партнерства.
2. Інвестиції в Україну і в тому числі наш ВПК. Причому не лише про гроші, а й про залучення технологій за необхідності
3. Ринок зброї – якщо ти є партнером, наприклад ОАЕ, СА або Катару у виробництві озброєнь (які допомогли у захисті самих Еміратів), використання майданчиків (виставки, посередництво, партнерська мережа) регіону може бути вкрай корисним та вигідним.
4. Не забуваємо, що після заморозки війни в Україні є ймовірність виникнення в країні ПВК (якщо за розумом – легальні та корисні – про це пишу невелику доповідь). Хороша юрисдикція для пошуку клієнтів, створення регіональних баз постачання в такій справі є вкрай важливою.

Тому, як мінімум із частиною держав регіону наша розвідка та наше МЗС можуть спрацювати ефективно. Питання у термінах – вікно можливостей недовге – максимум 2-3 місяці. І ключове – вихід на "довгі" проекти замість "разових послуг". Можливо, не так вигідно тактично, але вкрай корисно на перспективу.