Росії немає у геополітичній грі
Після висловлювання Путіна ще у 2014 році на форумі "Селігер", де він заявив, що "у казахів не було державності, і Назарбаєв створив державу на території, де її ніколи не було", цілком закономірно, що Казахстан дедалі активніше роззирається навколо у пошуках партнерів і підтримки. Звичайно, Китай ближче. Але чи здатен Китай йти на прямий конфлікт з Москвою, якщо кремлівська верхівка вирішить, що треба "намацати" щось і в Азії, раз не виходить з Європою? Сумнівно, дуже сумнівно.
Те саме питання ставлять собі й інші пострадянські республіки з Центральної Азії, які не в захваті від перспективи опинитися у ролі васалів Москви. Азербайджан і Вірменія вже давно рухаються курсом "геть від Росії" після повного провалу російської "миротворчої місії". Бо така "миротворчість" коштувала цим країнам надто дорого.
Дуже показово, що під час саміту з країнами Центральної Азії Дональд Трамп порушив питання використання американськими ВПС військових баз у регіоні — Карші-Ханабад (яка вже використовувалась американцями на початку 2000-х в Узбекистані) та у місті Мари (Туркменістан). Так само Казахстан готовий до пропозицій співпраці у військовій сфері та побудов нових партнерських безпекових стосунків зі США.
Усе це — індикатор того, що процеси, які зараз відбуваються у світі, зачіпають інтереси дедалі більшої кількості гравців, які раніше воліли б не визначатися щі стороною підтримки.
Геополітична гра стала не просто нелінійною, а абсолютно безсистемною і хаотичною, коли великі гравці намагаються використати своє положення, щоб набрати інструментаріїв для потенційних протистоянь у майбутньому. І неминуча сутичка між США і Китаєм спричиняє не просто хвилі на воді, зачіпаючи нові інтереси та регіони, а штовхає гравців до однозначного біполярного визначення.
А де ж тут Росія? А її немає.
Поки вона загрузла у війні проти України, Москва втрачає залишки впливу і будь-які шанси залишатися серйозним геополітичним гравцем — попри марення Путіна.
В цьому місці він уже ганебно програв Китаю.