Переговори України та Росії: які гарантії безпеки розглядає Захід та що пропонують Києву

Після зустрічі у Вашингтоні між президентом України Володимиром Зеленським і президентом США Дональдом Трампом, а також представниками ЄС виникла дискусія про надання гарантій безпеки Києву, якщо буде встановлено мир. Через це виникло кілька версій, що вони собою можуть являти.

У межах найпоширеніших варіантів, які вже активно обговорюються лідерами країн ЄС, є один невід'ємний момент: практично всі гарантії пов'язані з наявністю в Україні або допомогою військових контингентів інших країн. Але з низкою відмінностей.

Миротворчий контингент

Ми з вами неодноразово чули про те, що країни ЄС можуть ввести свій військовий контингент в Україну для контролю дотримання перемир'я або миру. При цьому деякі країни вже відмовилися від цієї ідеї, наприклад США, інші – підтримали.

Але який сенс від миротворчого контингенту? І насамперед, який його функціонал? Наскільки відомо, він не буде розміщуватися в зоні бойових зіткнень, по ЛБЗ, а буде являти собою таку собі тилову мілітарну компоненту з функцією спостереження.

Спостереження за чим? За дотриманням режиму припинення вогню? Так ми вже бачили такий приклад з 2015 року – після укладення Мінських угод: тоді Росія жодного разу не дотрималася 1-го пункту – припинення вогню.

І якщо країна-агресор не дотримуватиметься режиму тиші, що зробить цей "миротворчий" контингент? Піде в наступ на Токмак чи Донецьк? А що він зробить, якщо по місцю дислокації "випадково" прилетить 152-мм? Дадуть високоточну відповідь залпом 155-м чи будуть висловлювати занепокоєння на арені Радбезу ООН?

Крім того, цей "миротворчий" контингент виконуватиме свої функції під егідою якої організації? Тієї самої, яка неодноразово доводила свою безхребетність і аморфність – ООН? Сильна перспектива.

Ну і на завершення роздумів на тему "миротворчого" контингенту. В історичному контексті було б цікавим подивитись, який конфлікт або війна за минулі 30, 40 чи навіть 50 років успішно завершилася за допомогою введення "миротворчого" контингенту? Практично ніколи такого не було і навіть навпаки: у більшості випадків війни тривали ще кровопролитніше і масштабніше, і цьому контингент ніяк не міг перешкодити.

Аналог 5-ї статті НАТО для України

Другий варіант гарантій безпеки для України – це формальне поширення на неї дії 5-ї статті колективної безпеки НАТО. При тому що наша країна не є членом Альянсу.

На перший погляд звучить набагато краще, ніж "миротворчий" контингент, але насправді – ні.

Річ у тім, що 5-та стаття колективної безпеки НАТО – це настільки архаїчний і забюрократизований пункт, який давно потребує реформування, що в умовах сучасної, динамічної війни він не стільки ефективний, скільки згубний.

Для прикладу уявімо собі таку ахову ситуацію: російські війська вторгаються в Естонію. Здавалося б, сили НАТО тут же вступають у протистояння з окупантами і колективними силами нейтралізують загрозу. Насправді все не так, оскільки першими бій візьмуть сили швидкого реагування, яких не так багато, щоб чинити достатній опір російській ударній групі, а НАТО в цей час почне консультації між членами, хто і чим допомагатиме Естонії.

Консультації можуть тривати від кількох годин до кількох днів і навіть тижнів...

По суті, до моменту завершення етапу консультацій Естонія може бути вже повністю окупована, а крім неї – Литва, Латвія і частина Польщі, уздовж Сувальського коридору.

Тобто навіть для чинних членів НАТО 5-та стаття не є стовідсотковою, абсолютною гарантією безпеки. І це без урахування того, що в процесі консультацій можуть виникнути непередбачувані ситуації, коли одна, дві або кілька країн узагалі відмовляться надавати допомогу військами і навіть надавати свою територію для логістики. З огляду на позицію таких країн, як Угорщина та Словаччина, це не теорія, а цілком реальний перебіг подій.

А тому назвати це гарантією безпеки неможливо від слова "зовсім".

Висновки

Як бачимо, ті гарантії безпеки, які пропонують нам партнери, самі по собі не функціональні і стосовно України не працюватимуть.

Крім того, навіть початковий етап їхнього виконання залежить від дуже важливої умови – припинення активних бойових дій з боку російських окупаційних військ, а цього не тільки не відбудеться, а й сама по собі РФ категорично проти іноземних контингентів в Україні.

По суті, всі ті пропозиції, які звучать, є не більше ніж дипломатичною дискусією, абстрагованою від військових реалій. Черговий приклад того, як дипломатія живе в зовсім іншій, паралельній реальності від війни.

Якщо говорити про гарантії безпеки Україні, то вони будуть можливі тільки за умови відновлення цілісності держави. Доти, доки будуть спірні, тимчасово окуповані території, ніхто не зможе гарантувати нашій країні безпеку, крім Сил оборони України.

Так, як би це банально не звучало, але тільки українська армія, розвинений військово-промисловий комплекс, розширення ударних можливостей і номенклатури українських засобів ураження, мілітаризація суспільства та інші аспекти можуть стати тими безпековими гарантіями, які працюватимуть.

У нинішніх реаліях ніхто Україну, крім неї самої, не зможе захистити від наявних ризиків. Допомогти в боротьбі – так, але допомога – це не гарантія безпеки. А тому перспективу цього аспекту дипломатичного треку не варто переоцінювати і покладати на нього надмірні надії.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".