Онтологическая война: диспозиция сторон

Онтологическая война – это борьба за право определять реальность и бытие внутри этой реальности. Это форма стратегического противостояния, направленная на подрыв или навязывание фундаментальных представлений о бытии, идентичности, смыслах и легитимности политического и социального порядка.

Далее текст на языке оригинала

Онтологічна війна може включати в себе операції з децепції супротивника та поширення дезінформації, однак, виключно як ситуативний мікроінструмент, що має на меті підтримку масштабування та нав’язування власної візії реальності. Все, що відповідає власній візії реальності – це правда. Все, що не відповідає – брехня.

Класичного академічного визначення терміна "онтологічна війна" на даний момент немає. Хоча, на мій погляд, це нічим не відрізняється від широковживаних контр-академічних термінів "гібридна війна" чи "інформаційна війна". У відкритому інформаційному просторі поняття "ontological warfare" використовується для позначення найглибшого рівня конфлікту – боротьби за саму структуру реальності та ідентичність сторін, які беруть участь в цьому конфлікті (Holger Mölder, Illimar Ploom, Zdzisław Śliwa).

Поняття "ідентичності" в бойовому застосуванні процесів онтологічної війни носить ключову інструментальну функцію системи визначення "свій-чужий" не тільки для нанесення інформаційних чи когнітивних ударів по онтологічній платформі суперника, але і для залучення на свій бік якомога ширшого кола союзників. Тому, онтологічні платформи в сучасному вигляді можуть мати достатньо розмиту форму. Оскільки структури з "відкритим кодом", що мають вигляд "за все хороше, проти всього поганого", мають більші шанси на масштабування та залучення більших людських ресурсів на свій бік.

Онтологічна війна є найвищим рівнем з семи рівнів війни, який в іншій інтерпретації можна назвати "битву між добром і злом", де і "добро", і "зло" визначаються не у відповідності до певного еталону, а через інтерпретацію носіїв онтологічних платформ. Яскравим прикладом такого протистояння є війна за територію Сектора Газа між Палестиною (ХАМАС) та Ізраїлем, публічне відношення до якої постійно змінюється з 7 жовтня 2023 року.

На даний момент, основними учасниками онтологічної війни на планеті є США, Китай, Європа та, за певних умов, Росія. Росія, по суті, є більш радикальним, в онтологічному сенсі, проксі-гравцем Китаю, який через свою історію та структуру є окремою цивілізацією. Росія використовує китайську риторику, але у своєму "авторському виконанні".

Україна, в цих умовах, фактично, є проксі-учасником онтологічної платформи Європи з амбіцією стати лідером цієї платформи. Якщо лідерська місія України по трансформації та апгрейду європейської онтологічної платформи не увінчається успіхом, то рано чи пізно Європа прийде до занепаду, ставши ресурсом для США та Китаю, як Росія, по суті, вже є ресурсом для КНР.

ОНТОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА США

За останні 200 років онтологічна платформа США здобула достатньо багато світових перемог, підтверджуючи свою спроможність та конкурентність.

Не зважаючи на нищівні економічні кризи 1929-го та 2008-го років, причинами яких стала неконтрольована гонитва за споживанням, а також ряд фізичних поразок американської експансії, на кшталт В’єтнаму та Афганістану, онтологічна структура американського суспільства, заснована на жорсткій конкуренції та лідерстві і розвитку конкретних особистостей, призвела до інтенсивного науково-технологічного розвитку та онтологічної експансії далеко за межі США.

Ліберальна модель республіканізму, конституціоналізму та захисту індивідуальних прав забезпечили утвердження економічного добробуту для кожного як досяжної та благородної мети, що сприяло масовій експансії цієї ідеї через масову культуру та мистецтво.

Ця модель забезпечила перемогу США у "холодній війні" та розвал Радянського Союзу як штучного онтологічного суперника США. А також, створила унікальну за своєю природою ситуацію домінування у цифровому всесвіті, оскільки архітектура комунікацій, навіть логіка соціальних мереж має "американський код" та закріплює культурно-технологічну гегемонію у свідомості мільярдів людей.

Однак, в даний момент, онтологічна платформа США переживає глибоку кризу, оскільки політична модель ліберально-демократичного підходу до вирішення реальних проблем американського суспільства вичерпала себе і перестала забезпечувати реальність і досяжність економічного добробуту для кожної американської сім’ї, що породило ресентимент та зміну політичного ландшафту.

Виступи віцепрезидента США Джей Ді Венса на Паризькому Саміті з питань дій у сфері ШІ в лютому 2025 року та на Мюнхенській безпековій конференції – це перші онтологічні атаки нової адміністрації США проти онтологічної платформи, яка, фактично, об’єднувала умовний "Захід" та утримувала Європу в кільватері американського лідерства ідей свободи та технологій.

Агресивне поширення ідей відкритого ринку та зростання технологій призвело до того, що онтологічні конкуренти США навчилися використовувати ідеї та інструменти, які народилися в Америці, для все більш жорсткої конкуренції з нею. Напередодні наступного фазового переходу, в США з’являється розуміння, що продовження планетарного лідерства вимагатиме від американського суспільства надзусиль та жертв, які неможливо забезпечити в ідеологічній парадигмі, яку просували традиційні представники Демократичної партії США. Ймовірно, через ці реалії Демократична партія не може оговтатися після електоральної поразки.

У 2021 році Офіс директорки національної розвідки США (ODNI), на той час – Авріл Хейнс, опублікував аналітичний звіт "Global Trends 2040". Звіт мав не тільки прогностичну, але й формуючу роль. Тобто, не тільки аналітично описував потенційні очікувані сценарії майбутнього, але й формував бачення бажаного розвитку планетарних подій для США. Фактично, ODNI програмувало бажане майбутнє, яке відповідало онтологічному баченню домінуючої на той час американської політичної групи.

20 серпня 2025 року новопризначена директорка національної розвідки США Тулсі Габбард оприлюднила заяву, в якій повідомлялося, що "Strategic Futures Group" (SFG), підрозділ ODNI, який готував згаданий звіт "Global Trends 2040" було розформовано, а співробітників звільнено. Окремо зазначено, що проєкт звіту "2025 Global Trends Report", був ретельно переглянутий командою пані Габбард та визнаний таким, що порушує професійні аналітичні стандарти, і спрямований на поширення політичного порядку денного, який суперечить усім пріоритетам національної безпеки чинного президента Дональда Трампа.

Навіть сам цей факт означає те, що онтологічна платформа США перебуває в процесі перебудови, яка триватиме ще достатньо значний термін та, можливо, не один електоральний цикл, адже вибори 2028 року в США насправді є ближчими, ніж може здаватися. До того часу, фокус уваги американських еліт буде знаходитися переважно всередині американського суспільства.

З високою долею ймовірності можна зробити припущення про те, що передчуваючи близькість чергового фазового переходу та падіння власної конкурентоспроможності на довготермінових горизонтах, США не мало іншого вибору, окрім як почати перебудову свого суспільства, яке жорстко заточене на конкуренцію та лідерство та може зазнати серйозних травм, якщо втратить це лідерство в наступному технологічному періоді.

На даний момент онтологічну платформу США можна визначити як пріоритет свободи, демократії, індивідуалізму, вільного ринку за умов глобального лідерства США, що спирається на людину і її права як основу реальності; демократію як універсальну форму політичного устрою; капіталізм і конкуренцію як спосіб організації економіки; американську мрію як онтологію самореалізації.

Разом з тим, онтологічна конструкція "американська мрія", яка змогла перемогти Радянський Союз, за останні 40 років зазнала розмиття і стирання, утворюючи, так звану "онтологічну пустку", яку заповнить або нова американська парадигма, або зовнішні більш конкурентні ідеї.

ОНТОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА КИТАЮ

За період правління Сі Цзіньпіна, який, фактично, очолив Китай ще у 2012 році, онтологічна платформа Китаю кристалізувалася у ряді ретельно опрацьованих та представлених документів, що не просто створені "для картинки", а реально використовуються як дороговкази при розробці стратегічних рішень.

Базовою тезою китайської онтологічної платформи є, так звані, "П’ять принципів мирного співіснування", які являють собою історичний фундамент китайського бачення міжнародного порядку:

● суверенна рівність і територіальна цілісність;

● ненапад;

● невтручання;

● рівність і взаємна вигода;

● мирне співіснування.

У 2023-му Сі Цзіньпін прив’язує до них сучасну надбудову – доповідь під назвою "Спільнота єдиної долі людства" як "продовження і розвиток" цих принципів, підкреслюючи їх "універсальність" і міжнародно-правовий характер. Це мета-концепт (наднаратив), який описує бажаний стан світу: стійкий мир, загальна безпека, спільний розвиток/процвітання, відкритість та інклюзивність. Китай подає її як уже усталений міжнародний консенсус і як рамку, що "успадковує цілі й принципи Статуту ООН".

Формулювання Китайської комуністичної партії в цих документах підкреслюють відповідність усім раніше напрацьованим концептам і тезам в рамках Статуту ООН та діяльності ООН. Однак, демонстративне повторення цих концептів та тез в рамках нових документів являє собою неявне підважування існування ООН як ключової міжнародної платформи глобального діалогу.

Така інерція є достатньо пояснюваною, адже у попередньому періоді Китай був включений в склад ООН небезпроблемно – аж у 1971 році, замінивши Китайську Республіку. В цьому зв’язку Російська Федерація, яка "хакнула" своє місце у Радянського Союзу за мовчазної згоди інших учасників Ради Безпеки, є прямою протилежністю довгого шляху легітимації КНР.

Інструментальний набір онтологічної платформи Китаю являють собою 4 глобальні ініціативи:

► Глобальна ініціатива розвитку (GDI, 2021) – розвиток як інструмент проти нестабільності;

► Глобальна ініціатива безпеки (GSI, 2022) – пояснення "неподільності безпеки", де жоден геополітичний гравець не має права вдосконалювати свою безпеку на шкоду іншим. Термін "неподільність безпеки" широко вживається зараз російськими дипломатами з метою руйнації НАТО;

► Глобальна ініціатива цивілізацій (GCI, 2023) – цивілізаційний плюралізм, відмова від "культурної холодної війни". Фактично, це, загорнутий у красиву обгортку, інструмент руйнації універсальних принципів ліберального "rules-based order", заснованого на правах особистості;

► Ініціатива глобального управління (IGG, 2025) – найновіший елемент, що прописує 5 керівних принципів реформування глобального управління: суверенна рівність; верховенство міжнародного права; мультисторонність; людиноцентричність; орієнтація на дії. Це ядро китайського бачення як реформувати існуючі правила й інститути, які сконструйовані за лідерства умовного "Заходу".

Вказані "ініціативи", по суті, є інструментами "м’якої сили" КНР, який утилізує західно-ліберальну модель мультилатералізму з метою визнання різних шляхів модернізації – існування різних цивілізаційних платформ, для яких не може бути універсальних рішень у відносинах між людьми. Наприклад, в сфері захисту прав людини чи відношення до ЛГБТ. Вони будуть різнитися від "цивілізації" до "цивілізації".

Китай пропонує міжцивілізаційний діалог замість "зіткнення цивілізацій", спротив "культурній холодній війні". Це водночас культурна рамка і політичне виправдання спротиву універсалізму західних норм пріоритету прав людини.

Підхід "міжцивілізаційного діалогу" аксіоматизує державний суверенітет як первинну реальність в усіх сферах. Множинність цивілізацій і модерностей ставить на один рівень пріоритет прав людини на Заході та пріоритет Комуністичної партії Китаю та її інтересів. Хоча, право, яка елемент управління суспільством, є у центрі обох парадигм.

Таким чином, Пекін домагається переходу від "західноцентричного" до більш рівноправного багатополярного порядку, де недопустиме екстериторіальне втручання під гуманітарними приводами (в тому числі, втручання з приводу захисту прав людини). Ця мета досягатиметься поступовою нормативною та інституційною перебудовою міжнародних відносин в рамках реформ ООН та посилення інших об’єднань як БРІКС/ШОС.

Практичне вираження цих реформ буде здійснюватися через такі проєкти як "Belt and Road Initiative" (BRI) та маршрутну карту IGG. BRI позиціонується як практичний трек реалізації "спільноти єдиної долі" (зв’язність, інфраструктура, торгівля), що підшиває під онтологію матеріальну базу. В одному зі своїх виступів, президент Росії Володимир Путін вже зазначав, що проєкт "Один пояс – один шлях" є не тільки економічно-інфраструктурним проєктом, а і відображає єдину філософію підходів до міжнародної співпраці.

Ключовими залаштунковими цілями Пекіну є розширення представництва "Глобального Півдня" в інституціях з метою нівелювання онтологічної концепції західної формули "rules-based order" як риторичної надбудови над силовою політикою й подвійними стандартами, які забезпечували лідерство Заходу.

Китай відкидає "правила, засновані Заходом", вважаючи їх інструментом гегемонії. Просуває принцип "справжнього міжнародного права" – тобто верховенство Статуту ООН, багатополярного порядку, без привілеїв для США чи ЄС, але з суверенним правом діяти в бажаний спосіб на своїй території.

Ключовими опорами онтологічної платформи Китаю є концепт tianxia ("все під небом") – світ як єдина система без центрів гегемонії, гармонія, співіснування, культурне різноманіття, пріоритет розвитку як основи миру, критика колоніалізму та принципів "розділяй і володарюй".

ОНТОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА РОСІЇ

Тексти, які формують онтологічну платформу сучасної Росії почали з’являтися у 2005-2008 роках, коли путінська владна вертикаль почала конвертувати свої психоемоційні травми у політики та стратегії всієї країни, спрямовані на відрив Росії від європейської онтологічної платформи.

Спочатку, вказані тексти і концепції формувалися як спроба конкурентної відповіді західним парадигмам, являючи собою, по суті, вторинне відображення онтологічної платформи "Заходу". Яскравим прикладом такого вторинного відображення є "Самоучитель игры на мировой шахматной доске" Сергія Переслєгіна.

В подальшому вони еволюціонували в синтетичні неприродні симулякри, на кшталт "глибинного народу" авторства Владислава Суркова. Пізніше ці тексти доповнювалися такими авторами як Сергій Кургінян, Сергій Караганов, Антон Вайно, Олександр Харічев та інші.

Одним зі свіжих концептів, які яскраво відображають сучасну синтетичний онтологічний вектор Росії, є стаття Сергія Караганова "Логистика для большой Евразии", яка намагається сконструювати економічне підґрунтя для відриву Росії від європейської онтологічної платформи та пришивання її до китайської. По суті, це невдалий "косплей" китайської BRI.

Російські експерти, пов’язані з різними державними і псевдоінтелектуальними структурами, пропонують специфічну онтологічну парадигму для розвитку Росії, яка проголошується державою-цивілізацією або навіть "цивілізацією цивілізацій" – носієм особливої духовної місії, покликаної "захистити людське в людині" та протистояти "глобалістському неоліберальному імперіалізму".

Як і було відмічено раніше, російська онтологічна парадигма є, насправді, вторинним інструментом по відношенню до китайської онтологічної платформи, оскільки вона здебільшого спрямована на деструкцію західного домінування. В той час, як деструкція західного домінування є лише вимушеною маленькою складовою китайського метанаративу конструювання гармонії "всього, що під небом".

Міфологія "народу-богоносця" пов’язується в Росії з традицією православної жертовності та сакралізацією імперської державності, як невід’ємної складової російської реальності. Цей підхід закріплюється у ряді текстів і Караганова, і Харичева та поєднує в собі колективістський етос (російське суспільство, що орієнтоване виключно на колективізм), управління через символи і сенси, сакралізацію держави як живої надособистої сутності та її лідера як "божого посланця", відмову від ліберальної ідеї автономної особистості.

Таким чином, найменшою суспільною одиницею російської реальності є сім’я, як маленький колектив. Особистість і людина поза колективом не розглядаються і значення не несуть.

На відміну від сконструйованої онтологічної платформи, яку в Кремлі намагаються легітимізувати через адміністративний ресурс, існує автохтонна (реальна) онтологічна парадигма, яка паралельно існує в російському суспільстві, заснована на "праві сильного" та застосуванні насильства як ствердження своєї правоти та права на життя і домінування.

Під час виступу на п’ятому Саміті перших леді та джентльменів у своїй промові Володимир Зеленський сказав: "Ми знаємо, що Путін здобув базові уявлення про мораль у спортивному гуртку, у свого тренера, і це був тренер не тільки по дзюдо, а більше по кримінальних поняттях". Президент України також додав, що мільйони росіян подібні своїм мисленням на російського диктатора.

Прихована російська онтологічна платформа включає в себе невід’ємну віртуальну складову, якою є не політична структура, а онтологічна "зона", де репресії, контроль, покарання і вертикальна підпорядкованість – основа соціального порядку.

Парадигма насильства як засобу співіснування включає в себе два правлячі класи, які, фактично, керують російською державністю та історією, яка своїм корінням йде глибоко у часи татаро-монгольського іга з його системою управління та застосування насильства і покарань.

Цими двома правлячими класами є умовні "вертухаї" (НКВД, ВЧК-ОГПУ, КДБ, ФСБ, siloviki) та "вори" (організовані злочинні угруповання, бандюки, топ-корупціонери, шпана, жителі зон, представники субкультури АУЕ – Арестантский Уклад Един).

Володимир Путін є безумовним лідером цієї онтологічної парадигми, оскільки він за своїм статусом є найвищим в країні "вертухаєм", і найкрутішим в країні "вором", об'єднуючи в собі обидві парадигми як Інь та Янь.

Матриця буття, що включає певну поведінку, ієрархію, мову, культуру та символи, представляє собою етико-смисловий код, який транслює тюремну мораль на громадянське суспільство, встановлюючи норми співіснування, де сила – єдине джерело права та процесу прийняття рішень. Слабкий – завжди винен, а "правда" – це те, що вигідно сильному. Найбільша чеснота – спроможність домінувати через страх.

Одним з елементів цієї екосистеми є "слово пацана", що представляє собою нормативну поведінку, що схвалюється іншими. Оскільки, "пацан" – це одночасно і "бунтар" проти системи, і представник ключової парадигми – правоти через силу. Таким чином, дана поведінкова структура дає можливість соціалізації для молоді в найбідніших російських територіях, де інституційні норми замінюються кримінальними, оскільки вони найближче походять до нормативного існування тварин у зграї (є альфа-особини, а є вигнанці).

Ключовий клас еліт представляє собою тісне переплетення в одному цілому (інь-янь) випускників школи КДБ/ФСБ, як носіїв "тюремної логіки" (підозри, насильство, ізоляція, спецоперації), та "випускників" вулиці ("бандитський Пєтєрбург", інституалізований бандитизм, "вори в законі"). Тісна співпраця вертухаїв (Путін) та ворів (Барсуков-Кумарін) утворили єдину екосистему, в якій існують усі менш значимі громадяни РФ, які є паливом для вертухайно-воровських елітаріїв.

Враховуючи викладене, Росія, на даний момент, може вважатися "онтологічною пусткою", де правлячий клас, який живе у парадигмі реальної онтології "зони", намагається сформулювати та просувати синтетичну онтологію "окремої цивілізації", яка, насправді, є похідною від китайської онтологічної моделі, однак набагато більш радикалізованіша, оскільки "проксі" завжди має бути більш радикальний, аніж, серцевина онтологічної платформи. Основною метою синтетичної фейкової онтології – є відірвати Росію від онтологічного простору Європи.

ОНТОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА ЄВРОПИ

Слід одразу зазначити, що так само, як Росія є більш радикалізованою формою китайської онтології, так і Україна, на даний момент, є більш радикальною проксі-формою онтології Європи в її широкому значенні (Євросоюз плюс Велика Британія та інші країни, що не входять в ЄС). Однак, суттєвою відмінністю є той факт, що взаємна інтеграція російської та китайської онтологій почалася в період початку ХХ-го сторіччя та мала різні періоди наближення (Йосип Сталін – Мао Цзедун) та віддалення.

А у випадку Європи, Україна є інтегральною частиною формування її онтологічної платформи, що було перерване потраплянням під вплив Російської імперії, яка, по суті, була сконструйована українськими (тобто європейськими) інтелектуалами, як Феофан Прокопович.

Гуманітарна ж складова європейської спільноти зазнала свого розвитку, включно з впливами імперських сімей правителів Київської Русі (наприклад, дочок Ярослава Мудрого, якого називали "тестем Європи" через укладання династичних шлюбів між його дітьми та правителями європейських держав, що значно розширило вплив Київської Русі в тогочасній Європі).

Таким чином, онтологія України є, за своєю суттю, складовою та лідируючою частиною онтології Великої Європи, як глобального геополітичного гравця.

Європейське онтологічне лідерство було майже повністю втрачене після двох світових війн, які, фактично, стали фіналом руйнації імперських ідентичностей на території континенту. А масштабне американське інвестування ("план Маршалла") та створення воєнно-політичного союзу НАТО закріпило домінування на європейському континенті американської онтологічної присутності.

Можна сказати, що загальна сума насильства на європейському континенті підштовхувала людей до пошуку більш безпечних конструкцій, які могли б максимально збільшити вартість людського життя і поставити в центр пріоритетів особистість та її гідність, як ключову складову уникнення конфліктів.

На відміну від російської чи китайської платформ, Європа виходить із того, що гідність і права індивіда є первинними, а держава та союзи – похідними. Слід відмітити, що частина американських еліт зараз формує онтологічні підходи, які багато в чому перегукуються з китайською та російською парадигмами. Таким чином, європейська онтологічна платформа залишається єдиною у світі, яка засновує своє існування на людині, як базовій одиниці реальності.

З метою забезпечення пріоритетності людини, європейська онтологічна платформа ґрунтується на правовому впорядкуванні світу від конструкції суверенитетів Вестфальського миру (1648) до Хартії основних прав ЄС (2000) та Лісабонського договору (2006). Суверенітети і баланс сил повинні забезпечувати індивідуальні права і свободи.

Однією з ключових сучасних особливостей онтологічної платформи Європи після двох світових воєн на її території є докладання максимальних зусиль для уникнення конфліктів, що ведуть до смерті людей. З цією метою європейська онтологія є простором з відкритим кодом, який спрямований на інтеграцію та парадоксальне жертвування своїм суверенітетом заради взаємозалежності, яка виключає конфліктність.

Врешті решт, така конфігурація і призведе до занепаду онтологічної платформи Європи, якщо її українська складова не набуде пріоритету. Адже, інтеграційні спроможності та принципи були масштабно атаковані міграційними процесами, в яких велику роль зіграли спецслужби Росії та Китаю. А принципи взаємозалежності в економічній площині були використані як важіль тиску, а не як запобіжник від конфлікту.

Наприклад, масштабний допуск російських вуглеводнів на європейські ринки призвів до постійних загроз з боку Кремля і "Газпрому", а не до уникнення ризиків конфлікту з їх сторони. Тоді як конфлікту намагалася уникнути європейська сторона, що призвело до масштабних порушень повітряного простору то "Шахедами", то МіГ-31, на які європейська спільнота неспроможна відповісти, через ризики ескалації. А уникнення ескалацій – один з ключових аспектів європейської онтологічної парадигми.

Таким чином, надмірне фокусування на пошуку оптимального стану безпеки людини та суспільства конвертувалося не тільки у непорушний пріоритет людської гідності та життя, а й у уникнення конфліктування попри будь-які умови.

Фактично, європейська онтологічна платформа потрапила у пастку свого ж розвитку. Щоб зберегти життя та гідність людини – потрібно зробити все можливе, щоб тільки уникнути конфлікту. Натомість, щоб уникнути конфлікту можна і пожертвувати окремими життями тих, кого ти не ідентифікуєш як "своїх". Якщо така парадигма не буде зламана українськими зусиллями та оновленням європейської онтології – вона неминуче прийде до занепаду. Враховуючи те, що Україна не зможе самостійно вистояти проти Росії, Північної Кореї та Китаю, які ведуть проти неї війну, занепад Європи неминуче буде пов’язаний зі згасанням України. При чому важко сказати, що буде причиною, а що – наслідком.

ВУЗЬКИЙ ЗВИВИСТИЙ ШЛЯХ

Отже, ми з вами граємо за слабку європейську онтологічну платформу проти сильної онтологічної платформи Китаю та її проксі-сили – Росії, в умовах, коли найбільш потужний онтологічний гравець цього технологічного періоду США знаходиться в стані болісного та невизначеного перезбирання, яке виявилося необхідним для надії на збереження свого планетарного конкурентного лідерства, та може "стріляти" на всі боки, ініціюючи дуже небезпечний і навіть для декого смертельний "friendly fire".

Найбільшою проблемою ситуації, що склалася, є те, що мало хто в Європі, окрім України, визнає факт онтологічної війни та усвідомлює наслідки програшу в ній. І це при тому, що відбувається в Угорщині, Словаччині та Польщі. А також політично наближається у Великій Британії, Франції та Німеччині.

Другою за величиною є проблема пастки онтологічної платформи Європи, коли уникнення конфліктності заради збереження життів призводить до жертвування життями заради уникнення конфліктності.

Фактичним завданням України на даному етапі є перезбирання онтологічної платформи Європи. Позитивною стороною в цьому процесі є те, що певна кількість європейських еліт починає розуміти, що тільки Україна є їх рятівником, в умовах, коли на США більше розраховувати не можна. Це і ховається за формулою гарантій "5-ї статті без НАТО", коли Україна, фактично, стає донором європейської безпеки замість Сполучених Штатів, а європейські країни починають оплачувати це донорство, яке тривалий час утримувалося коштом американських платників податків.

Та для того, щоб пофіксити зламану онтологічну платформу Європи, нам спочатку треба сконструювати свою – як центральну і лідерську частину європейської, яка стане стрижнем для країн Великої Європи (Greater Europe) включно з європейськими територіями РФ, що знаходяться зараз під контролем Кремля.