Межі дозволеної жорстокості. Як розвивається емпатія у дітей та дорослих

Про поступовий розвиток емпатії, межі дозволеної жорстокості та "розлюднення". У дітей та дорослих. Вийшов не допис, а цілий посібник, але сподіваюсь, практичний.

У нормотипової дитини емпатія "розвивається" разом із розвитком самої дитини. Ми можемо умовно виділити етапи:

1. сенсорна — автоматичний емоційний відгук;

2. емоційна — усвідомлення емоцій іншого;

3. когнітивна — розуміння причин емоцій та прогнозування стану інших.

До 2 років емпатія у дитини переважно "сенсорна", без розуміння стану.

Якщо поруч інша дитина заплаче чи мама (близький дорослий) дитини засмутиться, малюк теж може заплакати. Але ще не тому, що співпереживає, а тому, що "заразився" емоцією.

Це автоматична, дзеркальна реакція у відповідь на емоцію іншого.

Дитина може вкусити, вдарити дорослого — і поки не побачить реакцію, не розуміє, що зробила боляче.

Дитина може регулювати емоцію завдяки дорослому, через контакт з ним.

Що потрібно для розвитку:

• надійна емоційна присутність батьків;
• контакт, взаємодія з дорослим.

Що заважає в розвитку:

• хронічний стрес або емоційна відсутність батьків.

У 2−3 роки з'являється розуміння "я та інший", і цей інший може відчувати інше, і цьому іншому може бути боляче.

Дитина може мати більш усвідомлене бажання допомогти, заспокоїти, дати іграшку, погладити, підтримати.

Але контроль імпульсів ще зовсім слабкий, і дитина може одночасно вдарити, штовхнути чи вкусити, а потім пожаліти, а потім знов вкусити того, хто поруч.

Що потрібно:

• моделі поведінки дорослих, які пояснюють емоції, дії, наслідки ("він/вона плаче, бо боляче");
• дорослі проявляють емпатію, дають відчуття підтримки;
• дорослі показують, як вони самі заспокоюються;
• рольові ігри.

Що заважає:

• емоційна нестабільність дорослих;
• неузгодженість в їх реакціях та правилах, відсутність взаємодії;
• ігнорування та нечутливість до стану та емоцій дитини.

У 3−5 років емпатія стає більш усвідомленою.

У цьому віці дитина може експериментувати з "живим" ("а що буде, якщо я?"), іноді може нашкодити комахам чи іграшці - це лякає дорослих, але це в цьому віці є варіантом норми.

Імпульси в цьому віці сильніші за усвідомлення. Це закономірно, але потребує реакції дорослого: пояснити, зупинити, дати інший спосіб дослідити. Дитина має зупинятися, якщо ці експерименти завдають болю рослині, комасі, тварині або людині.

З’являються перші чіткі моральні уявлення: "це добре", "це погано". Формуються уявлення про справедливість.

Дитина поки не здатна витримати амбівалентні емоції, але вже починає розуміти причинно-наслідковий зв’язок: "Я зробив — іншому стало боляче". У неї виникає почуття провини чи радості від допомоги. Вона розуміє, що її дії впливають на стан іншого.

Що потрібно:

• пояснювати свої дії та дії інших;
• пояснювати та називати емоції, показувати приклад їх регулювання;
• давати можливість спостерігати за іншими, пояснювати, чому людина може плакати, радіти чи злитися;
• грати в рольові ігри;
• проявляти емпатію та коментувати приклади підтримки та емпатії;
• відмічати прояви турботи самої дитини.

Особливо в цьому віці важливо ставити чіткі межі. Дитина має бачити, що всі дії мають наслідки.

Що заважає:

• байдужість до почуттів дитини, відчутність емоційної підтримки, жорстокість.

Саме в цьому віці дитина може зафіксувати: "Мій/чужий біль не має значення".

У 6−10 років відбувається розвиток когнітивної емпатії.

Дитина може усвідомлювати та називати свої емоції, розрізняє емоції інших. Здатна щиро попросити вибачення.

Вже напрацьований контроль. Дитина може самостійно зупинитися, якщо зрозуміла, що завдала болю чи шкоди. Може передбачити наслідки своїх дій.

З’являється усвідомлена здатність до співчуття, співпереживання. Розуміння, які слова чи дії можуть ранити. Чого слід, чого не слід говорити.

Формується чи вже сформована здатність ставити себе на місце іншого. Навіть уявляти, як може почуватись хтось, хто зараз відсутній.

Дитина вчиться самостійно регулювати емоції. Пояснювати свої рішення та дії. Брати відповідальність.

Усвідомлює, що інші можуть мати інші погляди та емоції.

Зароджуються власні моральні правила — не тільки такі, які заведені, і не тільки тому, що так сказали старші чи авторитетні.

Дитина може починати конфронтувати з правилами старших.

Може сказати: "Я так відчуваю. Я так вирішив".

Що потрібно:

• приклади емпатії, уважність до почуттів дитини;
• пояснення емоцій та ситуацій;
• приклад регулювання емоцій;
• читання та обговорення історій, книг, мультфільмів;
• рольові ігри;
• початок обговорення етичних дилем.

Що заважає:

• недостатня соціальна взаємодія;
• досвід ігнорування, одинокості, відчуженості, насильства — емпатія приглушується (як механізм виживання). Виживання в будь-якому віці важливіше за співпереживання.

11−16 років: здатність аналізувати мотиви, потреби й емоції інших. Усвідомлення, що емоції можуть бути складними, багатошаровими.

Можливість витримати амбівалентні емоції.

Глибше розуміння власних мотивів, емоцій, здатність до альтруїзму.

Вміння усвідомлено обирати, як реагувати на стан іншого.

Здатність до рефлексій.

Можливість відповісти собі: "Що я можу зробити, щоб допомогти?" чи "Чому я не хочу допомогти?".

Формується власна система моральних цінностей та переконань, яка може відрізнятися від батьківської.

Поява критичного ставлення до соціальних норм та правил.

Але гормональні зміни впливають на сприйняття емоцій, своїх та чужих.

Підліток може відмовлятися від "емпатійної взаємодії", думаючи, що виглядатиме слабаком, чи міркувати, що це доводить його дорослість чи незалежність.

Прояви емпатії можуть залежати від норм групи.

Підлітки можуть експериментувати з різними соціальними ролями — іноді це призводить до дистанціювання від емоцій інших.

Доступ до соцмереж, стрічки новин — постійний потік інформації та зображень чужого болю може призвести до емпатичного дистресу та вигорання.

Що потрібно:

• можливість безпечно обговорювати власні страхи, сумніви та конфлікти;
• волонтерство, спільні проєкти;
• спонукання до рефлексій, написання есе, обговорення етичних питань, дискусії;
• повага та приклад емпатії.

Що заважає:

• відсутність довіри та надійних дорослих поруч, самотність;
• відсутність чи неможливість соціальної взаємодії;
• булінг, тиск;
• травматичний досвід;
• відсутність прикладів турботи.

Звідки ж береться байдужість чи зловтіха?

Ми бачили, що в нормі в дитинстві емпатія поступово зростає. Ми спостерігаємо брак емпатії:

— Якщо дитина не отримує прикладів турботи чи сама постійно зазнає болю. Щоб вижити, психіка відключає чутливість до чужого болю.

— Якщо в сім'ї був досвід насильства.

— Якщо був досвід непокараної агресії: коли жорстокість приносила винагороду чи владу.

— Коли включається захисний механізм: "Я не відчуваю чужого болю, бо тоді починаю знову відчувати свій".

— Коли людина жила в досвіді "культури сили", наприклад, в концепції "виживає сильніший", має працювати "природний відбір", "навіщо нам слабаки".

— Коли змушуючи іншого страждати, людина відчуває владу там, де раніше була безсилою.

— У людей із певними рисами (наприклад, психопатичними) інший біологічний механізм — можуть активуватись зони задоволення, якщо інший страждає, і це дає відчуття контролю чи переваги.

Природні реакції під час війни

1. Дійсно, ми можемо переживати стан емпатійного дистресу — це емоційне перевантаження, яке виникає, коли людина дуже довго та інтенсивно переживає біль або страждання інших і вже не має достатніх ресурсів, щоб з ним впоратися. Вона може відсторонюватися, уникати ситуацій та контакту з тим, що викликає сильні емоції, чи знецінювати емоції та переживання інших.

2. Емпатія повністю не зникає, вона може спрямуватись виключно на "своїх". У стані загрози психіка працює за принципом "свої-чужі". Це еволюційний механізм виживання: щоб зберегти ресурси, людина може співчувати лише близьким, не ворогам.

3. Зловтіха у ставленні до ворога не каже про те, що ми втратили можливість емпатувати. Сміх і зловтіха зменшують відчуття безсилля, це форма психологічної розрядки, хоч мінімальна компенсація за завдані страждання.

4. Якщо людина взагалі втратила здатність співчувати навіть своїм, тоді можна пропонувати гіпотезу про притуплення емпатії.

Якщо зловтіха спрямована лише на ворога, який продовжує чинити зло і це зло поки не компенсоване, не покаране — це нормальна реакція психіки.

Емпатія починається з того, що хтось може витримати наші емоції. Іноді — назвати їх для нас. Іноді — побути мовчки поруч. Іноді — запропонувати допомогу. Але в будь-якому випадку прийняти нас без засудження. Нам потрібні "свої".