Логістика окупантів як маркер зміни на фронті
Навіть не знаю, як писати про погані новини. Особливо, коли ти пишеш, стукаєш, попереджаєш, а воно якось ніяк.
Ланцюжок доріг та залізничних колій, що кожного дня покращує логістику росіян тільки міцніше, а я через це втрачаю нерви й сили. Бо коли твоя праця не дає результат, звісно сили покидають тобі й хочуть усе кинути. А потім ти дивишся на фронт, збираєш координати ростовських воєнних заводів, читаєш новини, як ті заводи палають, бо ж на Ростовщині знову "все сбили" й продовжуєш свій маленький бій на лише тобі відомий ділянці фронту.
Так, я знову хочу сьогодні поговорити про логістику доставки живої сили противника та бронетехніки новою трасою Ростов-Маріуполь та новою залізничною колією по цьому напрямку. А ще про відношення до таких новин, а ще про те, як війна зламує всіх нас й винаджує, а ще…
Говорити про війну ми маємо 24/7 без вихідних. Горлати про це не тільки світ, а й собі. Тому я горлаю на весь світ: логістичний маршрут Ростов-Маріуполь працює, покращує свою роботу та дуже сильно зміцнює позиції росіян. Так, це дратує! Як й дратує те, що на це якось не дуже звертається увага.
От проаналізувала читабельність дописів саме по військовим новинам, наприклад, з покращення російської логістики, настає та читабельність дописів про банальні походеньки блогерів по магазинах чи про те, як комусь з ними миша навалила купу на голову, то, від чого я вам хочу сказати, – втомлені від війни загинути швидше.
Знаєте, давно розумієте одну річ: люди дуже гарно, жваво реагують на дописи, пості чи статті, якщо вони про щось добре, миле, веселе чи про якісь негаразди в ОРДЛО чи на росії. Й дуже мляво на інформаційних матеріалах, якщо вони про щось погане, що зустрічається в нашій країні.
Напиши, що в Ростові знову прорвало каналізацію та пів міста у гівнах, навіть людей на балконах прилетіло, хоча це там звичайне явище, чи що, знову ж таки на Ростовщині, яка смугаста пшенична блоха разом з ячмінною мухою на брудершафт зжерли інших гектарів – купа лайків, перепостів, коментарів. Звісно напишу, гумор на війні теж зброя, але…
Але, коли пишеш, що окупанти дуже гарно беруть ресурс окупованих територій, чим покращують свою логістику , що призводить до зменшення на фронті; чи про те, що 11 років не завершиш, чому без жодних пошкоджень працює єдина в ОРДЛО велика залізнична розв'язка КПП "Червона могила" десь із сотню людей зітхне "а що поробиш, такі часи".
Звісно я розумію, що інформаційні матеріали про війну стали додатковим навантаженням на психологічний стан людини, це зрозуміло, сама так. Бо ж кожен день "тривога-відбій", йдемо у новині дивитися куди прилетіло горе, співчуваємо, переживаємо, ненавидимо.
Наш психологічний стан виробляє навантаження, яке не підтримує космонавти в космосі. Напевне, жити в Україні, ще й вижити, це потрібно ввести в перелік випробувань не тільки космонавтів, а й військових НАТО. Бо в нас реальна загроза, а в них ілюзорна, створена в рамках навчання.
Тому я людей розумію. Все частіше хочеться прочитати щось веселе, подивитися якийсь смішний фільм, відволіктися. Ну, для цього є цілий тік-ток, чи як він там, де блогеро-коучі на будь-якому б'юті смак відстендаперять та відкварталять вас гумором будь-якого рівня та якості.
Це мені легко, бо мене відволікає село, робота, кози, допомога людям та тваринам. А як у людини маршрут квартира-метро-робота-бомбосховище, що теж метро, то я їй не позаздрю й зрозумію її не хочу бачити війну ще глибше, без рожевих окулярів, без "за два-три дня", без гламуру блогерів-речників із закосом під мілітарі.
А війна це здебільшого не телевізійні випрасувані та відбарбершоповані люди у камуфляжі, а кров, смерть, радість перемоги, смуток зради, мужність, віра, очікування, надлюдська воля та надлюдські сили. Війна вона вже не тільки фронт, десь там, де тебе не має. Війна-це вже твоє особисте. Не тільки через рідних, які там, а й через те, що кожне місто й місце в Україні, кожен з нас під прицілом.
Й розуміння цього, це отримання оперативної інформації з надійних ресурсів. Це розуміння, що більше не має життя "поза війною", або я "не народжений для війни". Війна вона вже є наше життя. Вона у всіх від тривоги, до формування бюджету з особливою витратою – "донати". Тому біжи, не біжи від новин, а самі вони прилетять до тебе нової порції "любові" у російському вигляді, навіть якщо ти пацифіст, російськомовний, й тобі взагалі не має різниці, яка прапор над твоєю країною. Війну росія буде вести або до повного знищення нас, а бо до своєї смерті.
Тому, тримайте своє психологічне здоров'я у бронику, касти та не ухиляйтеся від новин, бо введіть термін – інформаційний ухилянт (шуткую).
А новини в нас не дуже, якщо я почала так здалеку й ще згадала про психологічний стан. Так, на фронті очікується нова доволі велика хвиля російського м'яса, яке буде перти на нас й дихати нам в обличчя своїм смородом.
З чого я це взяла? Кажу ж вам, треба просто спостерігати за російськими новинами, особливо новинами з окупованих територій. Тоді ти війну будеш бачити саме сфокусовано, що тобі вистачить пари, щоб з'ясувати хто хвилин прийшов, куди, що планується.
А в ОРДЛО та Маріуполь приїхало дуже багато поповнення людського ресурсу. Здебільшого це кадирівці, знову з критикою "вагнери", додалися козаки чорносотенці (кажуть якісь чорні "козаки" з Архангельську).
29 червня в Маріуполь по логістичному маршруту про який ми вже не одноразово писали прибуло 18 вантажівок з кадирівцями (чеченцями). Сьогодні зранку приїхало ще 11 й до вечора чекають на ще поповнення. Як пишуть інформатори, то по розмовах військових у Маріуполь очікують прибуття ще 5 військових караванів, які будуть їхати по новопобудованій трасі Ростов-Маріуполь. Й це ще я не рахувала те, що прибуло залізничною колією. Ось тут ремарка: залізничною колією в теплушках везуть більшого росіян з центральної (Казань, Рязань, Тула) та північної росії, а "еліта" чеченці, "казаки", перевозяться автівками.
Ця траса Ростов-Маріуполь, дуже важлива для росіян, повністю зняла навантаження з Кримського мосту та надала його значущість, як логістичного маршруту та об’єкту стратегічного значення.
Усе озброєння та люди, доставляються в Маріуполь завдяки новопобудованій трасі та новопобудованій залізничній колії. Ми теж про це вже писали . Ми пишемо, пишемо, а воно працює, буде… Ото й руки опускаються. Але як казав наш керівник та вчитель Дмитро Тимчук, "навіть, якщо закінчилися патрони, у вас є ще ніж та руки". Тому про цю нову російську артерію я буду писати доти, поки її не переріжуть.
Маріуполь для росії був першим, саме тому вона була за нього. Було застосовано всі важелі впливу від сплячих "кротів" до "коврових" бомбардувань. Саме тому Росія не берегла життя мирних маріупольців, хоча це переважно російськомовне місто.
Взагалі, оце "защита русскоязычных" має бути окремою темою, напишу коротко- "захищаючи" росія знищила майже все російськомовне населення Сходу України, свій електорат, людей абсолютно лояльних до росії.
Стратегічна важливість Маріуполя не приховується росією. Туди звозять не тільки військових, а й будівельників, вчителів, лікарів з Північної Росії, надають кредити, виплачують "переїздные", надають переселенцям пільги.
В ОРДЛО дороги трошки підлатали, й тільки ті, що мають стратегічне значення, тобто по якому йде техніка чи вантажі. Все інше у ямах, нечистотах, знищене й кинуте напризволяще.
ОРДЛО – відпрацьований ресурс. Тому всі сили росії вклалися в будівництво логістичної артерії Ростов-Маріуполь, яка вже має продовження до Мелітополя та має розв'язку на Одесу та Запоріжжя. Будівництво продовжується шаленими темпами, нагадаю, це дві артерії – автомобільна траса на 4 смуги та залізнична колія, яка має можливість пропуску 8 потягів на добу. Це не просто автобан чи залізнична лінія, це ще й мости, а їх на відрізку Ростов-Маріуполь багато.
Як бачите, це дуже важливо для російської артерії, що робить їх сильніше.
З Маріуполя російські війська можуть вільно бути перекинуті на Донецький напрямок (а там йдуть бойові вже за адмінкордон з Дніпропетровської області) чи Запорізький. Зараз у Маріуполі збирають нові ротаційні сили, які замінюють знищені, втомлені чи просто підсилюють їх. Це означає, що посилитися на завантаження на наших Героїв. Це означає, що зростуть потреби в дронах, системах захисту, волонтерській допомозі, це навантаження збільшиться на ту всю країну, яка "це моя війна" й звістно це навантаження не побачить ті, хто "це не моя війна".
Саме тому я пишу ці тексти, бо переджений, означає, підготовлений. Але, найбільша моя мрія, це гострий "ніж" у власних руках наших "хірургів", який би перерізав усі ці триколорадні артерії та зняв навантаження на фронті.