Кіноіндустрія РФ, як складова пропаганди: у Ростові знімають фільм про "освобождение Донбасса"

"Якщо чуєте "вне политики" – стріляйте на звук" (с)

За часи війни – я маю на увазі період з 2014 року по сьогодення – менша частина нашого суспільства отримала значну дозу щеплення від вірусу радянщини та пройшла повну особисту декомунізацію. Саме тому ця частина людей шалено реагує на наративи, які запустили російські ліберали "спорт – вне политики, эстрада – вне политики, кино – вне политики, артисты – вне политики".

О, я прямо відчуваю, як здригнулися мої читачі, бо ці наративи для них є тригерними. Але, на жаль, є люди, що ще слухають російську музику, дивляться російські серіали, виправдовують російських акторів та реально вважають, що кіно та доміно поза війною. Люди ще реально вважають, що росіяни, які грають гарних, емпатичних, справедливих героїв у серіалах є такими самими по життю. А російські спортсмени несуть лише олімпійське світло у грудях та мріють лише про спортивні перемоги.

Ні! Насправді, російське суспільство виховано так, що на першому місці в них пропагандистські лозунги, на другому класова та національна ненависть, на третьому особиста ненависть до України. Тому, послухайте без рожевих окулярів когось з російських лібералів й ви побачите абсолютно глуху й сліпу до нашого болю істоту, яка мріє лише про перемогу росії та знищення України, бо шовінізм та імперіалізм є складовою російського мислення.

До речі, коли росіяни кричать про щось там "вне политики", це означає лише одне: виправдування вбивства та вимога вбивати.

Якщо спорт, культура, артисти, музика та усе інше для росіян "вне политики", чому ті актори, спортсмени, культурні діячи, письменники, співаки, які висловили свою позицію "россия напала на Украину и она виновата в смертях украинцев" на росії оголошені персонами нон грата та інагентами? На це питання на росії ніхто не відповість!

Іноагент на росії, це як ворог народу при сталіні. Тобто людина, яка на думку росіян за свою позицію отримує гроші від злобного Заходу чи злої Америки.

Тобто мати свою думку на росії неможливо апріорі, взагалі, ніяк. Якщо твоя думка не співпадає з думкою путіна, кремля, критичної більшості суспільства чи партії – ти ворог народу, іноагент, маєш гнити в таборах та бути вбитим.

Це позиція не тільки кремля, це позиція критичної більшості російського суспільства.

Знайома позиція? Так, це ж повний срср!

Саме тому будь-яка прорадянська людина в будь якій країні, так роздратована демократією, свободою слова, свободою позиції, можливістю висловити свою думку.

Оце спостерігала, як на росії знову клеймили якогось співака. Іноагент! Розстрілять!

То от щоб підкреслити російське "вне политики", хочу процитувати одного з російських дописувачив: "Смутное ныне время…Раньше проще было – предатель родины и все. А теперь в сортах этих предателей разбирайся. Могли бы кстати в новости пояснить, за что конкретно инагенстность влепили. А то вдруг он невиновно оболганный".

Тому, якщо чуєте "вне политики" – стріляйте на звук.

В срср в політиці було усе. Абсолютно усе життя людини було в політиці, хоча люди цього не знали й не розуміли, бо ж "в ссср пропаганды не было". Ага, ось так! Пропаганда, то кляті буржуї на клятому заході вигадали, щоб люди не знали, як вони погано живуть й як гарно живуть на росії.

А на росії усі любили сталіна, леніна, срср, колгоспи, родіну-мать, ніхто не крав, не вбивав, усі емпатичні, віддані, чесні, а якщо за людиною приїджав "чорний воронок", то ж було за що.

Саме це радянській людині показували у кіно, у спорті, співали, писали книжки. Пропагандою та політикою було прописане усе життя в радянському союзі. Ні шагу без догм, які написала партія!

Звісно, політика та пропаганда стали основою усього, навіть культури, кіно, спорту. Це одразу зрозуміли радянські лідери та взяли це на озброєння. Як любив казати товариш сталін: "Кино – важнейшее из искусств".

Й це дійсно так! Як ви зрозуміли, сьогодні мій допис про цей дійсно важливий елемент пропаганди – кіноіндустрію.

Чому? Бо на сьогодні російське кіно знову стало невід’ємним атрибутом війни та пропаганди.

За часи війни – знову нагадаю, я маю на увазі період з 2014 по сьогодення – на росії створено сотні кінофільмів, які оспівують окупацію Криму, Донбасу, виправдовують війну з Україною, вбивства, розповідають про "светлый образ росссийского воина-освободителя", звісно ж про "зверства бандеровцев".

Російське кіно стало частиною пропаганди й війни. Хоча, чому "стало" – було завжди!

Ось знову у Ростові на Парамонівських складах знімають кінофільм про Донбас. Як "освобождали", як "люди ждали", як "зверели бандеровцы", як "русский солдат с одной гранатой против 100 000 американских танков, в которых сидели польские наемники"…

Тут трошки відійду від кіно, зроблю екскурс в історію, бо це дуже важливо.

Парамонівські склади, які знаходяться у Ростові-на-Дону – це комплекс складських приміщень ХІХ століття. Тобто пам’ятник архітектури. Руїни будівель розташовані на березі Дону між проспектом Соколова та Університетською алеєю. Останки внесені до списку пам’ятників федерального значення, але як усе на росії, це не охороняється законом, та знаходиться у стані розкрадання.

Ці склади дуже цікаві та відомі, як споруди з унікальною системою охолодження, бо цілий рік, незважаючи на погодні умови, тут стояла постійна температура для утримання зерна. Склади використовувала радянська армія під час війни, й, звісно, вони зазнали значного руйнування, згодом уся будівля перетворилася на руїни і нікому не належить.

Найстаріший корпус був побудований в середині XIX століття, а останній – в кінці 1890-х років. Будівництвом займалися інженери Якунін і Е. Шульман. Вони спроектували склади, вписавши їх у природний ландшафт і використовувавши унікальні системи для підтримки температури і зберігання зерна. Зокрема, використовувалася вода з джерел, що б’ють зі схилу, для підтримки постійної температури. Ростовчани дуже люблять ці споруди, бо вважають їх історичним фундаментом розбудови аграрної слави Ростовщини.

Ось так. З одного боку, росіяни так багато кричать про любов до родіни, про свою історичну зверхність, про повагу до імперства, а насправді, знищують усе історичне, бо насправді, їм байдуже на свої корні, історичні будинки, взагалі на усе. Це народ, який виник зі скупчення, змішення рас, націй, тому не має поваги до історії

Ростов, за часи радянщини та часи путінізму втратив 95% архітектурних пам’яток, старовинних особняків, будинків з історією та неймовірною архітектурою, історичних знахідок, знахідок археологічного значення.

Так от, ростовчани пишуть, що на час зйомок "исторического фильма про освобождение Донбасса" архітектурну пам’ятку "Парамонові склади" пофарбували у чорний колір. Ось вам відношення вандалів навіть до свого історичного надбання.

Знімальна група одразу заперечила факт вандалізму, мовляв, то не фарба, а сажа, от помиємо й буде, як новеньке. Але ростовчани кажуть , що будь-яке фарбування стін, які й так на ладан дихають, знищило, спаплюжило цю важливу та цінну для ростовчан архітектурну споруду. Тому Ростовщина негативно віднеслася до зйомок "історичного" фільму. Але радять знімальщикам "правду" знімати на Донбасі й сміються з того, що чомусь "правду" про Донбас знімають не на самому Донбасі.

На Донбасі знімати не комільфо, бо ж "освобождение" знищило там будь-які ознаки цивілізації.

Правду про знищений Донбас ніколи не покажуть глядачам.

Як ви бачите, "історичне" кіно, яке можна сміливо назвати пропагандистським роликом, важливіше для росіян, ніж історичні пам’ятники, тому фільм знімають, у стіни стріляють, щось підривають без урахування архітектурного значення об’єкту та думки місцевого населення. Ще трохи й місцеве населення за таку критику зйомок віднесуть до воронів народу, інагентів та укропів.

Росіянам знову покажуть "правду" про окупацію Донбасу. Знову люди будуть дивитися на емоційні сцени, де "русские осовободители" будуть рятувати "несчастных русскоязычных жителей Донбасса, которых злые укро-фашисты пытали в застенках гестапо".

Знову люди будуть співчувати, пишатися своїми "героями", повірять у "розіп’ятого хлопчика" та у все, що покаже їм кіно, яке "поза політикою".

Емоції, які відчувають люди при перегляді фільму, найяскравіші. Співчуття та ненависть, любов та повага, які формуються при перегляді фільму, живуть у людині найдовше.

Люди закохуються у кіногероїв, люди створюють собі кумира серед акторів та кіногероїв, люди хочуть "родить сына от Штирлица", роблять зачіски, як у героїні фільму, люди реально вважають, що герой кіно у реальному житті точнісінько такий, як в кінообразі.

Це не про ті часи, це вже про сьогодення, яке повністю повторює радянські часи.

Люди досі залежні від образу кіногероя. Напевне це від того, що радянська та пострадянська людина не може без кумиру.

Тому кіноактор в очах простого народу мав право бути надлюдино. Їм вибачали пияцтво, багате життя у блаті з недоступними для радянської людини благами. Їм вибачали низьку мораль, бо ж у кіно це були високоморальні люди, цього радянській людині було досить. Належність до касти кіноеліти підносила людину да стану богів й очах суспільства давала їй право на усе.

Ця залежність існує й зараз. Скільки кумирів створили собі люди з сучасних селебреті, з блогерів, ЛОМів. Вибачають їм усе, ницість, крадіжки донатів, політичні маневри, брехню, маніпуляції, заради свого особистого політичного та фінансового забезпечення. Як тільки людину відносять до касти публічної особи, її одразу наділяють високоморальними якостями та зробивши з неї кумира, очікують від неї лише високоморальних вчинків та закривають очі на їх ганебні вчинки. Так само було у часи срср. Кіноактори, яких обожнювало суспільство через їх образ у кіно, мали право на усе. Бо суспільство чітко проводило грань між ними, нікчемним нарідом, та елітою. Оце вам й рівність та братерство.

Кіно формувало багато чого у суспільстві. Й ось це розуміння – є недоторкана каста, є нарід. Й відчуття щастя від життя в срср. Й підтвердження пропаганди, що ось колись радянська людина буде жити, як у кіно. Й звісно ж, формувався образ радянської високоморальної людини, героя, переможця, трударя.

Я часто пишу про це, та про те, що історія, кіно, культура, музика, наразі це теж фронт. Росіяни використовують історію, як пропаганду та зміну історичних фактів на свою користь увесь час.

Навіть рекламу росіяни зробили пропагандою.

Саме через універсальне використання кіноіндустрії для пропаганди сталін надавав великого значення радянському кінематографу, вважаючи його потужним засобом агітації та пропаганди. Він особисто переглядав фільми і активно втручався в їхнє виробництво, даючи вказівки та критикуючи, створюючи ту реальність, яка була йому потрібна. Він, як ніхто інший, розумів, що кіно може формувати громадську думку та ідеологію, тому активно використав її у своїх цілях. Для утворення ореолу ейфорії щасливої радянської людини, сталін віддавав перевагу фільмам, які, на його думку, піднімали дух народу та оспівували радянські здобутки, особливо музичним комедіям, був дуже суворий до тих фільмів, які, на його думку, містили ідеологічні помилки або могли негативно вплинути на громадську думку.

Найбільше псевдоісторичних та пропагандистських фільмів у часи срср було створено про Другу світову, бо росіянам було важливо приховати факти співпраці з гітлером та фашистами.

От чому зараз росія вкладає стільки грошей та сил у фільми про "освобождение Донбасса". Бо треба змінити реальність, виправдати злочини, вбивства, окупацію.

Найяскравішим прикладом використання, як пропаганди та зброї кіно та культури в часи срср, є формування симулякру "Молодої гвардії".

Усі ці "фільми", які є прямою російською пропагандою, вони будуть возити світом, показувати на ліберальних тусовках, фестивалях, бо це ж "искуство", а воно "вне политики".

Ми маємо реагувати на це жорстко. Жоден "культурний" діяч чи актор з росії, який був чи буде задіяний у пропаганді, не має бути прийнятим цивілізованим суспільством. Звісно, усі вони мають бути внесені у "Миротворець". Звісно, цивілізований світ має бити по їх руках санкціями. Звісно ми маємо пам’ятати, що усе, що пов’язане з росією, не може бути "вне политики", бо російська "політика", це війна, насилля, шовінізм, фашизм, расизм.