За що Путін хоче помститися Зеленському, або За що воюють українці

Коли я бачу в західних медіа тексти про те, що "українці втратили віру у Зеленського" й тому на нашу країну очікує неймовірна поразка, я практично не сумніваюсь, що їх пишуть саме ті люди, які "повірили" у Зеленського у перші тижні великої війни і ніколи не цікавились Україною як такою. Тому вони не здатні зрозуміти, що справжні проблеми почнуться тоді, коли українці втратять віру в Україну та її необхідність їм та їхнім дітям - звісно, я кажу про тих українців, для яких це має значення. 

З багатьма так званими російськими лібералами дискусії щодо того, на кого напав Путін, я веду з перших днів великої війни. Для них все однозначно - Путін напав на молодого й популярного Зеленського з заздрощів. Україна для цих людей - просто "демократичніша" версія Росії, в якій якійсь божевільні іноді говорять незрозумілою мовою. Ну і Путін хоче прибрати цю версію до рук і помститися Зеленському. 

Ніде правди діти, наші державні інституції також сприяли цьому ототожненню людини з державою і у перші місяці війни я змушений був безліч разів відповідати на питання, чи вважаю я, що виступи Зеленського у парламентах і створили бажання допомогти. І я безліч разів пояснював, що якщо не було б військового опору і Бучі, ці виступи - хто б їх не читав - ні на що б не вплинули від слова взагалі. Але мені вперто не хотіли вірити: колишні радянські люди та їхні нащадки зациклені на постаті вождя. І не розуміють, що не можна робити державу і націю заручниками чиєїсь внутрішньої чи зовнішньої популярності.

Адже британці воювали не за Черчилля, а за свободу Британії - і благополучно позбулися свого премʼєра часів війни у перші ж дні миру. Багато хто вбачає в цьому чорну невдячність, а я якраз бачу єдино можливу логіку. Бо очільник держави часів війни - просто чиновник, який має ефективно забезпечити виживання і перемогу країни. Не менше, але й не більше. А після війни ми маємо право йти далі і з іншими людьми. Ми маємо дбати про країну, а не про нього.

А чи може бути інакше, коли перемогу здобувають заради очільника та його популярності і він використовує цю перемогу з власними політичними цілями?

Звичайно ж може і ми знаємо прізвище такого переможця. Це генералісимус Радянського Союзу Йосип Віссаріонович Сталін.