Крадуть не тільки в енергетиці, а скрізь
Ніякої корупції у енергетиці НАБУ не викрило. Бо вся ця сумна історія, проілюстрована фото с приблизно 1.500.000 доларів — це ключовий елемент системи державного управління, яка в Україні сформувалася десь у 1997 році і без принципових змін дожила до сьогодні. Тільки масштаби постійно зростають.
І війна їй жодним чином не заважає, швидше навпаки.
Кожен призначений на доволі помітну керівну посаду, не кажучи вже про міністерський рівень, точно знає, що до нього обов’язково прийде людина (а може, і декілька) від попередника, і запропонує фінансову схему. Звісно, це буде злочинна схема, побудована на присвоєнні частини державних грошей, якими оперує ця установа. Або на використання владних інструментів, які вона має. Або на ще чомусь подібному.
На жаргоні управлінців це зветься "ділянка для кормління".
І в схему вже втягнуті певні працівники установи, різні бізнесові структури і — головне — представники керівної інстанції щаблем вище. Тобто, новому керівникові відмовитися неможливо — це все одно, що одна шестерня у коробці перемикань раптово почне обертатися в незапланований бік. Таку неправильну шестерню, тобто, доброчесного держслужбовця буде просто перемелено і викинуто з системи. Подібні випадки трапляються, але вони унікальні.
Зрозуміло, що ситуація варіабельна. Є сценарії, коли новий керівник вже чітко знає можливості "ділянки для кормління", на яку його призначили (це зазвичай буває в установах, які існують давно і без змін, наприклад, "Укрзалізниця"), тому позбавляється від всіх схематозників попередника і запускає своїх. А буває, що новий очільник публічно позиціонує себе як борця з корупцією, тому закриває старі схеми попередника, але відкриває нові.
Про все це можна монографії писати. Декілька вже написані, але позбавленню від тіньових схем це не допомогло.
Не змінюється одне: на всіх рівнях — від центрального до регіонального — близькість до влади використовується для збагачення. І карають у цій системі лише за те, що взяв не по чину, або — і це головний злочин — не поділився з тими, хто вище, тобто, "зкрисятничав".
Існує навіть моральне виправдання цього безперервного висмоктування соків із власної країни. По-перше, корупціонери звуть те, чим вони займаються, своєрідним "мастилом у держапараті", без якого він взагалі не здатен працювати: влада припинить красти — і все зупиниться, буде навіть страшніше, ніж після ядерного вибуху. По-друге, частина корупційних грошей буцімто іде на благі справи — будинки сиріт, лікарні, допомогу спорту, коротше, на все, без чого нормальне життя неможливо. І навіть на тіньові доплати високопосадовцям, щоб вони — не повірите — крали менше. Поки що не допомагає.
І звісно, на допомогу ЗСУ... Війна не просто підняла корупційному Вію віки, вона ще й розв’язала йому загребущі руки. Настільки масштабно і цинічно в Україні не збагачувалися навіть на початку незалежності, коли мільйони робилися просто на різниці офіційного і комерційного курсів долара. Війна додала до звичних вже "ділянок для кормління" ще купу нових і дозволила діяти вкрай нахабно, бо "війна все покриє". Саме тому корупціонери не просто мріють про перемогу росіїї, вони працюють на її перемогу. Бо нема України — нема й перед ким нести відповідальність за вкрадене.
На початку поста я назвав ці процеси елементом держуправління. І це тому, що вони у нас мають тотальний характер. Незаконно збагачуються керівники всіх рівнів та напрямків, милостиво дозволяючи збагачуватися підлеглим, але тільки слухняним. Збагачуються силовики — і це окрема історія, яка чекає свого літописця. Збагачуються депутати, приймаючи закони, які дозволять збагачуватися корупціонерам. "Антикорупціонери" та інші подібні активісти збагачуються там само, які і ті, з ким вони "несамовити борються". Збагачується обслуга можновладців, з медійною включно. Діти вчаться ремеслу "заробляти на державі" від батьків, тому система самовідтворювана.
І є лише одна-одненька людина в Україні, яка не тільки сама не займається корупцією, але і не бачить її навколо себе, а щоб побороти це ганебне явище, в неї постійно не вистачає повноважень. Це — завжди президент України, але тільки під час перебування на посаді, до і після — все бачить і так це ненавидить, що повбивав би.
Ось тому постійно повторюю: міняти треба не тільки персоналій, а систему загалом. Але це окрема розмова.