Як жертви репресій і терору, готували рабство і смерть для всіх інших
В шкільні роки я випадково відшукав у бібліотеці приятеля ще довоєнне видання Малої радянської енциклопедії. Мене зацікавило те, що в ній можна було прочитати біографії радянських керівників, про яких не розповідалося в офіційних джерелах. І я чомусь запам'ятав біографію члена політбюро ЦК ВКП(б) Ніколая Бухаріна – просто тому, що її було написано не звичним в останні десятиріччя існування Радянського Союзу "канцеляритом", а нормальною людською мовою. Автор статті в енциклопедії називав Бухаріна "улюбленцем партії", простим і доступним в усьому – від дискусії на філософські теми до гри у "городки".
Енциклопедію було видано в той недовгий період, коли Сталін за допомогою свого тодішнього союзника Бухаріна вже розправився із так званою "лівою опозицією" ленінських соратників Троцького, Зінов'єва та Каменєва, проте не встиг прибрати самого Бухаріна. Бухарін виглядав прихильником куди більш "людяного" більшовизму, ніж його опоненти – недарма ж він висунув гасло "збагачуйтеся!", звернуте насамперед до селянства. Проте за іронією долі Сталін використав Бухаріна для розправи з прихильниками ортодоксальних поглядів на соціалізм тільки для того, щоб потім втілити в життя саме їхню політичну програму – з індустріалізацією, колективізацією і, як наслідок, репресіями та голодом.
Головні історії дня
На тлі цієї політики та її жахливих результатів Бухарін, розстріляний 15 березня 1938 року на підмосковному полігоні Комунарка, тим більш міг здаватися привабливою постаттю. Сталін і сам його всі роки після розправи згадував і ласкаво називав "Бухарчиком", як у час їхньої дружби та співробітництва. Проте в мене, окрім статті в енциклопедії і текстів часів перебудови (деякі, здається, я й сам написав), була ще невеличка брошура зі стенограмою першого й останнього дня засідань Установчих зборів Росії 15 січня 1918 року.
Бухарін там був лідером більшовицької фракції, що перебувала в меншості у цьому парламенті, але не збиралася віддавати захопленої влади. "Нехай панівні класи та їхні посіпаки тремтять перед комуністичною революцією", – вигукував Бухарін. Більшовики після його промови покинули залу засідань і розігнали Установчі збори. Почалася громадянська війна.
Саме тому образ Бухаріна – чудової людини і реформатора вже не викликав у мене жодного захоплення, а розстріл 15 березня 1938 року здається мені закономірним завершенням його життєвого шляху. Коли ти починаєш годувати дракона, маєш бути готовий до того, що цей дракон тебе зжере. Але всю історію людства, на превеликий жаль, годувальники дракона були впевнені, що він з'їсть когось іншого, тільки не їх. І майже завжди прораховувалися.
Небезпека більшовицької диктатури була пов'язана не тільки з нав'язуванням чудернацької ідеології, яка скасовувала приватну власність і відмовляла людині в елементарних свободах. Вона насамперед була небезпечною тому, що не визнавала жодної конкуренції думок і вимагала від громадянина повної згоди з ідеями вождя. Навіть партія "слуг народу" – більшовицька партія – була побудована Леніним за принципом "демократичного централізму", тобто повного підкорення рядових членів і місцевих організацій рішенням центрального керівництва без будь-яких дискусій і сумнівів. Тому слова про те, що треба "коливатися разом із лінією партії", були не глузливим визначенням пристосуванства, а стратегією виживання.
Парадокс ситуації у тому, що люди, які створювали більшовицьку партію, формувалися в інших політичних умовах, ніж ті, які вони хотіли нав'язати іншим. Тому вони готові були нав'язати мовчання і покору іншим, але не собі. Зінов'єв, Каменєв, Бухарін та інші сподівалися бути почутими вже тоді, коли з'явився новий вождь та їхнім завданням було просто виконувати його накази. Втім, такий партійний з'їзд, на якому всі ті люди дійсно каялися і славили Сталіна (XVII зʼїзд ВКП(б) у 1934 році, так званий "з'їзд переможців") згодом майже повністю розстріляний вождем. Бухарін у своєму виступі з публіцистичною відвертістю підбив підсумок цього колективного каяття вчорашніх опонентів диктатора: "обов'язком кожного члена партії є об'єднання довкола товариша Сталіна як персонального втілення розуму і волі партії".
Від його промови на Установчих зборах до виступу на з'їзді проминуло тільки 16 років, а він з блискучого журналіста й економіста, популярного політика та "улюбленця партії" перетворився на безправного раба, якого незабаром розстріляють. Але чи маю я відчувати емпатію до цього збанкрутілого теоретика тоталітаризму та його соратників серед інших "слуг народу" тих часів?
Адже всі ці люди, жертви репресій і терору, готували рабство і смерть для всіх інших.
Вони хотіли, щоб вічним рабом став я.